Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

41.1

Відмовчуюся, втискаючи педаль газу в підлогу. Брехати не буду, та й правду сказати не варіант, вона і так вся бліда.

— Андрію, — зі страхом видихає, — ти весь у крові! 

Маленькою долонькою рот прикриває, з очей сльози градом котяться. 

— Це не моя кров, — заспокоюю. — Тримайся, маленька, ми майже на місці.

У лікарню не заходжу, а залітаю, тримаючи Таню за прохолодну руку. Якщо можна було б, вріс би у неї, щоб точно не загубилась. 

Знаю, що немає причин переживати за дівчину, але сука, як подумаю, що могло б бути, якби не Матвій.

Сука!

Міцніше стискаю маленьку долоню і тягну за собою. Вона молодець, не відстає.

— Де він? — стараюсь не гиркати, але все одно не виходить, на хлопця, який допомагав вантажити Шрама в автомобіль.

— В операційній, — бісить його спокій, але Матвій для нього ніхто.

— Все буде добре, — шепоче Таня, стаючи навпроти мене. — Шрам має заради кого тримати зв'язок з цим світом, — зазирає в очі. — Потрібно трішки почекати.

— Знаю, — притягую її до себе, вдихаючи запах рідної людини. — Потрібно Стасу набрати, — цілую у скроню.

— Не потрібно, — звучить голос, який змушує нас обох одночасно повернутись, — я тут.

Стас підходить ближче, погляд зосереджений і злий, як у чорта. 

— Ви як? — дивиться по черзі на нас. 

Таня кидається в обійми свого чоловіка.

Стою стовпом, спостерігаючи їхню ідилію. Зустрічаюсь поглядом із другом. Він багато чого хоче мені сказати, проте мовчить. Правильно. Не потрібно слів. Ми розуміємо одне одного і без них. 

На мить відчуваю, як ревнощі гострою голкою шпигають у грудях. Їм не місце і не час, однак вони все одно дають про себе знати. І знову я не розумію, кого з них ревную більше: її чи його. Чому все так складно, блядь? 

Кручу головою в пошуках місця, де б я б міг втулити свій зад. Та не встигаю: рука Тані притягує мене до них в обійми.

Слухняно піддаюсь і завмираю. Ми стоїмо утрьох, і вкотре накриває відчуття, наче все правильно. Так і має бути. Він, вона і я. Тут немає зайвих. А ще я переконуюсь, що мені не здалося, і я не надумав, що хочу ось так стояти з ними, в їхніх обіймах все життя.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍