Читати книгу - "Пастка на дурнів"

162
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 133 134 135 ... 165
Перейти на сторінку:
і сам Йоссар’ян, — бо сестра Качкіт поклала собі вийти заміж за якогось із лікарів, оскільки всі вони робили чималі гроші, і тому не хотіла ризикувати своїм добрим ім’ям перед потенційними чоловіками. Голодний Джо відразу занудьгував і не знаходив собі місця, аж поки до палати не привели ще одного хворого — кого б ви гадали? — капелана, вирядженого в бордовий вельветовий халат. Капелан сяяв, як мідний таз, і марно намагався зігнати зі свого худого обличчя вдоволену променисту усмішку. Він потрапив до шпиталю зі скаргами на болі в ділянці серця, що виникли, на думку лікарів, від надлишку газів у шлунку, і з тяжкою формою вісконсінського лишая.

— Що воно за чортівня, цей ваш вісконсінський лишай? — запитав Йоссар’ян.

— Те саме цікавить і лікарів! — з гордістю відказав капелан і зайшовся реготом. Досі ніхто не бачив його таким жвавим, таким щасливим. — Вісконсінського лишая в природі не Існує. Невже не ясно? Я збрехав! Я вступив у змову з лікарями. Я їм пообіцяв, що скажу, коли пройде мій вісконсінський лишай, якщо вони мені пообіцяють, що не намагатимуться його лікувати. А я ще ніколи не брехав. Хіба ж це не чудово?

Капелан согрішив, але з цього вийшло не зло, а добро. Нормальний глузд підказував йому, що брехати й ухилятись від виконання своїх обов’язків — це гріх, а гріх, як усім відомо, є зло, і сподіватися добра від зла — безглуздя. Однак зло обернулося добром — і він відчував себе пречудово. Отже, з цього логічно випливало, що брехати й ухилятись від виконання своїх обов’язків не є гріх. Це божественне прозріння озброїло капелана арсеналом бездоганних захисних силогізмів, і він дякував долі за свою безцінну знахідку. Сталося справжнє чудо. Йому тепер було нічого не варто трактувати порок як доброчесність, наклеп як істину, імпотенцію як стриманість, погорду як скромність, грабування як філантропію, шахрайство як чесність, блюзнірство як мудрість, жорстокість як патріотизм, а садизм як справедливість. Користуватися з цієї методи міг кожний смертний, великого розуму вона не потребувала. Потрібна була лише аморальна послідовність, і тоді немає таких вчинків, яких не можна було б виправдати.

Кристі тим часом сидів на ліжку, рожевий від збудження, радісно вражений тим, що опинився в оточенні своїх шалених приятелів. Він тішився, а водночас боявся, як би чого не скоїлось: йому здавалося, що ось зараз неодмінно з’явиться якийсь сердитий лікар і повикидає їх усіх із шпиталю як зграю знахабнілих симулянтів. Та ніхто й не думав їх турбувати. Увечері вони життєрадісною процесією промарширували до кінозалу, де їх почастували препаскудною голлівудською кольоровою кіномаячнею, а коли, подивившись препаскудну голлівудську кіномаячню, вони примарширували назад, у палаті вже лежав вояк у білому.

— Він повернувся! — істерично верещав Данбар. — Він повернувся! Він повернувся!

Йоссар’яна пройняв холодний піт — чи то від нелюдського зойку Данбара, чи то від добре знайомого, страхітливого вигляду вояка у білому, замурованого з ніг до голови у гіпс та марлю… Дивовижні, тремтячі, схожі на булькотіння звуки мимоволі вирвалися з Йоссар’янової горлянки.

— Він повернувся! — знову заверещав Данбар.

— Він повернувся! — з жахом підхопив у маячні хворий на лихоманку пацієнт.

В одну мить палата перетворилась на бедлам. Юрми хворих та поранених загомоніли безладно й забігали сюди й туди в проходах поміж ліжками, немов тут спалахнула пожежа. Одноногий пацієнт на милиці скакав, панічно волаючи:

— Що таке? Що сталося? Ми горимо? Ми що, горимо?

— Він повернувся! — крикнув йому хтось. — Ти що, не бачиш? Він повернувся!

— Хто повернувся? — заволав іще чийсь голос. — Хто він такий?

— Що це все означає? Що нам робити?

— Горимо!

— Вставайте й біжіть, чорти вас забирай! Біжіть усі!

Всі повискакували з ліжок і забігали по палаті з кінця в кінець. Один із сіайдистів шукав пістолет, щоб застрелити іншого сіайдиста, бо той ліктем мало не вибив йому око. В палаті здійнявся неймовірний хаос. Безтямний хворий, якого трясла лихоманка, скочив у прохід між ліжками і трохи не збив додолу одноногого, який не впав лише тому, що вперся чорним гумовим наконечником милиці в босу ногу хворого, якого тіпала лихоманка, розчавивши йому два пальці. Той звалився додолу, заверещавши з болю, а решта мешканців палати топтали його ногами, додаючи бідоласі зайвої інвалідності. Сліпа, всеосяжна паніка наростала.

— Він повернувся! — хто бурмотів, хто тужливо виспівував, хто істерично вигукував, бігаючи з кутка в куток. — Він повернувся! Він повернувся!

Раптом у юрмі з’явилася сестра Занудер. Вона заходилася була наводити лад, немов той полісмен на перехресті, та її відчайдушні зусилля виявились марними, і, кінець кінцем, вона зайшлась безпорадним плачем.

— Ну, заспокойтеся, заспокойтеся, будь ласка, — благала вона їх поміж риданнями.

Капелан, блідий, наче привид, ніяк не міг узяти втямки, що тут відбувається. Голодний Джо та Кристі теж нічогісінько не розуміли. Кристі заціпенів, учепившись у лікоть Йоссар’янові. Голодний Джо стиснув кощаві кулаки й тільки повертав туди й сюди перелякане обличчя, немовби не вірив власним очам.

— Гей, та що тут діється? — волав Голодний Джо. — Що за чортівня?

— Це той самий! — моторошним голосом загорлав йому у відповідь Данбар, перекриваючи увесь той хрипкий гомін. — Невже ти не розумієш? Це той самий!

— Той самий! — почув Йоссар’ян свій власний голос.

Від глибокого, лиховісного хвилювання його кинуло у страшний дрож, з яким Йоссар’ян не міг нічого вдіяти, але він все ж метнувся слідом за Данбаром, що прокладав собі шлях до ліжка вояка в білому.

— Не хвилюйтеся, хлопці,— лагідно усім радив гладкий патріот із Техаса з непевною усмішкою блідих губів. — Нема чого так перейматися. Давайте не будемо хвилюватись.

— Той самий! — знову забурмотіли, загорлали, а може, й заспівали всі інші.

Тут з’явилася сестра Качкіт.

— Що тут діється? — запитала вона.

— Він повернувся! — заверещала сестра Занудер, падаючи їй на руки. — Він повернувся! Він повернувся!

І справді, це був той-таки вояк у білому. Щоправда, він покоротшав на кілька дюймів, а також набрав трохи тіла, але Йоссар’ян відразу ж упізнав його: ті самі негнучкі руки, ті самі, теж негнучкі, дебелі, безпорадні ноги, підтягнуті вгору майже прямовисно з допомогою туго напнутих тросів та довгих свинцевих противаг, підвішених на блоці над ліжком, та сама чорна дірка із рваними краями в бинтах — там, де має бути рот. Власне, він зовсім не змінився. Он знайома цинкова трубка стирчить із гіпсу біля пахвини, поєднана з прозорою скляною банкою, що стоїть на підлозі. А друга скляна банка підвішена до жердини, і з неї в отвір біля ліктевого згину перетікає якась рідина. Йоссар’ян упізнав би вояка де завгодно. Тільки

1 ... 133 134 135 ... 165
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пастка на дурнів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пастка на дурнів"