Читати книгу - "Гаррі Поттер і напівкровний принц"

тремтіли, що він ледве зміг за черпнути шостий келих; чаша була вже напівпорожня. — Нічого з вами не діється, ви в безпеці, це все несправжнє, клянуся, що це несправжнє… випийте ще, нате, випийте…

І Дамблдор слухняно випив, наче Гаррі пропонував йому протиотруту; але, вихиливши келиха, він упав навколішки й затрясся, мов у лихоманці.

— Я сам винен, я сам винен, — ридав він, — перестань, припини це все, я знаю, що я помилився, ох, благаю, перестань, я більше ніколи-ніколи…

— Випийте, пане професоре, і все припиниться, — сказав Гаррі надтріснутим голосом, перехиляючи Дамблдорові в рота сьомий келих.

Дамблдор припав до землі й зіщулився, неначе його оточили невидимі кати; махнув рукою, мало не вибивши з тремтячої долоні Гаррі знову наповненого келиха, й застогнав:

— Не зашкодь їм, не зашкодь їм, прошу тебе, прошу, це моя вина, краще мені завдай болю…

— Нате, випийте, випийте, вам стане краще, — у відчаї лепетав Гаррі, і Дамблдор знову йому підкорився, роззявивши рота, хоч очі все одно не розплющував і тремтів усім тілом.

Аж ось він упав долілиць, кричучи й б’ючи кулаками по землі, поки Гаррі наповнював дев’ятий келих.

— Прошу, прошу, прошу, ні… тільки не це, не це, я зроблю все, що завгодно…

— Просто випийте, пане професоре, просто випийте… Дамблдор випив, наче дитина, що вмирає зі спраги, але щойно допив, як знову заволав, немовби його нутрощі горіли вогнем…

— Годі вже, будь ласка, годі…

Гаррі зачерпнув десятого келиха й відчув, як кришталь черкнув по дну чаші.

— Уже скоро, пане професоре, випийте це, випийте…

Він підтримав Дамблдора за плечі, і Дамблдор знову випив келих: Гаррі вкотре зачерпнув, і Дамблдор застогнав ще стражденніше, ніж досі:

— Я хочу вмерти! Я хочу вмерти! Припини це, припини, я хочу вмерти!

— Випийте, пане професоре, випийте… Дамблдор випив і відразу заголосив:

— УБИЙ МЕНЕ!

— Нате… це допоможе! — мало не задихнувся Гаррі. — Випийте ще… зараз усе закінчиться… все закінчиться!

Дамблдор пожадливо припав до келиха, випив його до останньої краплини, а тоді нестямно захрипів і долілиць повалився на землю.

— Ні! — крикнув Гаррі, що збирався вже знову наповнювати келих, але впустив посудину в чашу, кинувся до Дамблдора й перевернув його на спину; Дамблдорові окуляри збилися набік, рот був роззявлений, а очі заплющені. — Ні, — почав трясти його Гаррі, — ні, ви не вмерли, ви ж казали, що це не отрута, отямтеся, отямтеся… Ренервате! — вигукнув він, скеровуючи чарівну паличку на Дамблдорові груди; спалахнуло червоне сяйво, але нічого не сталося. — Рєнервате… пане директоре… благаю…

Дамблдорові вії здригнулися; серце в Гаррі ледь не вискочило з грудей.

— Пане директоре, ви?…

— Води, — прохрипів Дамблдор.

— Води, — задихано повторив Гаррі, — …зараз…

Він зірвався на ноги, схопив келиха, що лежав у чаші, і майже не звернув уваги на золотий медальйон, що лежав на дні.

— Аґваменті! — крикнув він, тицьнувши в келих чарівною паличкою.

Келих наповнився прозорою водою; Гаррі впав навколішки біля Дамблдора, підняв йому голову й підставив келих до вуст… але той був порожній. Дамблдор захрипів і почав задихатися.

— Але ж тут була… стривайте… Аґваменті! — знову вигукнув Гаррі, націлившись чарівною паличкою на келих. І знову на якусь секунду в ньому блиснула чистісінька вода, але щойно келих наблизився до Дамблдорових уст, як вона миттю зникла.

— Пане директоре, я зараз, я зараз! — у відчаї белькотів Гаррі, хоч і не думав, що Дамблдор його чує; той повалився на бік, хрипів і судомно хапав ротом повітря, наче в перед смертній агонії.

— Аґваменті… Аґваменті… АҐВАМЕНТІ!

Келих наповнився і знову спорожнів. Аж ось Дамблдорове дихання почало затихати. У голові в Гаррі все переплуталося від паніки, він інстинктивно вловив, що залишався один-єдиний шлях здобути воду, бо так задумав Волдеморт…

Він кинувся до самого краєчка каменя й занурив келих в озеро, наповнивши його по самісінькі вінця крижаною водою, що вже не зникала.

— Пане директоре… нате! — загорлав Гаррі й незграбно вилив воду Дамблдорові на обличчя.

Нічого кращого він і не міг зробити, бо та його рука, в якій не було келиха, раптом закрижаніла, але не від холоду води. За зап’ястя його вхопили білі слизькі пальці, а істота, котрій вони належали, помалу стягала хлопця з каменя. Поверхня озера вже не була гладенька, як дзеркало; вона пінилася, і скрізь, куди не глянь, з води вигулькували білі голови й руки-чоловіки, жінки й діти з запалими, невидющими очима сунули до острова: армія мерців, що піднімалася з чорної води.

— Петрифікус Тоталус! — зарепетував Гаррі, чіпляючись за гладеньку мокру поверхню острівця, й одночасно цілячись чарівною паличкою в інферія, що вчепився йому в руку: той відпустив руку й шубовснув у воду. Гаррі ледве звівся на ноги; проте нові й нові інферії дряпалися на острів, хапаючись кістлявими руками за слизьку поверхню, витріщаючи на нього свої сліпі, осклілі очі, тягнучи за собою мокре лахміття, ошкіряючи свої гнилі зуби.

— Петрифікус Тоталус! — заревів Гаррі знову, відступаючи назад і батожачи повітря чарівною паличкою; шестеро чи семеро з них повалилися, але на нього вже насувалися інші. — Імпедімента! Зв’язатус!

Деякі заточилися, одного чи двох обв’язали мотузки, але ті, що лізли на острів ззаду, просто переступали через них або й затоптували. І далі розрізаючи повітря чарівною паличкою, Гаррі заволав: — СЕКТУМСЕМПРА!

Та хоч у їхньому вологому лахмітті та крижаній шкірі й з’являлися діри, з цих ран не бризкала кров, бо в них її просто не було: вони сунули далі, нічого не відчуваючи, тягнучи до нього висохлі руки, а він задкував од них, поки не відчув, що його і ззаду охопили руки, — тонкі, безплотні й холодні, наче смерть, і ось його ноги відірвалися від землі, бо почвари підняли його вгору й понесли, не ухильно й невідворотно, до води, і він знав, що порятунку вже немає, що його втоплять і він стане ще одним мертвим охоронцем частки розшматованої Волдемортової душі…

Але тут у темряві спалахнув вогонь: багряно-золотисте вогненне кільце оточило острівець. Інферії, що так міцно тримали Гаррі, похилилися й послабили хватку; вони не наважувалися пройти крізь полум’я, щоб дістатися до води. Вони випустили з рук Гаррі; він упав додолу, спробував устати, послизнувся на камені й знову впав, подряпавши руки, але відразу схопився на ноги, підняв чарівну паличку