Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

Ну, ми так і зробили. Мабуть, Ерік там і зараз бродить. Він п’ять хвилин на Еріка подивився — і з глузду його звів…

Він глибоко затягнувся й загасив цигарку. Потім обійняв її.

— А чого ми взагалі про таке лайно заговорили?

— Не знаю… А як там в Індіан-Спрінгс?

Ллойд аж засяяв. Проект в Індіан-Спрінгс — то було його творіння.

— Чудово. Просто клас. У нас буде троє на літаки «Небесний яструб» уже до першого жовтня, а то й швидше. Генк Роусон просто супер. А Чувак-Сміттєбак — так той, блять, справжній геній! У чомусь він не надто тямить, а коли йдеться про зброю — то незрівнянний просто.

Чувака-Сміттєбака Дейна бачила двічі. Обидва рази в неї виникало холодне, слизьке відчуття, коли його химерні, каламутні очі поглядали на неї, і велике, майже фізичне полегшення наставало, коли він очі відводив. Вочевидь, для багатьох інших: Ллойда, Генка Роусона, Ронні Сайкса, Пацюка — він був таким собі талісманом на удачу. Одна з рук Сміттєбака являла собою жахливе місиво обгорілої плоті, і Дейна згадала: дві ночі тому сталося дещо особливе. Генк Роусон про щось розмовляв. Він узяв у рот цигарку, чиркнув сірником, договорив, а потім підкурив і загасив сірник. Дейна побачила, як очі Чувака-Сміттєбака націлилися на полум’я — він навіть дихання затамував. Наче всім своїм єством зосередився на крихітному вогнику. Так людина, що помирає з голоду, дивиться на обід із дев’яти страв. Потім Генк змахнув вогонь із сірника і вкинув почорнілий недогарок у попільничку. Мить скінчилася.

— Він знається на зброї? — спитала вона Ллойда.

— Страх як знається. У моделі «Небесний яструб» під крила чіпляються ракети «повітря — земля». «Сорокопуди». Чудні ж їм назви дають, ага? Так ніхто не міг утнути, як цю херню туди чіпляти. Як їх поставити, як запобіжники налаштовувати. Боже мій, та ми цілий день морочилися, як їх із ящика видобути. От Генк і каже: «Давайте краще Бачка приведемо, коли вернеться — може, він втямить».

— Коли вернеться?

— Ага, він чудний у нас. У Веґасі сидить майже тиждень, але потім доволі швидко звалює.

— А куди?

— У пустелю. Просто сів у «лендровер» — і поїхав. Дивак він, скажу я тобі. По-своєму він майже такий самий дивний, як сам головний. Тут на захід — ні фіга, просто Богом забута пустеля і сміття там. Щоб я так знав. Я колись з’їздив на захід, у таку діру — станція Браунсвілль називається. Не знаю, як він там живе, а от якось примудряється. Шукає нові цяцьки — і завжди кілька штук звідти приганяє. Ось, за тиждень після того, як ми з Лос-Анджелеса вернулися, він припер гору кулеметів з лазерним прицілом — Генк їх називає кулеметами без промаху. А то — протитанкові міни, контактні міни, осколкові міни, контейнер тіофосу[145]. Каже, знайшов цілий склад тіофосу. А ще — дефоліанту стільки, щоб усе Колорадо стало лисе, як яйце.

— Де ж він це все бере?

— Та кругом, — просто сказав Ллойд. — Нюхом чує, солоденька. Але це не так уже й дивно. Більша частина західної Невади й східної Каліфорнії належала старому доброму дядькові Сему. І там він свої іграшки випробовував — аж до атомних бомб. Скоро Бачок нам і таку прикотить.

Ллойд засміявся. Дейні стало холодно, страшенно холодно.

— І грип звідкілясь звідти почався. Я б на це ставку робив. Може, Чувак наш і його знайде. Кажу тобі, він таке просто нюхом чує. Головний каже: просто дайте йому спокій, хай бігає де хоче і робить що хоче. Знаєш, яка в нього зараз улюблена цяцька?

— Ні, — мовила Дейна. Вона не була певна, що аж так хоче знати… але для чого ж вона сюди прийшла?

— Вогневози.

— Які вогневози?

— У нього таких п’ять штук в Індіан-Спрінгс стоять, як гоночні машини у «Формулі-1», — засміявся Ллойд. — Їх у В’єтнамі використовували. Солдатики їх прозивали «зіппо». У них напалму під зав’язку. Сміттєбак їх просто обожнює.

— Чотко, — пробурмотіла вона.

— Хай там як, а коли Сміттєбак цього разу приїхав, ми його повезли в Спрінгс. Він ходив навколо тих «сорокопудів», мукав, гмикав і годин із шість їх встановлював. Уявляєш? Техніків військової авіації, мабуть, дев’яносто років тренують для такого. Але то не на Сміттєбака розраховано. Він йобаний геній.

«Тобто idiot savant[146]. Ясно, звідки в нього такі опіки…»

Ллойд глянув на годинник і сів.

— До речі, про Індіан-Спрінгс, мені туди саме треба. Маю час тільки на ще один душ. Хочеш зі мною?

— Не зараз.

Вона почала вдягатись, і вода зашуміла знову. Поки що їй завжди вдавалось і роздягатись, і вдягатись без його присутності — і так вона збиралася робити й надалі.

Вона причепила фінку до руки й закріпила лезо на пружині. Швидкий рух зап’ястя — і всі десять дюймів[147] будуть у неї в руці.

«Ну, — подумала вона, вдягаючи блузку, — має ж бути в дівчини якась загадка!»

——

Вечорами вона працювала в команді обслуговування ліхтарів. Робота зводилася до перевірки ламп за допомогою простого приладу й заміни їх у разі несправності чи у випадках, якщо їх побили вандали, коли в Лас-Веґасі шаленів супергрип. Працювали вчотирьох, їздили автовишкою від стовпа до стовпа, з вулиці на вулицю.

Увечері Дейна стояла на вишці, знімаючи плексигласовий плафон з ліхтаря, і міркувала, як їй подобаються люди, з якими вона працює, особливо Дженні Енґстрьом — крута і вродлива колишня клубна танцівниця, яка зараз керувала автовишкою. Така дівчина могла б стати найкращою подругою Дейни — і вона просто не розуміла, чому і як Дженні опинилася тут, на боці темного чоловіка. Це питання настільки мучило Дейну, що вона навіть не могла наважитися спитати Дженні про це.

Та й інші були нормальні. Дейна подумала, що у Веґасі відсоток дурнів значно вищий, ніж у Зоні, але ні в кого з рота ікла не стирчать і ніхто при перших променях місяця не перетворюється на кажана. Ці люди також працьовиті — у Зоні на її пам’яті люди так не працювали. У Вільній зоні можна було побачити, як хтось відпочиває в парку за будь-якої години дня, а дехто влаштовував обідню перерву з дванадцятої до другої. Тут такого не бувало. З восьмої ранку до п’ятої вечора працювали абсолютно всі — чи то в Індіан-Спрінгс, чи в робочих командах по місту. І школа теж працювала. У Веґасі було десятків зо два дітей від чотирьох (то був загальний улюбленець Деніел Маккарті, якого всі звали