Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

40.1

Та перш ніж Таня встигає не те щоб виконати наказ, а навіть зрозуміти мої слова,  на горизонті з'являється Шрам, а за ним і Андрій.

Охоронець твердою ходою йде вперед, не звертаючи уваги на мої попередження.

Вислужитися хоче. Вірний собацюра. Шкода, що не мій. 

— Заспокой свого пса, біг босе, — кидаю, міцніше притискаючи жінку до себе. — Як гадаєш, їй би пасувала дірка у голові?

— Я, може, і пес, а хто тоді, виходить, ти? — випльовує Шрам, перш ніж Доронін встигає відреагувати на мої слова. — Що не можеш вибрати собі гідного противника, аби протистояти чоловіку? Авжеж, — сміється, — для цього  потрібно мати яйця! Але ти в нас же не зраджуєш себе — все з жінками воюєш? — зупиняється надто близько і дивиться мені в очі з викликом. — Тож повторю своє питання: а хто тоді, виходить, ти? Шавка! Шавка, яка тільки гавкати може, ховаючись за велетенським парканом! 

Злість повільно й впевнено стискає горло. Так же впевнено топчеться по моїх мізках, обурення обухом по голові колотить, сіпаюся в бік рукою — і дуло пістолета тепер націлене на Шрама. 

Так от що ти про мене думаєш? Що я не гідний? Що я не вартий? Його слова немов зашморг на шиї — стискають, дихати не дають, а від того чорні цяточки танцюють перед очима.  

А далі починається справжнє пекло. Поки я ловлю гав всього на декілька секунд, Доронін реагує відразу. Сіпається, висмикує Таню за руку і визволяє з мого полону. Гублюся  на мить. Фатальну мить. Один неправильний рух, палець сіпається, дивлюсь на Таню — і тишу розриває надто гучний звук. “Постріл”, — занадто повільно доходить до мене. А коли повертаюся в інший бік, Шрам стоїть і дивиться до мене з диким виразом обличчя.

Здається, що зупиняється час. Дивлюсь в очі Шраму, а він розриває наш контакт і повільно опускає голову. Дивиться на закривавлені руки, притискає до живота і знову дивиться…

Сука! Це ж не я вистрілив? Не я! Я не міг! Тільки не в нього!

Метушня, крик, плач — все збивається в суцільний гул у моїй голові. Тремтячими руками сіпаю ручку автомобіля, вона піддається, і я швидко пірнаю в салон. Тисну на педаль газу, з писком розвертаю авто до виїзду. Ворота не зачинені, і я з легкістю покидаю володіння брата.  

Одразу набираю швидкість, щоб опинитись якнайдалі. Автомобіль мій — звір, мотор реве, але зараз мені здається, що колотнеча мого серця гучніша за будь-який звук.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍