Читати книгу - "Дивний світ"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
В цей час далекий наростаючий гул заглушив завивання віхоли. Гул швидко перетворився на оглушливий гуркіт, від якого затремтіли стіни Великої кабіни й задзвенів посуд на столі. Здавалося, велетенський поїзд проноситься над пустельними горами Землі королеви Мод. Лікар і Стонор підхопилися з-за столу, перекинувши стільці. Але гуркіт уже поступово затихав. Щось схоже на вибухи долинало здалека; знову здригнулися стіни і стало тихо. І знову почулося глухе одноманітне завивання завірюхи.
— Що це?! — закричав лікар, зі страхом дивлячись на стелю.
— Здається, землетрус, — пробурмотів Стонор, прислухаючись.
Лоу уважно стежив за сполотнілим від хвилювання астрономом.
— Ну, що там було, Джеку? — запитав він, бачачи, що Рассел знову відкинувся на подушку і витирає хусткою мокре чоло.
— Вочевидь, гігантський болід. Він упав десь поблизу.
— Ви бачили його? — запитав Стонор.
— Так.
— І певні, що це болід?
— Т-так…
— А може, це міжконтинентальна балістична ракета? — невпевнено протягнув лікар.
— За допомогою якої росіяни хотіли знищити нашу станцію, — додав Лоу.
— Не дотепно, — образився Жиро. — Ваші співвітчизники проводять випробування ракет на мисі Канаверал. О, вони цілком могли, цілячись у південний Атлантик, поцілити в Антарктиду.
— Це був болід, — сказав Рассел. — Він з’явився на північному заході, пролетів над станцією й вибухнув над плато на південний схід від нас. Я виразно спостерігав різке зменшення його швидкості. Перед ним у цьому самому напрямі пройшов метеорний потік.
— А зараз видно щось? — поцікавився Стонор.
— Ні, заметіль посилилася. Сніг несе вище об’єктива перископа.
— Встановиться погода, пошукаємо уламки, — сказав Стонор, закурюючи сигарету. — Новий метеорит з Антарктики — це сенсація.
— Нічого не знайдете, — сердито заперечив Лоу. — Вітер жене зараз по плато сотні тисяч тонн снігу. Всі сліди будуть поховані найнадійнішим чином. Чи не так, Джеку?
Рассел зістрибнув на підлогу і мовчки знизав плечима.
— Куди? — запитав Стонор, бачачи, що астроном узявся за портьєру вихідних дверей.
Рассел указав пальцем догори.
— Лише ні кроку від входу, — попередив Стонор. — Чуєте, що там коїться?..
Рассел кивнув і зник за важкою портьєрою.
Через декілька хвилин він повернувся, обтрушуючи сніг з бороди і вусів.
— Бачили щось? — запитав лікар.
— Ні.
* * *
Чотири доби бушувала віхола над закрижанілими хребтами Землі королеви Мод. Маси сухого колючого снігу мчали над потонулими в заметах спорудами станції, немов величезна річка в повінь. Навіть опівдні не можна було нічого розгледіти в непроглядній імлі. Зникли скелі й небо, навколишні хребти і глибока долина, що тягнулася на десятки миль на захід, у лабіринт пустельних гір.
Над головою гуділи сталеві троси радіощогл. Свистів і завивав ураган.
Тільки-но згасав короткий день, десь у високості спалахували сполохи полярних сяєв. Їх різноколірні промені не досягали дна розбурханого сніжного океану. Лише мінливі відтінки сніжних струменів виказували невидимий танок вогнів у антарктичному небі.
Радіозв’язок припинився. В хаосі трісків та шерехів потонули не лише голоси південноафриканських і чилійських станцій, але навіть і сигнали сусідів — радянської антарктичної станції «Лазарєв», що знаходилася всього за сімсот миль від англо-американо-французької станції, очолюваної Стонором. Не чутно було й передавача Крижаної печери, де четвертий день перебували відрізані від бази геодезист[174] Генріх Ковальський та геолог Тойво Латікайнен…
Головний вихід з Великої кабіни, біля якого знаходилася будка з метеорологічними приладами, був занесений снігом.
Лоу і Рассел насилу опустили кришку запасного виходу. Пекучий вихор ударив в обличчя, засліпив. Лоу виповз із люка і, лежачи в снігу, почав намацувати дротяний трос, протягнутий до будки з приладами. Руки хапали сухий, сипкий сніг, що відлітав разом з вітром. Нарешті пальці намацали металевий стрижень, забитий у лід.
Лоу чортихнувся.
— Трос обірваний! — крикнув він Расселу, який напружено вдивлявся в навколишню пітьму.
Астроном простягнув Лоу тонкий нейлоновий мотузок. Метеоролог обв’язався ним і поповз у темряву. Рассел уважно стежив, як розмотується мотузок. Час від часу він кидав швидкі погляди вгору, звідки в проміжки між сніжними вихорами проривалися зеленкувато-фіолетові сполохи надзвичайно яскравого полярного сяйва.
«Немов на дні океану чужої планети, — думав молодий астроном. — Однак чому таке інтенсивне світіння? Такого ще не було. І, як на зло, нічого не видно. Сніг несе вище перископа Великої кабіни…»
Мотузок розмотався, Рассел прив’язав кінець до свого пояса й чекав. Легке посіпування свідчило, що Лоу повзав у темряві, навпомацки відшукуючи будку з приладами. Нарешті мотузок перестав сіпатися.
«Дістався, — з полегкістю подумав Рассел. — Бере відліки».
Минуло кілька хвилин. Астроном усе гостріше відчував пронизливий холод. Багатошаровий шерстяний костюм і хутряний комбінезон не були надійним захистом від морозу й вітру. Тут, біля куполу Великої кабіни, було трохи тихше, а як воно Лоу на відкритому обширі крижаного схилу…
Мотузок продовжував залишатися нерухомим. Рассел обережно потягнув його. Сигналу у відповідь не надійшло. Невже мотузка не вистачило і Лоу ризикнув відв’язатися? Це було б чистісіньким безумством у такий буран.
Рассел потягнув дужче. Сумнів зник: кінець мотузка був вільний. Астроном увімкнув рефлектор. Проте сильний промінь світла пробивався не більше ніж на півтора-два метри. Негнучкими пальцями Рассел квапливо прив’язав кінець мотузка до кришки люка і поповз у набиту снігом пітьму.
* *
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дивний світ», після закриття браузера.