Читати книгу - "У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Послухай, щоб я не забув, — вирік Робер, — мій вуйко Шарлюс хоче з тобою перебалакати. Я обіцяв, що ти завітаєш до нього завтра ввечері.
— Я, власне, збирався погомоніти з тобою про нього. Але завтра я обідаю у твоєї тітки, дукині Ґермантської.
— Так, завтра в Оріани бучний бенкет. Мене в гості не прошено. Але вуйко Паламед волів би, щоб ти туди не йшов. Не можеш знайти якусь відмовку? У кожному разі заскоч до вуйка Паламеда потім. Йому дуже залежить на цій зустрічі. Скажімо, можеш устигнути до нього на одинадцяту. Об одинадцятій, не забудь, я його попереджу. Він такий уразливий. Як не прийдеш, матиме на тебе зуб. В Оріани бенкети не затягуються. Як ти збираєшся тільки пообідати, то на одинадцяту встигнеш до вуйка. Побачитися з Оріаною треба б і мені, я збираюся кидати марокканську службу. У таких речах вона охоча до послуги, генерал де Сен-Жозеф для неї зі шкури вилізе, а в нього все в руках. Ти тільки їй не прохопися. З принцесою Пармською я вже говорив, усе піде як по маслу. Правда, Марокко — країна дивовижна. Я міг би багато про неї розповісти. Люди там напрочуд делікатні. Як на мене, не дурніші за нас.
— Як ти гадаєш: німці могли б воювати за Марокко?
— Ні, марокканське питання їх баламутить, це зрозуміло. Проте кайзер — пацифіст. Німці вдають із себе войовничих, так вони думають схилити нас до поступок. Це покер. Князь Монакський, агент Вільгельма Другого, шепнув нам по секрету, що Німеччина нападе на нас, якщо ми не поступимося. Отже, ми поступимося. Але якби й не поступилися, ніякої війни не було б і близько. Подумай лишень, яка несосвітенна дурниця — сьогоднішня війна! Вона була б катастрофічніша, ніж Потоп або Соіїегсіаттетщ11. Тільки й того, що потребувала б менше часу.
Робер говорив зі мною про приятелювання, про симпатію, про ностальгію, хоча, як усяк мандрівець, завтра він знову вибирався на кілька місяців на село, а звідти мав вирватися на сорок вісім годин до Парижа перед самим поверненням до Марокко (або деінде); а проте слова, кинуті в вогонь, яким палахтіло того вечора моє серце, розпалювали солодкі марення. Наші нечасті сходини з ним наодинці, а надто ці, воралися заором у мою пам’ять. Для Робера, як і для мене, то був вечір приязні. Але приязнь, яку я до нього відчував, була не зовсім (боюся) та, яку йому бажалося в мені збудити. Я відчував навіть тінь гризоти з цього приводу. Ще умліваючи млостю, з якою я стежив за його галопуванням та за тим, як він граційно домагався свого, я відчував, що це умлівання викликане тим, що всі його рухи попід стіною, на канапі диктувалися, тлумачилися, можливо, вдачею самого Сен-Лу, а ще більше його коренем і вихованням, його расою.
Непомильний смак не в царині прекрасного, а в царині манер підказує світовцеві
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У пошуках утраченого часу. Ґермантська сторона», після закриття браузера.