Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

Зовні намагався зберегти незворушність і навіть байдужість, та справжня причина незгоди з другом полягала у Маргариті. Як заведена, в голові крутилася думка – вона не витримає. Цілий місяць поряд з Рощиним стане схожим на тортури. Ще куди не йшло, будь Рощин трохи більш стриманий. Та Буртенко сам підтвердив, що до стриманості далеко. Якщо вже другого дня після повернення Ритка доходить до грані, що буде далі? Сьогоднішня істерика – тривожний дзвіночок, що сповіщав, що потрібно терміново вживати заходів.

– Олегу, домовляючись із Рощиним, ти розраховував провернути справу саме таким чином, – не вгавав Буря, – Давай хоч цього разу не відхилятимемося від плану.

– Руслане, ти не розумієш? – переходячи на гучний шепіт, Чернишевський кивнув на Вотана, що стояв до них спиною.

– Олеже, це ти не розумієш! – шикнув друг. – Може досить із нас самодіяльності? Поки що ні до чого доброго це не призвело!

– Я вам не заважаю? – повернувшись до заведених підлеглих, надто спокійно уточнив генерал.

– Ні, – як змовившись, одночасно випалили чоловіки, безтурботно знизуючи плечима.

– Олег має рацію, – уважно глянувши спочатку на одного, потім на іншого, визнав Вотан. – Чекати ще місяць не можна, доведеться брати так.

Затамувавши подих, Чернишевський з Буртенко переглянулися, чекаючи на пояснення, яке не змусило себе довго чекати:

– Вранці я повертаюся до Києва. Протягом доби ми з хлопцями організуємо поверхневу облаву на столичний офіс Рощина. Нічого особливого – просто налякати. Цього має вистачити, щоб змусити його приїхати до міста і кинутися замітати з цим своїм Калачевим сліди. Далі вихід Бурі. З твоєю допомогою ми й візьмемо Рощина за цією брудною справою.

– Припустимо, – стиснувши пальцями перенісся, погодився Руслан. – Тільки не впевнений, що Рощин візьме мене з собою. Сьогодні він приставив мене особистим охоронцем Маргарити.

Олег ошелешено поглянув на Буртенко, на що той лише знизав плечима, мовляв, я до чого?

– Буртенко, тебе знову вчити, чи що? – не зло крикнув Вотан. – Ти розумний хлопець – знайдеш спосіб. Маргарита обійдеться без допомоги.

Показуючи, що на цьому розмова закінчена, попрямував до сходів, на ходу набираючи потрібний номер на мобільному.

– Одін? – стрепенувшись, гукнув Чернишевський. Коли той проникливо глянув на нього, перепитав: – А що мені робити? Яка в мене роль у Вашому новому плані?

– А ти... – вперто стискаючи губи, неохоче розпорядився: – Забереш на цей час Маргариту якомога далі звідси, – впевнений, що не почує заперечень, піднявся нагору, притискаючи телефон до вуха. За мить відповіли, і чоловік наказним тоном скомандував: – Шторме?.. Плани змінюються. Шукай зачіпку та готуй хлопців. Завтра йдемо на штурм Golden Grove. Так... Чудово.

– Здається, веселощі починаються, – коли начальник зник на другому поверсі, Руслан витріщився на Чернишевського.

– Буре, дякую, що прикрив перед Вотаном, – простягаючи руку на знак примирення, подякував Олегу.

– Ну що ти, – поглянувши на протягнуту долоню, чоловік невпевнено відповів рукостисканням: – Обидва гарні, обом і викручуватись.

– Все одно дякую.

– Та гаразд. Іди краще пакуйте валізи для романтичної подорожі зі своєю Риткою, – підвівшись з дивана, поплескав Олега по плечу. Коли брови останнього здивовано поповзли вгору: – Жартую-жартую.

Обійшовши Чернишевського, Буря попрямував до виходу із вітальні.

– Рус?.. – не повертаючись до товариша, Олег не втримався від спокуси дізнатися: – Тебе, правда, Рощин приставив до Маргарити?

– Так. Це тебе дивує?

– Скоріше, навпаки.

– Раз ти все з'ясував, – як і раніше стоячи спинами один до одного, Руслан поспішив: – Я поїду, доки мене ніхто не кинувся шукати...

– Буря? – поспішно перебив.

– Не хвилюйся, я пригляну за нею, – перш ніж Олег відкрив рота, щоб озвучити прохання, додав: – І скажу, що скоро все закінчиться.

З тим за Буртенко зачинилися двері, а Чернишевський, приречено опустившись на місце, де тільки що сидів друг і, стискаючи долонями скроні, подумки благав, щоб так все і сталося. 

*****

[1] - Типові питання, які ставлять ув'язнені новеньким.

«За життям все рівно»? Мається на увазі, чи дотримувалася на волі людина поведінки справжнього мужика. Це означає насамперед сексуальну орієнтацію натурала, чи не співпрацював з правоохоронними органами.

[2] – Півень – нижча каста неформальної ієрархії серед ув'язнених. У її представників немає жодних прав, вони виконують найбруднішу роботу і ними можуть користуватися інші ув'язнені для отримання сексуального задоволення. «Півні» є недоторканними у прямому сенсі: решті ув'язнених не можна торкатися до них (за винятком сексуального контакту), а також, у більшості випадків, до предметів, що побували в їхніх руках, їх можна бити лише ногами чи палицями. Порушення цих заборон зазвичай призводить до переведення на «півні».