Читати книгу - "Дар Гумбольдта"

вимагав ідеал чоловіка, а здоровому глузду доводиться миритися з вимогами до ідеального чоловіка. Проте я не хотів, щоби мене зараз просили передбачити, як воно все вийде, бо якби довелося передбачати, то все б розвіялося пилом.

— Як щодо пляшечки парфумів «Ма Ґріф» у магазині «дьюті-фрі»?

Я купив їй великий флакон, кажучи:

— Вони доставлять це на літак, але мене там не буде, щоб відчути твій аромат.

— Не переживай, я прибережу все до нашої зустрічі. Але не дозволяй своєму брату зводити тебе в Техасі з жінками.

— Йому тепер не до того. А як щодо тебе, Ренато? Коли ти востаннє розмовляла з Флонзелі?

— Можеш забути про Флонзелі. Ми з ним остаточно порвали. Він гарний чоловік, але я не можу змиритися з його роботою.

— Він дуже багатий, — зауважив я.

— Він гадає, що вартий лаврів, — сказала вона у своєму стилі, за який я її любив. — Як начальник він уже не конче мусить поратися з мерцями, але я ніколи не зможу забути, що починав він із бальзамування. Звісно, я не погоджуюся з цим Фроммом, який каже, що цивілізації загрожує некрофілія. Коли ж цілком серйозно, Чарлі, то з такою фігурою, як у мене, де я опинюся, якщо не залишатимусь у межах норми?

Та все ж я геть зажурився, міркуючи, яку частку правди вона мені каже і навіть чи побачимося ми знову. Але, попри всі гнітючі обставини, відчував, що у духовній царині просуваюся вперед. Навіть за найсприятливіших умов, розлуки й від'їзди позбавляють мене рівноваги, і зараз мені було дуже неспокійно на серці, проте відчував, що маю в собі якесь надійне опертя.

— Бувай, любий. Я зателефоную тобі завтра в Техас із Мілана, — сказала Рената, і ми багато разів поцілувалися. Здавалося, вона ось-ось розплачеться, але її очі були сухі.

Я пройшов на летовище довгим тунелем, схожим на безкінечний склепінчастий канал чи коридор із експресіоністського фільму, потім мене обшукали на предмет зброї, і я сів у літак до Г'юстона. Всю дорогу до Техасу читав книжки з окультизму. У них було чимало захопливих уривків, до яких я повернуся трохи згодом. Прилетів у Корпус-Крісті пополудні й зареєструвався в мотелі. Потім поїхав до Джуліуса. Його великий новий будинок оточували пальми, жакаранди, японські мушмули та лимонні дерева. Моріжки здавалися штучними, наче зелена деревна стружка чи пакувальний матеріал. На під’їзній алеї було припарковано дорогі автомобілі. Коли я подзвонив, почулося дзеленчання й калатання, і в домі загавкали собаки. Охоронна система була дуже складна. Нарешті клацнули важкі замки, і моя братова, Гортензія, відчинила широкі двері, оздоблені полінезійською різьбою. Вона прикрикнула на псів, але з любов’ю. Потім звернулася до мене. Це була різка, але порядна жінка з блакитними очима й повними вустами. Трохи затуманена димом власної цигарки, не виймаючи її з рота, вона сказала:

— Чарльзе, як ти сюди дістався?

— Винайняв машину в «Авіс». Як ти, Гортензіє?

— Джуліус чекає на тебе. Він одягається. Заходь.

Собаки були не набагато менші за коней. Вона притримала їх, і я попрямував до господаревої спальні, привітавшись з дітьми, моїми племінниками, які нічого не відповіли. Я зовсім не був певен, що вони вважають мене повноправним членом родини. Ввійшовши, побачив Юліка, мого брата, в боксерських трусах у яскраву смужку, що сягали йому колін.

— Я подумав, що це, певно, ти, Чакі, — сказав він.

— Що ж, Юліку, ось ми й зустрілися, — відповів я.

Він мав не надто хороший вигляд: велике черево і повні груди, між якими ріс густий сивий шовк. Проте, як завжди, він цілком панував над собою. Було щось владне у його видовженій голові — з прямим носом, рівно підстриженим сивим волоссям, командирськими вусами та мішкуватими проникливими очима з холодним блиском. Йому завжди подобалися просторі труси. У мене були зазвичай коротші та вужчі. Він зиркнув на мене одним зі своїх недовірливих поглядів. Нас розділяло ціле життя. Для мене воно було тягле, але Юлік належав до тих людей, які хотіли переглядати стосунки знову й знов. Нічого не слід вважати постійним. Братерські почуття, з якими я приїжджав, спантеличували й бентежили його, лестили і сповнювали підозрою. Чи хороший я хлопець? Чи я й справді простодушний? Чи я взагалі чогось вартую? Щодо мене Юліку було так само важко визначитися остаточно, як мені — щодо Такстера.

— Якщо тобі конче було приїжджати, міг прилетіти просто до Г’юстона, — сказав він. — Ми рушаємо туди завтра.

Я бачив, що він бореться зі своїми братерськими почуттями. Вони й досі глибоко сиділи в ньому. Юлік так і не зміг їх цілком позбутися.

— О, я зовсім не проти додаткового перельоту. До того ж у Нью-Йорку мені особливо не було що робити.

— Гаразд, сьогодні пополудні я мушу поїхати й оглянути одну земельну ділянку. Хочеш поїхати зі мною чи поплаваєш у басейні? Він підігрітий, — минулого разу, коли я пішов у басейн, один із його псів вкусив мене за кісточку, і я втратив багато крові. Та й не купатись я приїхав, і він це знав. — Я радий, що ти тут, — він відвернув своє владне обличчя й дивився кудись убік, поки його мозок, привчений до розрахунків, вираховував шанси. — Ця операція зіпсує дітям Різдво, — сказав він. — А ти навіть не побудеш зі своїми.

— Я послав їм багато іграшок із магазину Шварца. Вибач, що не додумався привезти подарунків твоїм хлопцям.

— Що би ти їм подарував? Вони мають усе. Треба добряче поламати голову, щоб купити їм якусь забавку. Мені призначили операцію. У Г’юстоні тримали в лікарні, поки не зробили всіх досліджень. Я пожертвував їхньому закладу двадцять тисяч доларів на честь пам’яті тата і мами. І я готовий до операції, якщо не брати до уваги кількох кілограмів зайвої ваги. Чаку, вони розрізають тебе, і я навіть гадаю, що ці скурві сини виймають серце з грудей. їхня бригада робить тисячі цих операцій на серці. Я сподіваюся повернутися до своєї контори до першого лютого. Ти при грошах? У тебе є тисяч п’ятдесят? Можливо, мені вдасться вкласти твої грошики в одне дільце.

Час від часу Юлік телефонував мені з Техасу й казав:

— Надішли мені чек на тридцять, ні, краще на сорок п’ять тисяч.

Я просто виписував чек і відсилав його поштою. Жодних розписок про одержання не було. Іноді контракт приходив через півроку. Але мої гроші незмінно подвоювалися. Йому подобалося робити це для мене, хоча його дратувало, що я не розумів деталей цих угод і не цінував його ділової спритності. Що ж до