Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

41.2

— Вас залишити навіть ненадовго не можна, — бурчить друг. — Пригоди на свою голову одразу ж знайдете.

Стас злий і на мене вовком поглядає. Ясна річ, він не в захваті, що я сам не зателефонував, а охорону до нього відправив. 

— Це востаннє, — намагаюся пожартувати. 

— Андрію, — він кладе руку на плече, — Костя в аварію потрапив. Видно, не впорався з керуванням, — робить паузу, даючи мені переварити почуте. — Він теж тут, тільки на другому поверсі. Його готують до операції.

Кров у голові шуміти починає. Я хотів його провчити, покарати за підлість. Так, визнаю, хотів. Але щоб вийшло ось так...

Сука! Що за кінчений день?! 

Відпускаю Стаса і Таню, запустивши пальці у волосся. Дихати, бляха, не можу. У грудях все рве нахрін. 

Нехай помилився, але він мені брат! По крові брат, і хоч ми й не були близькими, ніколи не бажав йому смерті. Провчити хотів, не більше. Щоб зрозумів, усвідомив свої помилки. 

Сука! 

Повертаюся до дверей реанімації. Наступної миті хочу рвонути в інший бік, щоб запитати про брата, тільки поворухнутися не можу. Як тут вибереш, якщо Шрам урятував мою жінку?

На щастя, вибирати й мучити себе довго не доводиться. Лікар виходить у коридор, втомлено чухає потилицю, шукаючи нас поглядом.

— Ви родичі пацієнта? 

— Так, як він? Що з ним? — випалюю, роблячи крок уперед.

— Кулю витягнули, — тінь усмішки пробігає обличчям лікаря. — На щастя, важливі органи не зачепило, куля застрягла в кишківнику, ми вже зробили все необхідне. 

Полегшенням накриває, як прохолодною водою після нестерпно спекотного дня. 

— Можна його побачити? — одразу ж запитую. 

— Можу тільки попросити медсестру зробити відеоконференцію, — пропонує лікар. — Зрозумійте, навіть попри щасливий результат, не варто забувати про інфекцію.  Пацієнт відходить зараз від наркозу, йому потрібен спокій. Завтра вранці ми переведемо його в палату, якщо все буде добре.

Поки лікар пояснює про поранення Матвія і що завтра йому категорично заборонено їсти, а потім він нам розповість раціон, набирає медсестру і показує нам відео. Матвій справді відходить від наркозу, крутить головою, бубонить щось невиразне. Медсестра показує всі прилади, і хоч я ні хріна не розумію, трохи заспокоююся. 

— Ви їдьте додому, відпочиньте, вранці чекаю вас тут! — обводить нас поглядом лікар.

— Дякую, лікарю, — Таня дякує, а в мене слова в горлі застрягають.

— До Кості? — цікавиться Стас.

Киваю, голосно хмикнувши.

— Ти ж і так усе знаєш!

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍