Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

де Люме, адміралу й командирові нашого славного флоту, і мессіру Трелонгу, віце-адміралові й капітанові корабля «Бріль». Ідучи за правилами й звичаями славних старожитних майстрів куховарської справи, які залишили нам чудові книги з малюнками про велике мистецтво кулінарії, присягаюсь у міру нікчемних сил моїх і моєї змоги якнайліпше готувати м’ясо й птицю, що їх фортуна зволить нам послати, і годувати згаданого вже мессіра Трелонга, капітана, його помічника, друга мого Уленшпігеля і всіх вас, хто тут є на кораблі: боцмана, стернового, каноніра, юнгу, солдатів камбузних, вістового капітана, лікаря, сурмача, матросів та всіх інших. Якщо печеня буде сирувата, а птиця не підрум’яниться, якщо суп буде поганий і його не можна буде їсти, а підлива не пахтітиме так, що всім закортить побувати на кухні — з мого дозволу, звичайно, — якщо ви в мене не повеселішаєте і не погладшаєте, — я відмовлюся від своїх благородних обов’язків, бо вважатиму себе нездатним посідати кухонний престол. Хай допоможе мені Бог як на цьому світі, так і на тому!

— Хай живе наш кухар, — гукнули всі, — король кухні, імператор печень! Кожної неділі він матиме три порції замість двох!

Так Ламме став кухарем на кораблі «Бріль». І поки в каструлях булькотіли запашні супи, він гордо стояв у дверях кухні, тримаючи в руках, наче скіпетр, великого ополоника.

А в неділю мав по три порції.

Коли ж гезам доводилося зійтись у бою з ворогами, він охоче залишався у своїй лабораторії соусів, хоч іноді виходив на палубу і навіть стріляв з аркебузи, але негайно спускався вниз доглядати свої соуси.

Отож, як добрий кухар і хоробрий солдат, він був загальним улюбленцем.

Але нікому не щастило пролізти на кухню, бо він накидався на кожного, як чортяка, і лупцював ополоником без пощади по чому попало.

І з того часу його стали звати Ламме Лев.

14

І влітку, і взимку, в ясну годину чи в дощ, град, сніг кораблі гезів шугають по океану і Шельді.

Всі вітрила — наче лебеді, лебеді білої свободи.

Білий колір — свобода, блакитний — велич, оранжевий — принца Оранського; всі ці три кольори — на прапорі гордих кораблів.

Підніміть вітрила! Підніміть вітрила, відважні кораблі! Хай вирує море навколо, хай бризкає піною хвиля!

І вони біжать, линуть по річці, вітрила аж до води похиливши, швидкі, як хмари, гнані вітром північним, горді кораблі гезів. Чуєте, як вони ріжуть носами воду? Хай живе гез, бог вільних людей!

Шхуни, фліботи, буєри, корвети швидкі, як вітри, що несуть бурю, як хмари, що несуть блискавку. Хай живе гез!

Буєри, корвети, всілякі судна йдуть по річці. Стогнуть хвилі, коли вони розрізують їх навпіл і линуть уперед з довгими кулевринами на носі, що позадирали свої смертоносні дзьоби вгору. Хай живе гез!

Підніміть вітрила! Підніміть вітрила, відважні кораблі! Хай вирує море навколо, хай бризкає піною хвиля!

Вдень і вночі, чи дощ, чи сніг, чи град — вони йдуть! Христос усміхається їм з хмар, з сонця, із зірок. Хай живе гез!

15

До кривавого короля дійшла-таки звістка про їхні перемоги. Смерть уже гризла цього ката, його живцем їли хробаки. Він, як неприкаяний, понуро тинявся переходами Вальядолідського палацу, ледве тягнучи свої набряклі й важкі, наче свинцем налиті, ноги. Він ніколи не співав, цей кривавий тиран. Коли надходив день, він не звеселяв його, а коли сонце божественною усмішкою осявало його володіння, він не відчував радості у своєму серці.

А Уленшпігель, Ламме і Неле співали, як пташки, і жили сьогоднішнім днем, хоч і ризикували, — Уленшпігель і Ламме своєю загартованою шкурою, Неле — білим своїм тілом. А коли гезам щастило погасити одне вогнище, то вони раділи більше, ніж король, спаливши ціле місто.

Саме в ці дні Вільгельм Мовчазний, принц Оранський, позбавив адміральського чину мессіра де Люме де ля Марка за його надзвичайну жорстокість і призначив на його місце Баувена Еваутсена Ворста. Принц також вишукував засобів заплатити селянам за хліб, що гези відбирали в них на свої потреби, вернути накладені на них контрибуції і надав рівного права всім віровизнанням — як католикам, так і іншим, заборонивши насильства і переслідування за віру.

16

На кораблях гезів, що линуть під ясним небом прозорими хвилями, свистять сопілки, грають волинки, булькотять пляшки, бряжчать келихи, поблискує зброя.

— Ану, — каже Уленшпігель, — биймо в барабани слави, биймо в барабани радощів. Хай живе гез! Іспанців переможено, вампіра приборкано! Море — наше. Бріль взятий. Берег наш — від Ньївпора до самого Остенде, від Бланкенберга до Зеландських островів, до гирла Шельди, Маасу і Рейну, аж до Гельдерна. Наш Тессель, Вліланд, Терсгеллінг, Амеланд, Роттум, Боркум. Хай живе гез!

Наші Делфт і Дордрехт. Це пороховий шнур. Сам Бог держить запаленого ґнота. Кати покинули Роттердам. Свобода совісті, наче лев, у якого в зубах і пазурах справедливість, захопила графство Зютфенське, міста Дейтігем, Дусбург, Гоор, Ольдензейль, а на Вельнюірі — Гаттем, Ельбург і Гардервейк. Хай живе гез!

Це наче блискавка, наче грім: Кампен, Сволле, Гассель, Стенвейк в наших руках, а за ними Аудеватер, Гауда, Лейден. Хай живе гез!

Наші Бюрен і Енкгейзен! Ми не взяли ще тільки Амстердама, Схоонговена та Міддельбурга. Але все візьмемо гострими лезами, прийде час. Хай живе гез!

Пиймо іспанське пиво! Пиймо з келихів, якими вони пили кров нещасних жертв. Ми підемо через Зейдер-Зее, річками, річечками, каналами. Північна Голландія, Південна Голландія і Зеландія — наші. Ми візьмемо Східну й Західну Фрісландію. Бріль буде пристановищем для наших кораблів, гніздом, звідки вилітатиме наша свобода. Хай живе гез!

Чуєте, як у Фландрії, нашій коханій вітчизні, лунає поклик до помсти? Там кують зброю, гострять мечі. Все заворушилося, все тремтить, як струна арфи від подиху теплого вітру, від зітхання душ, що виходять з могил, з вогнищ, із закривавлених трупів жертв. Скрізь: у Геннегау, Брабанті, Люксембурзі, Лімбурзі, Намюрі, Льєжі — вільному місті — все кипить. Кров сходить і дає урожай. Жнива достигли для серпа. Хай живе гез!

Наше тепер Ноорд-Зее, велике Північне море. Наші тепер гармати, горді кораблі, загони сміливих і грізних моряків: там і розбишаки, й волоцюги, й священики-гези, і дворяни, і міщани, і ремісники, що втекли від переслідувань.

З нами всі, хто за свободу. Хай живе гез!

Філіппе кривавий, де ти? Альбо, де ти?

Ти галасуєш і блюзниш, натягнувши на себе священну шапку, дарунок отця святого[234].

Бийте, барабани війни! Хай живе гез! Вип’ємо!

Ллється вино в золоті келихи. Тож