Читати книгу - "Відірвана від коренів"

зціпила зуби і зламала її, відкривши сейф. Всередині було кілька невеликих банок зі слабо поблискуючим зіллям. Серкан взяв одну з них і вказав на мене. Кася подивилася на нього, а потім вниз на стрілу. — Я повинна витягнути її? — спитала вона. Він зробив висмикуючий жест, вона сковтнула і кивнула. тоді опустилася на коліна поруч зі мною знову і сказала,

— Агнешка, тримайся.

Вона взяла стрілу обома руками і обламала оперений кінець, який все ще стирчав з моїх грудей. Вістря стрілки здригнулося всередині мене. Я відкрила рот і закрила, в агонії мовчання. Я не могла дихати. Поспішаючи, вона зрізала найбільші зазубрини на місці зламу і зробила її такою гладкою, як тільки могла, а потім повернула мене набік, до стіни, і одним жахливим пушем проштовхнула стрілу через решту мого тіла. Вона спіймала вістря, що вийшло з моєї спини і витягла його, разом з древком.

Я застогнала, і моя гаряча кров ринула по мені спереду і ззаду. Серкан відкрив банку. Він налив рідину в чашку руки і тепер втирав у мою шкіру, і вдавлював у відкриту рану. Рідина жахливо пекла. Я спробувала відштовхнути його слабкою рукою. Він проігнорував мене, відтягнувши плаття в сторону, щоб отримати більше місця; потім Кася перевернула мене на живіт, і вони разом влили еліксир в рану на спині. Тоді я закричала — я раптом змогла закричати. Кася дала мені мені в зуби складену тканину, щоб вкусити; Я вкусила і завмерла з цим відчуттям.

Біль поволі наростав. Я відірвалася від них і спробувала втиснути себе в стіну, у прохолодний твердий камінь, як як ніби хотіла стати його частиною, байдужою і холодною. Я дряпала нігтями по одежі, рука Касі лежала на моєму плечі, а потім найгірше залишилося позаду. Хід крові сповільнивсяся і припинився. Я отримала можливість знову бачити і чути: бій на сходах, тьмяний брязкіт мечів, що вдарялися один до одного і до каменю, вигуки і стогін бійців, і знову дзвін. Через барикаду текла кров.

Серкан сів спиною до стіни поруч зі мною, його губи все ще рухалися, але майже беззвучно, його очі стислися від напруги. Summoning був схожий на пісочний замок, змитий з одного боку, інші сторони були готові сповзти вниз; він тримав їх однією сирою силою. Якщо вони впадуть, подумала я, то Ніщо поглине всю вежу, поглине нас і залишить порожній пустий отвір у світі, а потім закриє і його; на схилі гори залишаться камені, щоб заповнити з'їдену одноразову западину в землі, як ніби ми всі ніколи не існували.

Він відкрив очі і подивився на мене. Він вказав на Касю, на дітей, які скупчилися позаду неї, і заглядали, боячись, з-за бочки у бік сходів. Серкан жестом вказав знову: Іди. Він мав на увазі мене — щоб я взяла їх і втекла, перенесла куди-небудь. Я завагалася, і його очі гнівно блиснули на мене; він махнув рукою на порожню підлогу. Книга зникла: Виклик руйнувався. Ми не могли закінчити заклинання, і його сила зрештою вичерпається.

Я вдихнула, з'єднала мою руку з його, і повернулася до заклинання. Він чинив опір. Я тихо наспівувала перші, короткі склади у повітря, шукаючи шлях. Ми не мали карти зі стежкою більше, і я не пам'ятала слів, але ми робили це раніше. Я згадала, де ми зупинилися, що ми намагалися побудувати. Я підштовхнула вгору більше піску до стін і вирила рів проти майбутніх хвиль; Я зробила його глибоким і широким. Я наспівувала, складаючи шматочки історій і пісень. І почала збирати вежу знову у моїй голові. Він стримався, збитий з пантелику, не знаючи, як мені допомогти. Я заспівала знайомий йому мотив, доклавши трохи слів, як ніби дала йому в руки жменю мокрої гальки, і він повільно взяв її у мене, повторюючи повільно і точно і навіть закладаючи камені один за іншим навколо основи мокрої стіни, зміцнюючи нашу вежу, яка знову потяглася вгору.

Робота зміцнила нас, і ще більше об'єднала на цей раз. Але ми зупинилися. Я продовжувала шукати, тикаючись туди-сюди, щоб знайти шлях і показати йому. Я наклала ще більше піску і наростила гладкі стіни; разом ми поставили на верхню частину тріпочучий вимпел. Мені все ще не вистачало дихання. Я відчувала дивне зморщення у моїх грудях і глибокий щільний біль, де зілля ще зцілювало мене, але магія ясно текла через мене, яскрава, швидка, наповнююча.

Солдати кричали. Останні люди барона дерлися тепер через барикаду з іншого боку, більшість з них були без меча і тільки намагалися втекти. Світло бризнуло вниз по сходах, крики затихали перед ним. Солдати потягнулися знову, допомагаючи один одному збігти вниз. Їх залишилося дуже мало. Нападаючі зупинилися, солдати пройшли через барикаду і кинули останні палиці і великі залізні котли на вершину, перекриваючи прохід, настільки вони могли. Голос Марека скомандував атаку, і я побачила золоте волосся королеви нагорі. Солдати барона тицяли списами у атакуючих, намагаючись ухилитися від їхніх. Барикада розвалювалася.

Ми до цих пір не могли дозволити заклинанню зникнути. Кася відкрила двері у гробницю.

— Вниз, швидко! — скомандувала вона дітям. Вони подалися по сходах. Вона схопила мене за руку і допомогла підвестися; Серкан насилу піднявся на ноги сам. Вона штовхнула нас всередину, взяла свій меч з підлоги, і вхопила ще одну запечатану банку з сейфа.

— Сюди! — крикнула вона до чоловіків. Вони зайшли після нас, похитуючись.

Виклик пішов з нами. Я йшла по крутих сходах, Серкан був позаду мене, і магія співала між нами. Я почула скрип вище, і сходи потемніли: вгорі хтось закрив двері. Лінія старих символів світилася в напівтемряві по стінах і бурмотіла — ледь-ледь, і я виявила, що зміни нашої роботи м'яко ковзають проти їх магії. Дуже тонко моє почуття нашої внутрішньої вежі змінилося; вона стала вищою і ширшою, сформувавши тераси і вікна, золотий купол на вершині, стіни з блідо-білого каменю, вписаного в сріблисті колони башт. Голос Серкана сповільнився; він теж