Читати книгу - "Смутна доба"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Польща лишилася без війська, татари, одержавши Україну на пограбування, захопили там незлічиму кількість людей, їхні чамбули доходили до околиць Львова.
Трахтемирівський монастирЧерговість висвячення православних ієрархів у різних джерелах подається по-різному. На думку автора зовсім не так, як могло бути насправді.
Перший виїзд патріарх Феофан здійснив по правому березі Дніпра до Трахтемирівського монастиря.
Стояла чудова весняна пора, різнотрав'я буяло усіма кольорами, ранок щедро напоїли неповторні пахощі степу.
Левко і ще троє козаків, з особистої охорони Феофана, невідступно знаходились поруч карети патріарха. Розтопча уже вивчив характер правителя вселенської церкви і швидко призвичаївся до нього. Простий і покладистий, як людина, патріарх завжди рівно[263] вів себе з оточуючими, умів вислухати людину, мав дар вникати у сторонні клопоти і тривоги, співчуття до ближнього.
Левко почував себе з патріархом легко і незалежно, те визначило їхні взаємини, швидше батьківські з боку патріарха, ніж офіційні. Він знав домашні турботи Левка, його ближніх.
Сприяло й те, що спілкувалися латиною вони без допомоги владики Авраама.
— Господи праведний, який гарний цей грішний світ! — милувався степом, гаями і недалеким Дніпром святий отець.
Обстановка в Короні сягнула верхнього напруження, хоча для патріарха складалася вона сприятливо. Король явно хотів використати популярність Феофана на Україні, вістка про його приїзд, глави вселенської православної церкви, одразу рознеслася по митрополії, підняла дух мирян і занепокоїла уніатів. Ту популярність вирішив використати король, бо репресії проти козацтва дуже підірвали королівський вплив на Україні. Сигизмундові потрібна була реальна військова сила для боротьби із загрозою, що насувалася, як чорна хмара з Туреччини, а такою могло бути лише козацтво.
Сагайдачний, а відтак і Левко, його права рука, добре знали обстановку в митрополії — після майже повсюдної несплати жалування за московські походи та за утиски козацтва до коронного війська йти вони не хотіли, а замучені уніатами миряни втратили терпець і повсюдно чинили їм опір.
Про те говорив з патріархом Левко, утримуючи свого інохода поруч карети Феофана. Але той, очевидно, під впливом чар степу, швидко збайдужів до високої політики і заходився розпитувати про краї, куди вони їхали.
Левко, вихованець січової школи, знав історію козацького монастиря, тому охоче відповідав на питання патріарха. Першим власником Трахтемирова був Остап Дашкевич, староста черкаський, він включив Трахтемирів в оборонну покордоння від татар, він після смерті заповів свій маєток у Трахтемирові Печерському монастиреві. В 1575-му чи на три роки пізніше Стефан Баторій козакам подарував Трахтемирів і монастир Зарубський. У монастирі влаштували шпиталь для хворих, поранених та немічних козаків. Тут містився арсенал та склади всякого припасу, хоч їх неодноразово спустошували навіть свої. Кілька літ тому на Трахтемирів налетів Жолкевський і вигріб всі запаси борошна і солі. Потім Трахтемирів віднесено було до «пустинь, що лежать за Білою Церквою», тобто до незайманщини, яку король дарував шляхтичам «за лицарські вчинки», Сигизмунд поновив старий указ і повернув Трахтемирів козакам.
Монастир Зарубський відомий щез Київської Русі, тут ходили Святополк і Мономах, обороняючи київські землі від половців, звідси вийшов митрополит Клим Смолятич, чорноризець[264], книжник і філософ, «якоже Руской земли не бяшет».
Три роки тому ольшанська комісія, котра утрясала стосунки між ляхами і козаками, ухвалила такий пункт:
«...монастир Трахтемирівський, що дано козакам від короля, повинен лишатись у руках козаків, щоб цей монастир старим, хворим і пораненим був притулком до смерті».
За територією монастир був великим, з багатьма службами, гамазеями, численнішими келіями та велетенською трапезною. Тому сприяло і те, що немало козаків, особливо одиноких, клали на вівтар монастиря значні пожертви.
— Сьогодні це столиця реєстрового козацтва. Вважайте — наша Січ...
Патріарх Феофан уважно слухав Левка, часом дивувався звичайним, з погляду козака, речам. Дуже цікавили його січовики, їхня боротьба з невірними. Про це, виявляється, знали і на Близькому Сході.
— Чого не буває на нашій грішній землі?! — повторив патріарх.
— Два десятиліття тому цими краями проїздив посол Рудольфа II Еріх Лясота, їздив на Січ, щоб запросити козаків на службу до цісаря. Про його поїздку донині на Січі згадують. Принаймні, коли я там навчався. Він теж говорив про популярність козаків у Європі.
Процесія рухалась не поспішаючи, Сагайдачний віз гостей, вважав, до свого козацького монастиря. Міг би й не брати охорону взагалі, адже в монастирі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смутна доба», після закриття браузера.