Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

Дінні) до п’ятнадцяти років. У місті знайшли двох професійних учителів, і п’ять днів на тиждень проводилися заняття. Ллойд, який кинув навчання, три роки просидівши в сьомому класі, вельми пишався освітніми можливостями, що відкривалися в місті. Аптеки були відчинені й не охоронялися. Люди весь час туди ходили… але нічого серйознішого за аспірин чи ліки від болю в животі не брали. На заході проблема наркотиків не стояла. Кожен, хто бачив, як скінчив життя Гектор Дроґан, знав, як караються подібні звички. Річів Моффатів тут не було також. Кожен був дружній і тверезий. І мудро було не пити нічого міцнішого за пляшкове пиво.

«Німеччина 1938 року, — подумала Дейна. — Нацисти? Ну так, то були привабливі люди. Дуже спортивні. По нічних клубах не ходять, клуби — для туристів. А що вони роблять? Майструють годинники».

«Чи це справедливе порівняння?» — гадала Дейна, стурбовано думаючи про Дженні Енґстрьом, яка так їй подобалася. Вона не могла точно сказати… але схилялася до думки, що так.

Вона перевірила лампу приладом. Лампа була негожа. Дейна обережно зняла її, поклала на вишку, притримуючи ногами, і взяла останню нову. Добре, уже скоро й робочому дню кінець. Уже…

Дейна глянула вниз — і завмерла.

Люди йшли з автобусної зупинки, поверталися додому з Індіан-Спрінгс. Усі невимушено поглядали вгору — так люди завжди поглядають на того, хто перебуває десь угорі. Синдром безкоштовного цирку.

Оце обличчя, яке подивилося на неї.

Широке, усміхнене, здивоване.

«Господи Ісусе, невже це Том Каллен?»

Пекучий піт потік їй на око, в очах почало двоїтися. Коли вона витерла його, обличчя зникло. Люди на зупинці вже пройшли вперед вулицею, розмахуючи кошиками з-під харчів, розмовляючи, жартуючи. Дейна подивилася на того, хто, можливо, був Томом, але ззаду важко було сказати…

«Том? Невже вони відправили Тома?»

Та ні, звісно. Це була така божевільна і майже…

«Майже мудра думка».

Але вона просто не могла повірити в це.

— Агов, Юрґенс! — грубо крикнула їй Дженні. — Ти там спиш чи просто дрочиш?

Дейна перехилилася через низьке поруччя автовишки і подивилася в обличчя Дженні, котра висунулася з кабіни. Показала їй середній палець. Дженні засміялася. Дейна знову зайнялася своєю лампочкою, з силою вкручувала її, а коли лампа стала на своє місце, уже настала пора закінчувати. Дорогою назад до гаража вона сиділа тиха й замислена… така тиха, що Дженні це зауважила вголос.

— Та просто нема що казати, мабуть, — напівусміхаючись мовила Дейна.

«Не може бути, щоб це був Том.

Чи таки може?»

——

— Вставай! Вставай! Та вставай, сука-блядь, вставай же!

Вона отямлювалася після неприємного сну, коли її штовхнули в спину ногою, так що вона вивалилася з круглого ліжка на підлогу. Дейна одразу прокинулася, моргаючи, не розуміючи, що сталося.

Там був Ллойд, який дивився на неї з крижаним гнівом. Вітні Горґан. Кен Демотт. Козирний Туз. Дженні. Тільки зараз обличчя Дженні, зазвичай відкрите, було холодне й порожнє.

— Джен!..

Ніякої реакції. Дейна підвелася на коліна; до неї почало доходити, що вона гола, але значно більше вона усвідомлювала, наскільки холодно ці всі обличчя на неї дивляться. У Ллойда було таке обличчя, як у рогоносця, який викрив зраду.

«Чи мені це сниться?»

— Одягайся, ти, шпигунка, блять, пиздлива!

Гаразд, не сон. У неї мов щось обірвалося всередині — і цей страх здавався майже закономірним. Вони дізналися про Суддю і ось тепер — про неї. Він їм сказав. Вона поглянула на годинник на тумбочці. За чверть четверта ранку. «Ось вона, година таємної поліції», — подумала Дейна.

— Де він? — спитала вона.

— Кругом, — похмуро відказав Ллойд. Обличчя в нього було бліде, блискуче. Амулет висів у V-подібній горловині футболки. — Скоро пошкодуєш, що він близько.

— Ллойде!

— Що?

— А я тобі венеру подарувала, Ллойде. Сподіваюся, він скоро відсохне.

Він ударив її ногою під грудну клітку, так що Дейна впала на спину.

— Сподіваюся, скоро відсохне, Ллойде.

— Замовкни і вдягайся.

— Вали звідси. Я перед мужиками не вдягаюся.

Ллойд знову вдарив її ногою — тепер уже в біцепс правої руки. Біль був жахливий, і губи в неї смикнулись, але Дейна не скрикнула.

— Що, Ллойде, попав? У ліжку з Мата Харі? — вона вишкірилася до нього; в очах стояли сльози від болю.

— Та ходімо, Ллойде, — сказав Вітні Горґан. Він побачив кровожерний вогонь в очах Ллойда і зробив швидкий крок уперед, узяв Ллойда за руку. — Ми вийдемо до вітальні. Дженні може простежити за нею, поки вона вдягнеться.

— А якщо вона надумає стрибнути у вікно?

— У неї такої можливості не буде, — сказала Дженні. Її широке обличчя не виражало абсолютно нічого — і вперше Дейна помітила в неї на стегні пістолет.

— Та вона й не зможе, — сказав Туз. — Тут вікна тільки для краси, хіба не знаєш? Буває, хтось багато програє і хоче стрибонути, а для готелю це погана слава. Так що вікна не відчиняються.

Він подивився на Дейну, і в його очах промайнуло щось подібне до співчуття.

— Отепер ти, дівчинко, програла не дай Боже.

— Та ходімо, Ллойде, — повторив Вітні. — Ти зараз що-небудь таке впореш, про що потім шкодуватимеш, наприклад, у голову їй заскандалиш, якщо зараз звідси не вийдеш.

— Гаразд, — вони разом пішли до дверей, і Ллойд глянув через плече. — Він тобі зараз покаже, суко.

— Гіршого коханця, ніж ти, Ллойде, в мене ніколи не було, — ніжно відказала вона.

Він спробував знову кинутися на неї, але Вітні з Кеном Демоттом втримали його і витягли з кімнати. Подвійні двері тихо заклацнулися.

— Одягайся, Дейно, — сказала Дженні.

Дейна встала, розтираючи темний синець на руці.

— Ви що, всі тут такі? — спитала вона. — Ото таке вам подобається? Такі, як Ллойд Генрейд?

— Ну ти ж із ним спала, а не я, — на обличчі Дженні вперше виникла якась емоція, то був сердитий докір. — А що, по-твоєму, гарно приходити сюди й шпигувати? Що ти зараз отримаєш, на те й заслуговуєш. А отримаєш — мало не здасться, сестричко.

— Я з ним спала не просто так, — Дейна вдягла труси. — І шпигувала не просто так.

— Ну чого ти просто не замовкнеш?

Дейна розвернулася й подивилася на Дженні.

— А що, по-твоєму, сонце, я тут роблю? Чому, по-твоєму, вони там учаться на реактивних літаках літати в Індіан-Спрінгс? А отими бомбами — ними Флеґґ що, зібрався в тирі на ярмарку ляльку для дівчинки виграти?

Дженні міцно стисла губи.

— То не моя справа.

— Що, і не твоя справа буде, коли він тими літаками полетить за Скелясті й розбомбить усіх, хто там живе?