Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

викладав далі свої думки з деяким хвилюванням, ніби сперечався з уявним супротивником.

— Але зараз ти, напевно, обмежений у коштах? — несподівано запитав граф Станіслав.

— Так, останнім часом прибуток від моїх маєтків значно менше моїх витрат, але я не сумую.

— Дозволь мені допомогти тобі у виданні твоєї книги.

Ян підійшов до Станіслава й обняв його на знак вдячності.

У салоні графині Софії з недавнього часу почала з’являтися молода графиня Луїза де Наваль, з якою вона познайомилася в театрі. Графиня Луїза приїхала до Гамбурга з останньою хвилею емігрантів із Парижа. Досить швидко обидві графині знайшли спільних знайомих у французькій столиці. Абсолютно несподівано у графині Луїзи виявилися непогані пізнання і про двір варшавський. Чоловік графині загинув під час революції, дітей у них не було, і Луїза була змушена покинути Францію. Графиня не бідувала, але й не шикувала, тому із задоволенням користувалася гостинністю графині Софії. Незабаром Софія представила Луїзу Станіславу, і він був люб’язний з нею, як, утім, і з усіма відвідувачками салону. За обідами, на які почали запрошувати Луїзу, вона абсолютно не завдавала клопоту господарям, її прийняли в цьому будинку з усією можливою добротою.

У другій половині листопада газети поширили новину, що повстання поляків придушене. Генерал Суворов зайняв Варшаву і виявив при цьому крайню жорстокість.

Станіслав і Ян Потоцькі обговорювали цю тему з хвилюванням і гіркотою.

— Це був останній подих нашої Польщі, що загинула, — з гіркотою мовив Ян.

— Жахливо те, що лежачого добивали з особливим завзяттям, — відповів Станіслав.

— Ще в першому своєму бою з корпусом генерала Сераковського Суворов наказав убивати ворога на околицях Бреста холодною зброєю без жалю. Поле бою завдовжки п’ятнадцять кілометрів було вкрите тілами загиблих, — несподівано додала графиня Луїза.

— О, мадам, звідки у вас такі страшні подробиці? — запитав Ян.

— Я знайома з одним молодим поляком, який нещодавно приїхав із Варшави, — зашарілася Луїза і, очевидно бажаючи змінити тему, звернулася до Станіслава: — Графе, мені передали з Франції кілька пляшок дуже доброго старого вина. Чи можу я пригостити вас на одній із вечерь?

— Звичайно, графине! Ми залюбки скуштуємо подарунок французьких виноградарів.

Через кілька днів Луїза принесла три пляшки вина. Мсьє Жак негайно забрав у неї вино, щоб визначити його сорт.

— О! Старе добре бургундське! Чудовий букет! — він зайшов до вітальні з келихом у руках у повному захопленні. — Якщо у вас є ще кілька пляшечок, приносьте їх наступного разу, графине!

— Обов’язково, мсьє Жак, а тепер переконайте графа Станіслава покуштувати цей дивовижний напій до вечері, інакше їжа не дозволить відчути всі тонкощі букета.

— Звичайно! Ваша світлосте, графиня Луїза має рацію!

— Гаразд, — усміхнувся граф Станіслав, — нехай буде по-вашому.

— Тільки в мене одне прохання, графе, — несміливо попросила Луїза. — Нехай ваш дворецький розіллє вино в келихи, а подам його гостям я.

— Ну, якщо ви так бажаєте… думаю, вино від цього тільки виграє.

— Як це романтично! — підтримав свого кузена Ян. — Вино і жінка — прекрасне поєднання.

Ян поглянув на графиню Софію і зрозумів, що дещо переграв. Софії його слова не сподобалися.

А графиня Луїза тим часом відправилася на кухню і незабаром з’явилася з тацею, заставленою келихами з вином. У першу чергу вона підійшла до господаря, графа Станіслава. У графа в правій руці була книжка, і він узяв келих лівою, мало не обливши Луїзу. Графиня Луїза попрямувала до Софії, несподівано спіткнулася і, намагаючись утримати рівновагу, змахнула рукою і зачепила крайній келих. Впавши на підлогу, він розлетівся на друзки.

— Ой, вибачте мене, — видихнула Луїза, і в неї на очах з’явилися сльози.

Усі кинулися заспокоювати Луїзу, слуга взяв у неї тацю.

— А вино справді гідне похвал мсьє Жака, — схвалив вино граф Станіслав, пригубивши з келиха.

Ці слова заспокоїли француженку, вона повернулася до Жака:

— Це ви начаклували, мсьє Жак, попросивши принести ще вина. Тепер мені доведеться виправити свою помилку і вдруге бути спритнішою.

— Ми тільки за, — підтримав граф Потоцький.

Останній тиждень на зустрічах в англійському клубі, який періодично відвідував граф Станіслав, обговорювалися питання взяття Варшави і французькі справи. Станіслав і Ян Потоцькі були змушені приймати співчуття, а також доносити до членів клубу свіжі новини зі столиці Польщі.

Наступна вечеря з вином від Луїзи не змусила себе довго чекати. Цього разу француженка принесла дві пляшки бордо, чим знову потішила мсьє Жака. Луїза вийшла на кухню чаклувати з келихами і незабаром принесла тацю у вітальню. Як і минулого разу, вона спочатку підійшла до графа Станіслава, який у цей момент гладив одну зі своїх собак — грейхаунда на прізвисько Грей, а Луїза тим часом рознесла келихи іншим.

Граф Станіслав підняв келих і виголосив тост:

— За наших друзів!

Раптом пролунало гучне гарчання і гавкіт Грея.

— От бачите, і Грей мене підтримує, — засміявся граф Станіслав.

Коли він підносив келих до рота, грейхаунд стрімким стрибком штовхнув господаря в руку. Келих полетів на підлогу і розбився.

— Грей! — закричав на собаку Станіслав, але не встиг вимовити більше нічого.

Собака лизнув вміст келиха, завалився на бік і забився в конвульсіях.

— Це отрута! — вигукнув Ян.

— О! — скрикнула Луїза і, знепритомнівши, впала на підлогу.

— Що з нею? — підбігла графиня Софія. — Невже її теж отруїли?!

Ян кинувся до Луїзи, підняв на руки і поклав на диван. Гості стовпилися навколо. Ян перевірив пульс і спокійно повідомив:

— Усе гаразд, вона непритомна. Мабуть, сильно злякалася. Зараз отямиться.

— Панове, прошу всіх розступитися, — пролунав голос начальника охорони графа Потоцького полковника Кислицького.

Він швидко підійшов до лежачої графині і почав обмацувати її сукню. За мить Кислицький витягнув з кишені сукні Луїзи невеличку