Читати книгу - "З часів неволі. Сосновка-7, Левко Григорович Лук'яненко"

Галицьке “Об’єднання”

1. “Краще б і Рильський загинув разом з іншими на Соловках”

Націоналістичну організацію “Об’єднання” судили 1960 року. Воно складалося з галичан Львівщини Ярослава Гасюка, Богдана Христинича, Ярослава Кобилецького та Володимира Затварського і одного з Пінської области Білорусі Володимира Леонюка. Усіх їх завезли в Сосновку Зубово-Полянського району Мордовії на сьому зону.

Знайомився я з ними неорганізовано: то з одним, то з другим, потім потрапив у гурт, де вони були майже всі. У котельні працював разом з Кобилецьким і ми навіть дуже здружилися. Відчули взаємні симпатії і радо спілкувалися. Кобилецький був на пару років молодший за мене. Родом з Кам’янко-Бузького району Львівщини. Там повстанський рух був особливо сильний. Кобилецький виростав у тому бурхливому русі і хоч через молодий вік міг лише надавати такі-сякі побічні послуги повстанцям, знав рух добре і вмів розповідати багато цікавого. Я зі свого боку і як юрист, і як освічена людина виводив Кобилецького на вищий рівень розмірковувань про долю України та методи боротьби. Подобалася мені спокійна урівноважена вдача Кобилецького, така ж упевненість у правоті української справи, непоказна, але смілива й непохитна віра в розвал російської імперії і створення самостійної України.

З Христиничем познайомився, йдучи до праці. І коли випадало, ходили в одну зміну, часто йшли разом і говорили про минуле й сучасне України та переказували одне одному новини. Він розповів мені модель поведінки в час попереднього слідства, яка здалася мені цікавою з огляду на людську психіку.

Вас двоє в кабінеті: звинувачений і слідчий. Інтереси ваші протилежні: ви хочете щось приховати, він хоче все витягнути з вас і так оформити протокол, щоб вивести вас на чисту воду. Це вимагає великого психічного напруження з боку заарештованого і винахідливости в постановці питань від слідчого. Але ви обоє — люди. У той час, коли він записує пояснення заарештованого, він мусить пам’ятати ваші слова, плюс мусить вигадувати речення, які наче й ваші слова і разом з тим містять зміст, спрямований проти вас. Це втомлює, тому закінчивши писати ваші пояснення, він кладе самописку на стіл, спрямовує погляд у вікно і починає говорити про погоду або ще про щось зовсім далеке від змісту слідства з надією, що ви включитеся в цю нейтральну розмову. Коли ви включаєтеся, то психологічне напруження спадає і настає психологічно нейтральна атмосфера. Така атмосфера викликає думку: ми однакові. Ці якісь зовнішні умови поставили нас у протилежні позиції: слідчого — в обов’язок допитувати, мене — в становище в’язня. Поставив хтось той, хто заарештував, привів з камери до кабінету і посадив на стілець перед слідчим. Слідчий не винен, що заарештованого привели до цього кабінету. Заарештований не винен, що в слідчому кабінеті виявився саме цей слідчий. Отже, можна час від часу переривати неприємні офіційні взаємини і балакати про те, про се та різні дурниці. Слідчий може розповісти, що йому дружина зварила на снідання, або який кінофільм бачив учора ввечері. Заарештований може пригадати інший фільм або поділитися думками про те, що він робив би о цій порі дня, коли б був удома. Життя заарештованого розкладається на три частини: камера, де його тримають, розмови зі слідчим як просто розмови двох різних людей і третє — офіційні взаємини “слідчий — в’язень”. Усі три відносно окремі, що начебто не впливають одна на одну, разом з тим обом психологічно комфортніше.

— Майже такі взаємини були в мене в час попереднього слідства, — зауважив я. — Навіть тоді думав, що розповідаючи слідчому про різні побутові труднощі, виправдовуюся, чого став створювати підпільну організацію. Мені хотілося, щоб влада, яка винувата у тих труднощах, відчула свою вину, відчула, що вона сама штовхала мене на шлях цієї боротьби. Ясна річ, на вершині взаємин Україна —Росія нічого змінити не можна, бо той рівень надіндивідуальний і його мусимо прийняти як об’єктивну реальність, що дана нам незалежно від нас в об’єктивній реальності. Але щаблем нижче є сила-силенна різних побутових, мовних, культурних та інших проблем, які могли б не штовхати до боротьби за самостійність України, коли б влада їх розв’язувала по-іншому. Хоча, якщо бути чесним, то й тут є хитрість — спроба справді принципову й послідовну позицію приховати за дрібніші проблеми.

— Всякий слідчий, — продовжив Христинич, — прагне встановити зі звинувачуваним нейтральну атмосферу, щоб не було напруження, яке виникає між людьми, коли не в’яжеться розмова, коли обоє мовчать і те мовчання перетворюється в нестерпне. І я створював своєму слідчому таку нервову напругу. Відповідав на його питання, як сам знав і як вважав за потрібне. Пробує зі мною заговорити “по-людському”, а я мовчу. Він говорить-говорить, потім замовкне і чекає, щоб я якось зреагував, щось відповів, а я мовчу зовсім або буркну якесь односкладове слово і замовкну. Уявіть собі атмосферу в хаті, коли зійшлися п’ять-шість осіб і всі мовчать. Не навмисно мовчать, а не знають, з чого почати і як заговорити. Кожен страшенно хоче,