Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

живучість своєї дружини і одверто висловлюючи бажання примиритися з церквою, тільки стане вдівцем. Він шанобливо вклонявся при зустрічах з абатом Бросетом і м'яко розмовляв з ним, ніколи не виходячи з себе. Взагалі всі люди, що належать до церкви або вийшли з її лона, мають терпіння комахи: вони зобов'язані йому додержуванням зовнішньої пристойності, освітою, якої вже двадцять років так не вистачає величезній більшості французів, навіть тим, хто вважає себе добре вихованим. Усі ченці, які були вигнані революцією з монастирів і пішли на цивільне поприще, своєю стриманістю й спокоєм довели ту перевагу, якої надає духовна дисципліна синам церкви, навіть тим, хто кидає її лоно.

Ще в 1792 році, ознайомившись із справою про заповіт, Гобертен зумів виміряти усю хитрість, яку ховало жовчне обличчя спритного лицеміра; отже, він зробив його своїм кумом, причастившися разом з ним у капищі золотого тельця. З часу заснування «Банкірського дому Леклерка» він порадив Рігу вкласти туди п'ятдесят тисяч франків, давши на них свою гарантію. Рігу став тим впливовішим вкладником, що дав своєму капіталові збільшуватися завдяки ростові процентів. В описувану пору частка участі Рігу у торговельному домі ще становила сто тисяч франків, хоч він у 1816 році взяв близько ста вісімдесяти тисяч, щоб вкласти їх у державні облігації, маючи з них сімнадцять тисяч франків прибутку. Люпен знав за Рігу сто п'ятдесят тисяч франків, розданих невеликими сумами під заставу значних маєтків. Цілком явно Рігу мав у землях приблизно чотирнадцять тисяч франків прибутку чистими грішми. Отже, загалом виходило у Рігу явних прибутків приблизно сорок тисяч франків. Що ж до всього його багатства, то це був х, який жодними правилами пропорції не можна було визначити цілком так само, як один тільки чорт знав справи, що він їх робив разом з Ланглюме.

Цей страшний лихвар, який гадав прожити ще двадцять років, придумав для своїх операцій цілком тверді правила. Він нічого не позичав селянинові, якщо той не купував хоч би трьох гектарів землі і не вносив принаймні половину вартості. Видно, що Рігу добре збагнув хибу законів про відчуження земель у застосуванні їх до дрібних земельних ділянок і ту небезпеку, якою загрожує державній казні і приватній власності надмірне подрібнення земельних маєтків. Переслідуйте-но селянина, який захопив у вас борозну, коли їх у нього всього п'ять! Далекозорість приватного інтересу завжди випередить на двадцять п'ять років далекозорість збориська законодавців. Який урок для країни! Закон завжди виходить з видатного розуму геніальної людини, а не дев'ятисот голів, що, хоч би які вони були великі, негайно звужуються в своєму обсязі, ледве зіллються в юрбу. Дійсно, чи не містить у собі правило Рігу шуканого принципу того закону, який поклав би край безглуздю земельної власності, доведеної до половин, третин, чвертей, десятих частин центіара[92], як в аржантейській громаді, де налічується тридцять тисяч окремих ділянок?

Подібні операції потребували наявності саме такого широкого кумівства, яке тяжіло над цим округом. До того ж, Рігу давав Люпенові приблизно третину всіх актів, які щороку робилися в його конторі, а тому мав у суланжському нотаріусі відданого кума. Отже, цей шахрай міг приписувати в договір про позику, при укладенні якого завжди була присутня дружина боржника, коли він був одружений, і всю суму незаконних процентів. Селянин, у захопленні від того, що йому доведеться платити не більше, як п'ять процентів річних до кінця строку позички, завжди розраховував покінчити з нею шаленою працею і угноюванням землі, що тільки збільшувало цінність застави для Рігу.

Звідси й ідуть обманливі казки, породжені тим, що дурні економісти звуть дрібним землеробством, результат політичної помилки, з якої ми мусимо віддавати французькі гроші Німеччині на купівлю там коней, бо наша країна вже більше їх не вирощує,— помилки, яка так зменшить у нас продукцію рогатої худоби, що м'ясо незабаром стане цілком неприступним не тільки для простого люду, а й для дрібної буржуазії. (Див. «Сільський священик».)

Чимало поту проливалося, отож, між Коншами і Віль-о-Фе на Рігу, якого всі поважали, тоді як робота, дорого оплачувана генералом, єдиним, хто вливав гроші в місцевий край, коштувала йому проклять і ненависті, на які приречені багатії. Хіба такі факти не лишаться нез'ясованими без погляду, кинутого на медіократію? Фуршон мав рацію: буржуазія посіла місце дворянства. Дрібні власники, тип яких був представлений Курткюїсом, були кріпаками Тіверія Авонеької долини так само, як у Парижі промисловці без капіталу — наймити великих банків.

Судрі наслідував приклад Рігу на просторі від Суланжа на п'ять льє за Віль-о-Фе. Ці два лихварі поділили округ.

Гобертен, який мав поле для своїх хижацьких схильностей у вищих сферах, не тільки не конкурував із своїми спільниками, а й перешкоджав віль-о-фейським капіталам ставати на цей плодоносний шлях. Можна здогадатися тепер, який вплив цей тріумвірат Рігу, Судрі й Гобертена мав під час виборів на виборців, добробут яких цілком залежав від їх ласки.

Ненависть, розум і гроші — такий був страшний трикутник, яким визначався найближчий ворог Егів, що невтомно стежив за генералом і був у повсякчасних зносинах з шістдесятьма або вісімдесятьма дрібними землевласниками, родичами або свояками селян, які боялися цього ворога, як бояться кредитора.

Рігу стояв вище за Тонсара; один жив з крадіжок натурою, другий жирів з узаконених грабежів. Обоє любили добре пожити, — то була однакова натура під двома виглядами: одна природна, друга ж — відшліфована монастирським вихованням.

Коли Водуйає вийшов з «Великих-ГУ-синіх», щоб порадитися з колишнім мером, було близько четвертої. В цю годину Рігу обідав.

Бачачи, що хвіртку замкнено, Водуайє заглянув понад завіски й вигукнув:

— Пане Рігу, це я, Водуайє…

Із брами вийшов Жан і через хвилину впустив Водуайє, кажучи йому:

— Пройди в сад; у пана гості.

Цими «гістьми» був Сібіле, який під приводом потреби домовитися щодо вироку суду, щойно оголошеного Брюне, розмовляв з Рігу про зовсім інші речі. Він застав лихваря за закінченням десерту.

На квадратному столі, який