Читати книгу - "Зброя, мікроби і сталь -"

доводиться здобувати знання за допомогою інших засобів, як-от спостереження, порівняння і так званого природного експерименту (до якого я невдовзі повернуся).

Історичні науки цікавляться ланцюжками безпосередніх і первинних причин. У фізиці й хімії поняття «первинних причин», «мети» і «функції» здебільшого не мають сенсу, однак вони мають велике значення для розуміння живих систем загалом і людської діяльності зокрема. Наприклад, еволюційного біолога, який вивчає арктичних зайців, чиє хутро змінює колір із коричневого влітку на білий узимку, не задовольнить встановлення безпосередніх хімічних причин кольору хутра в термінах молекулярних структур пігментів і шляхів біосинтезу. Значно важливіше питання стосується функції (маскування від хижаків?) і першопричин (природний добір, що розпочався над предковою популяцією зайців, у яких сезонна зміна кольору хутра не відбувалася?). Так само й історика Європи не вдовольнить опис стану Європи в 1815 і 1918 роках, який лише констатуватиме щойно досягнутий мир після руйнівної континентальної війни. Усвідомлення відмінностей між ланцюжками подій, які вели до цих двох мирних договорів, має суттєве значення для розуміння того, чому ще збитковіша загальноєвропейська війна вибухнула знову за кілька десятиріч після 1918 року, але не після 1815-го. А хіміки не приписують мети або функції зіткненню двох молекул газу, як і не дошукуються першопричини цього зіткнення.

Інша відмінність між історичними й неісторичними науками стосується передбачення. В хімії та фізиці лакмусовим папірцем розуміння дослідником системи є його здатність успішно передбачити її майбутню поведінку. І фізики знову зверхньо дивляться на еволюційну біологію та історію через те, що ці дисципліни, здавалося б, не здатні виконати цю вимогу. В історичних науках дослідник може запропонувати апостеріорне пояснення (наприклад, чому падіння астероїда на Землю 66 млн років тому призвело до вимирання динозаврів, але не торкнулося багатьох інших видів), але апріорні передбачення тут значно складніші (ми би не були впевнені, які види вимруть, якби не знали реальних подій минулого, що дають нам підказку). Проте історики й представники інших історичних наук насправді роблять і перевіряють передбачення про те, що майбутні відкриття розкажуть нам про події минулого.

Ті властивості історичних систем, які перешкоджають спробам передбачення, можна описати кількома альтернативними способами. Можна вказати на те, що людські суспільства й динозаври — надзвичайно складні системи, які характеризує величезна кількість незалежних змінних, котрі мають зворотний зв’язок одна з одною. Як наслідок, дрібні зміни на нижчому рівні організації можуть призвести до виникнення змін на вищому рівні. Взірцевий приклад — наслідки уже згадуваної гальмівної реакції водія вантажівки під час майже смертельної дорожньої аварії за участі Гітлера в 1930 році для життя сотень мільйонів людей, котрі загинули або отримали поранення під час Другої світової війни. Хоч більшість біологів погоджуються, що біологічні системи в кінцевому підсумку повністю детермінуються їхніми фізичними властивостями і підпорядковуються законам квантової механіки, складність цих систем у практичному плані означає, що ця детерміністична причиновість не перетворюється на передбачуваність. Знання квантової механіки не допоможе зрозуміти, чому завезені плацентарні хижаки винищили так багато австралійських сумчастих видів або чому держави Антанти, а не Центральні держави перемогли в Першій світовій війні.

Кожен окремий льодовик, міжзоряна туманність, ураган, людське суспільство та біологічний вид і навіть кожна окрема особина й клітина видів, які відтворюються статевим шляхом, унікальні, оскільки на них впливає величезна кількість змінних і вони складаються з величезної кількості мінливих частин. Натомість якщо взяти будь-яку елементарну частинку й ізотоп фізика або молекулу хіміка, то всі вони ідентичні одне одному в межах своєї категорії. Тому фізики й хіміки можуть формулювати універсальні детерміністичні закони на макрорівні, тоді як біологи й історики можуть говорити лише про статистичні тенденції. Скажімо, із дуже високою ймовірністю я можу спрогнозувати, що серед наступних 1000 немовлят, які народяться в Медичному центрі Каліфорнійського університету, де я працюю, не менше ніж 480 і не більше ніж 520 будуть хлопчиками. Однак я ніяк не міг знати наперед, що мої двоє дітей будуть хлопчиками. Аналогічно історики констатують, що племінні суспільства з більшою ймовірністю перетворюються на вождівства, якщо місцеве населення достатньо численне і щільно скупчене і якщо існує потенціал створення харчового надлишку, ніж якщо цих передумов немає. Однак кожне таке локальне скупчення населення має свої унікальні риси, через що вождівства виникли у верхогір’ях Мексики, Гватемали, Перу й Мадагаскару, але не з’явилися у верхогір’ях Нової Гвінеї або Ґуадал каналу.

Також складність і непередбачуваність історичних систем, попри їхню первинну детермінованість, пов’язана із тим, що в них першопричини можуть лежати за межами відповідної наукової дисципліни і відділятися від остаточних наслідків довгими причинними ланцюжками. Наприклад, винищення динозаврів викликав, мабуть, вплив астероїда, чию орбіту цілковито детермінували закони класичної механіки. Однак якби 67 млн років тому жив палеонтолог, він би не зміг передбачити неминучий кінець динозаврів, позаяк астероїди належать до царини іншої наукової дисципліни, в усьому іншому далекої від біології динозаврів. Аналогічно Малий льодовиковий період 1300—1500 рр. н. е. зробив вагомий внесок у зникнення ґренландських норманів, але жоден історик, а може, й навіть сучасний кліматолог не зміг би передбачити настання цього кліматичного періоду.

Отже, труднощі, з якими стикаються історики, намагаючись з’ясувати причиново-наслідкові зв’язки в історії людських суспільств, у загальних рисах схожі на аналогічні труднощі, з якими стикаються астрономи, кліматологи, екологи, еволюційні біологи, геологи й палеонтологи. Кожну з цих дисциплін різною мірою терзає неможливість проведення відтворюваних, контрольованих експериментальних втручань; складність, пов’язана із величезною кількістю змінних; вислідна унікальність кожної системи; а отже, неможливість формулювання універсальних законів і труднощі передбачення емерджентних властивостей та майбутньої поведінки. Прогнозування в історії, як і в більшості інших історичних наук, найнадійніше у великих просторових масштабах і на довгих відтинках часу, в яких унікальні риси мільйонів дрібномасштабних короткочасних подій усереднюються. Так само, як я можу передбачити статеве співвідношення наступної тисячі немовлят, але не стать моїх двох дітей, історики можуть розгледіти чинники, які зробили неминучим загальний результат зіткнення між американськими і євразійськими суспільствами після 13 тис. років відокремленого розвитку, але не результат виборів президента США 1960 року. Такі дрібниці, як хто і що сказав під час одноразових теледебатів у жовтні 1960 року, могли віддати перемогу на виборах Ніксонові замість Кенеді, але ніякі дрібниці на кшталт того, хто й що сказав, не могли перешкодити європейському завоюванню корінних американців.

Що корисного історики можуть винести для себе із досвіду науковців інших історичних наук? їхню методологію, що продемонструвала свою плідність і що спирається на порівняльний метод і так звані природні експерименти. Попри те, що ні астрономи, які вивчають формування галактик, ні дослідники людських суспільств