Читати книгу - "Поцілуй Першим , Ольга Манілова"

Розділ 59 АЛІСА

Коли він починає дзвонити, ставлю беззвучний режим.

Він прекрасно знає, що зі мною все гаразд. Потерпить трохи.

Ледь не в обійми Сергію Степановичу кидаюся. Він мене, звісно, радий бачити, тож одразу починає мерзенно критикувати.

— Ну хто в такому вигляді ходить, лисиця? І що це обличчя висохло, а дупа раздобріла. Зараз варення тобі в чай засиплю, га, це не газовані води ваші американські.

За півгодини він втомлено кумарить, і я акуратно супроводжую його до спальні. Палицю тягну за нами, бо Скрудж із нею і уві сні не розлучається.

Мені ось теж із палицею скоро пора ночувати.

У прибудові ностальгія мені по тілу тремтіння проганяє. Добре-то як тут. Завтра зранку пил приберу. І взагалі потрібно помічника або помічницю старому найняти, заодно й нашу прибудову в чистоті утримувати.

Підтискаючи і прикушуючи губи, пишу своєму буйволу повідомлення. Кілька разів набираю і стираю.

"Усе добре. Я в Сергія Степановича. Завтра повернуся. Цілую". 

Спати поки що навіть не планую, бо від перенапруги мене перекручує. Повертаюся до хати, щоб питної води собі набрати та бублики якісь надибати.

Поглядаю на екран регулярно. Але Кулак не відповідає і не дзвонить.

Якщо він влаштує розправу над хлопцем... на нас чекає серйозна вирішальна розмова. Якої я боюся найбільше на світі. Але калічити людей за моєї участі я ніколи в житті не дозволю.

Коли виходжу з ванної, в рушнику, яким ще й не скористалася, надворі чується шум автівки. А потім Кулак у хвіртку стукає.

Зависаю приблизно на хвилину. Роздумую як вчинити, а шестерні в голові не прокручуються. Заїло механізм.

Зітхнувши, я сукню натягую на місцями мокре тіло і йду йому відкривати. Одяг тепер відчувається огидно брудним.

Відчиняю хвіртку й одразу ж назад повертаю, навіть не глянувши на ревнивця, що одразу примчав.

Тільки вже всередині прибудови до нього обличчям повертаюся.

Він — із пакетом гігантським у руках, весь наїжачений, волосся геть мокре.

— Ван у близнюків залишився, — басить грузно, — водій його зранку забере.

— Я знаю, — намагаюся м'яко відповідати, — він мені подзвонив.

Кулак звалює накуплене на покошену тумбу, і та ледь не хитається під вагою. Повна торба риби червоної, делікатесів, солодощів, пива. Пляшка шампанського.

Те шампанське. Наше. Таке дешеве, що навіть я зазвичай не купую за подібну ціну.

— Не буду гондона чіпати. — Однією рукою в стіл упирається, іншою — в стіну. — Просто Ігнат із ним побалакає. Навіть працювати його залишить. Щоб не розлютився на тебе.

Невисловленим звучить "і щоб я не вбив його після".

Намагаюся відповісти щось, але він мені не дає. Розгойдується напружено на місці.

— Я тобі зараз скажу дещо, а ти слухай мене, Алісо. Щоб такого більше не було — що ти мовчки розвернулася і поїхала на ніч глядячи. Так справи не робляться. Дивитися на мене гидко? Так не дивись. Але в хаті щоб була. Щоб я знав, де. Я ці утечі терпіти не буду. І закидони-погрози, що сьогодні підеш кудись. Це погано скінчиться. Не для нас, маленька, а для всіх навколо.

Я смикаю сама себе за край сукні, і не знаю, в який бік голову повернути. Вася дивиться на мене пильно, очима навіть не рухає. Але його рука похитує тумбу.

— Мені не гидко на тебе дивитися. Я втомилася так сьогодні, — закидаю обличчя, і намагаюся брови розгладити, коли дивлюся на Кулака. — Такий день важкий. Вони всю енергію в мене випили, чоловіки всі ці.

Тумба ще більше похитується.

— Які "всі ці" чоловіки?

— Та там ще один на мене наїхав до цього, — зітхаю. — Мені потрібно... Мені просто не по собі було від нашої розбірки.

Він голову вниз опускає на кілька миттєвостей, а коли погляд назад підкидає, носом повітря шумно затягує.

— Закінчили розбірку тоді. Тобі розслабитися треба, тобі взагалі все це переживати не треба. Ти радісною маєш бути.

— Ну, не виходить радісною завжди залишатися, — майже шепочу, — набридає таке, коли на мене наїжджають.

— Іди сюди, відпочивати тобі потрібно.

По плечах мені майже ласкаво долонями проводить, і по спині гладить. Підкидаю обережно на нього очі. Обережно, бо обпектися боюся.

Тільки писк короткий видаю, коли він на руки мене підхоплює і до ліжка несе. Дякувати богу, просто саджає мене, і сам майже за спиною влаштовується. Цілує мене скроню з гучним видихом, а я за долоню його чіпляюся.

— Алісо, у тебе не має бути стресу, переживання цих усяких. Ти чому нервуєш так. Та на хуй усіх, хоча б подумки. А ти паришся.

Міркую про то, якими словами відповідь сформувати, не дуже виходить, бо він сухими губами по всьому моєму обличчю проходиться. Плутано і самозабутньо. Я тану, я вся сповільнююся.

Нестримано повертаюся, і затягую його в поцілунок глибокий і грубий. Потребую його. Хочу передати відчай.

— Алісо, — шепоче він загальмовано і здавлено, — Алісо, моя маленька...

— Я так кохаю тебе, — не можу зупинитися, — мені здається, серце розірветься. Не смійся наді мною, будь ласка. Я так боюся... я не хочу розчарувати тебе. Щоб виглядати такою... такою занадто складною. Проблемною. До мене часто... чіпляються.

— Де я сміюся, — злиться він, — чого сміятися.

Безладними поцілунками проходиться по всій шкірі обличчя, так інтенсивно, що я голову постійно відкидаю.

— І щоб я більше не чув, — з хрипотою в голосі рубає, та й у перенісся моє впирається, — маяню цю. Про складну, і ще лайно про проблемну. Ти з дуба впала? Маленька, ти тут ні до чого. Виродків повно. Але в тебе я є. Скоро всі дізнаються, що ти Васі Кулака дружина. Давай, маяню геть із голови, тобі розслабитися треба.

Розганяє хвилі тепла мені по шиї, плечах і спині. Навіть під волоссям пальцями натискає, типу, це масаж. Стримуюся від усмішки, бо Кулак запримітив, як я на кухні сьогодні собі таке робила.

Повільно, майже невагомо він сукню до пояса опускає. Спалахую від сорому, що мої соски вже збільшилися і стирчать. І від переживань сорому збуджуюся на повну котушку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍