Читати книгу - "Майстер і Маргарита"

Смирнової (в дівоцтві Архангельської — 1899–1990), дружини комісара-інспектора залізниць РСФСР та заступника начальника комунального відділу Північної залізниці, яка своїми спогадами (1986), переказаними одному з біографів Булгакова, зарахувала себе у прототипи булгаківської Маргарити. Цей короткий (легендарний?) роман збігається у часі й заповнює розрив стосунків Булгакова з О. С. Шиловською (лютий 1931 — серпень 1932), що завершився їхнім шлюбом 4 жовтня 1932 р. (М. О. Чудакова. Жизнеописание Михаила Булгакова. — Москва: «Книга», 1988. — С. 452–458; Б. Мягков. Родословия Михайла Булгакова. — Москва: АПАРТ, 2003. — С. 79–81).

196

Тверську ви знаєте? — Тверська — центральна вулиця Москви, пролягає від Тріюмфального до Манежного майдану (до вулиць Мохової та Охотний ряд); за совєтських часів називалася вул. Горького.

197

…так вражає фінський ніж! — Фінський ніж («фінка», «фіняк») — мисливський нескладаний ніж з широким односічним клинком з прямим обухом та закругленим при кінці лезом. У Росії фінський ніж був символом криміналітету. Ножі виготовлялися нелегально (в тому й в місцях позбавлення волі — «на зоні») з так званими «вусиками» — поперечиною при основі руків’я для фіксації руки при ударі.

198

…запалювала гасницю… — Гасниця (тут) — нагрівальний прилад для приготування їжі, що працював на гасі, спалюваному на ґноті (звичайно гасниця мала два ґноти, розташовані паралельно); більше відомий під назвами «керосинка» або (у Києві) «грец».

199

…м’яв манускрипт… — Манускрипт — те саме що рукопис (лат. manus — рука та scribere — писати); звичайно вживається стосовно давніх рукописів.

200

…члени редакційної колеґії, а саме Латунський та Ариман і літерат Мстислав Лаврович. — Названі прізвища складають, власне, перелік головних гонителів Булгакова, зусиллями яких було заборонено постановки його п’єс та публікацію творів.

Прообразом Латунського вважають двох осіб: Осафа Семеновича Литовського (1892–1961) — драматурга та літературного критика, у 1930–1937 рр. голову Головреперткому (Главное управление по контролю за репертуаром при Комитете по делам искусcтв при СНК СССР) та критика А. Орлинського, який виступив у «Рабочей газете» (8 жовтня 1926 р.) зі статтею «Против булгаковщины: Белая гвардия сквозь розовые очки», з якої й розпочалося зграйне цькування Булгакова (слівце «булгаковщина» дістало відгомін у романі: «пилатчина»).

Ариман (перс. [Аhriman] — повелитель духів зла, уособлення смерти й тьми в релігії зороастризму) — під цим лиховісним іменем автор наводить критика та публіциста Леопольда Леонідовича Авербаха (1903–1937 [1939?]), генерального секретаря РАПП (див. прим. [5]), небожа Я. Свердлова, свояка Г. Ягоди (див. прим. [316]), згодом репресованого, який постійно й заповзято цькував Булгакова.

Мстислав Лаврович — це совєтський письменник та драматург Всеволод Вишневський (1900–1951), який у своїх творах розробляв тему громадянської війни з позицій офіційної ідеології та який послідовно й настирливо шельмував Булгакова як можливого конкурента при постановці п’єс. Прізвище Вишневський обернуто на Лаврович із використанням у слововиводі альтернативного складника вихідного слова «лавровишня» (лікарська й водночас отруйна рослина Laurocerasus officinalis). У добу написання твору лавровишневі краплі були популярним засобом проти кашлю. Ім’я Мстислав має віддзеркалювати невтамовану жагу автора помститися за розгорнуте проти нього цькування, в тому й з боку «всеволодного» пристосуванця й донощика.

201

Замість цього уступу у виданні 1973 р. стоїть такий уривок:

«— Пам’ятаю, пам’ятаю цей клятий вкладний аркуш до газети, — бурмотів гість, малюючи двома пальцями рук у повітрі газетний аркуш, і Іван здогадався з подальших плутаних фраз, що якийсь інший редактор надрукував великий уривок з роману того, хто називав себе майстром.

За словами його, минуло не більше двох днів, як в іншій газеті з’явилася стаття критика Аримана, яка називалася «Ворог під крилом редактора», в якій говорилося, що Іванів гість, користаючись з недбалости та неуцтва редактора, зробив спробу пропхнути до друку апологію Ісуса Христа.»

202

…мого нового знайомого було звати Альоїзій Могарич… — Прототипом Могарича вважають журналіста та драматурга Сергія Олександровича Єрмолинського (1900–1984), з яким Булгаков познайомився 1929 р. Новий знайомець відразу ж не сподобався тодішній (другій) дружині Булгакова Любові Євгенівні Бєлозерській через його настирливу цікавість до творчости Булгакова: «Роби, як знаєш, але кажу тобі, що ця людина справляє на мене враження гидотне». Згодом і Булгаков став підозрювати Єрмолинського у зраді та донощицтві, але, за щоденниками О. С. Булгакової, за кілька днів перед смертю підозри відкинув. Цим, можливо, пояснюється вилучення Булгаковим цього фраґменту, що увійшов лише до одного видання роману (1973), та який у нашому перекладі набрано письмівкою.

А втім, образ Альоїзія Могарича можна вважати й збірним, джерелом якого є стосунки Булгакова з особами, які часто відвідували його дім, зв’язок яких з органами безпеки був йому відомий або підозрювався. Це адміністратор МХАТ та штатний співробітник ОГПУ, чоловік Ольги Сергіївни Бокшанської, сестри дружини Булгакова Олени Сергіївни, Євген Калужський, сама Ольга Сергіївна, актор МХАТу Г. Г. Конський, перекладач Е. Л. Жуховицький та журналіст К. М. Добраницький — обидва штатні співробітники ОГПУ.

Могарич (або магарич, або могорич) — слово арабського походження, що означає частування (звичайно з випивкою) з нагоди укладення угоди або за якусь послугу, хабар.

203

У виданнях 1966–1967, 1989 та 1990 рр. замість цього великого фраґмента, виділеного письмівкою, дуже істотного для сприйняття фабули роману, знаходимо такий невеликий текст: «— Настали безрадісні осінні дні, — вів далі гість, — жахлива невдача з цим романом як ніби вийняла з мене частину душі. Власне кажучи, мені більше не було чого робити, і жив я від побачення до побачення. І от в цей час сталося щось зі мною. Чорт знає що, у чому Стравинський, певно, давно вже розібрався. А саме, найшла на мене туга і з’явилися якісь передчуття.»

204

…стукнувши прес-пап’є об стіл. — Прес-пап’є (фр. presse-papiers) — тягар до притискання паперів до столу або письмовий прилад у вигляді бруска з округлою основою, до якої прикріплено промокальний папір для швидкого висушування написаного чорнилом тексту.

205

…білого сухого «Ай-Даниля». — «Ай-Даниль» — марка вин, вироблюваних з місцевих сортів винограду на заводі у селищі Ай-Даниль (Данилівка) на Південному березі Криму (колишнє володіння князя М. С. Воронцова).

206

Здавайте валюту! — Цей заклик, повторений у тексті роману чотири рази, віддзеркалює атмосферу 1930-х років, коли після згортання нової економічної політики (неп) було запроваджено валютну монополію — виключне право держави на операції з іноземною валютою, золотом та коштовностями. Зберігання коштовностей понад встановлену норму (на одну особу), зберігання та використання валюти як платіжного засобу під час дії роману карно заборонялося. Ці активи підлягали обмінові в установах Держбанку на паперові червінці («совзнаки» — див.