Читати книгу - "Пробуджені фурії"

зіскочивши з берега просто на воду.

— Трохи не полаялася з автосубмаринами, що пильнують гирло, — сказала вона й невесело хихотнула. — Виводити транспорт на воду без дозволу заборонено. Але чисті мітки врешті допомогли.

І далі в море Андраші.

Я механічно кивнув, що було прямою протилежністю мого майже приголомшення. Вона проїхала на жучку без відпочинку майже тисячу кілометрів аж до Текітомури, де тихенько пристала вночі в бухті на схід від міста.

Вона тільки плечима смикнула.

— Я мала воду і їжу в сідельних сумках. Мет не давав спати. На «Дракулі» була навігація Нухановича. Головне, про що я турбувалася — триматися досить низько над водою, щоб здаватися човном, а не літальним апаратом, щоб не накликати ангельського вогню.

— А як ти мене знайшла?

— Ото вже дивне лайно трапилося, — вперше в її голосі розпустилося щось інше, аніж утома й гірка лють. — Я продала жучка заради швидкої готівки біля пристані Соробан, а тоді повернулася до Компчо. Відходила після мету. І якось наче вловила твій запах чи що. Було схоже на запах такого старого родинного гамака, що я його з дитинства пам’ятаю. Тому я просто пішла на нього, як я сказала, відходячи від мету, просто на автопілоті. І побачила тебе в порту, ти піднімався на борт якогось лайняного вантажника. «Гайдуча донька».

Я знову кивнув, цього разу з раптовим усвідомленням того, які великі тут зійшлися шматки пазла. Врешті-решт, ми були близнюками. Сусідніми пагонами давно всохлого родинного дерева «Ейшундо».

— То ти поїхала зайцем. Це ти намагалася залізти до трюму, коли налетів шторм.

Вона скривилася.

— Ага, тинятися палубами добре тільки поки сонце світить, але надійде паскудна погода, і хочеться вже геть іншого. Мала здогадатися, що там буде до сраки сигналізацій. Всього лиш всрана олія сіткомедузи, а охороняють її так, що можна подумати, буцім там тіла від «Хумало» везуть.

— І ти вкрала їжу з загального запасу на другий день.

— Слухай, на твоїй посудині вже горіли відхідні вогні, коли я побачила, як ти на неї сідаєш. Вона рушила менш ніж за годину. Мені не лишилося часу запастися продуктами. Я добу просиділа без їжі, поки не впевнилася, що ти не сходиш в Еркезеші, а залишаєшся на довшу мандрівку. Я зголодніла до всирачки.

— Знаєш, там через це мало не побилися. Один твій колега зі списантів хотів дати декому по маківці за крадіжку.

— Ага, я чула їх. Драні недопалки. — Її голос набув якоїсь автоматичної неприязні, ніби передаючи загальну думку щодо давнього питання. — Такі сумнопикі невдахи приносять професії погану славу.

— Тож ти пройшла за мною через Новопешт і Обшир.

Ще одна невесела усмішка.

— Це мої краї, Мікі. Крім того, той глісер, що ви взяли, залишив такий слід в супі, що я могла би пройти за вами з пов’язкою на очах. Чувак, якого я найняла, побачив на локаторі, що ви пішли до Кем-Пойнта. Я була там надвечір, але ти вже зник.

— Ага. А якого ж ти біса не постукала до мене в каюту, коли мала нагоду на «Гайдучій доньці»?

Вона сердито зиркнула.

— Бо я тобі не довіряла — як тобі таке?

— Гаразд.

— І коли ми вже про це заговорили, то як тобі те, що я й досі тобі не довіряю? Як ти поясниш, що ти в біса зробив із Сильвою?

Я зітхнув.

— Випити нема?

— Розказуй. Це ти вломився до мене в кімнату.

Щось у мені ворухнулося, і я раптом зрозумів, який радий знову її зустріти. Я не зміг розібратися, чи це був біологічний зв’язок чохлів «Ейшундо», пам’ять про іронічно-братерську гризню на Новому Хоко чи просто переміна після Бразилових раптом страшно серйозних новопробуджених революціонерів.

Я глянув на неї, і то для мене був наче свіжий бриз із моря Андраші.

— Я радий тебе бачити, Ядо.

— Так, я теж, — визнала вона.

Коли я їй усе виклав, надворі вже смеркло. Яда підвелася просунулася повз мене у вузькому місці й стала перед вікном змінної прозорості, щоб виглянути назовні. Вуличні світло тьмяно розсіювалося в затемненому склі. Звідти до линули підвищені голоси якоїсь п’яної сварки.

— Ти впевнений, що говорив саме з нею?

— Цілком. Я не думаю, що ця Надя, ким або чим би вон не була, могла б керувати чільницьким софтом. І точно не настільки добре, щоб підтримувати таку цілісну ілюзію.

Яда кивнула.

— Так, рано чи пізно зречницьке лайно мало наздогнати Сильву. Ті гімнюки насідають на тебе змалку, і цього важко позбутися. А що з цією Надею? Ти справді вважаєш, що вона міна в особистісній оболонці? Бо мушу тобі сказати, Мікі, що за майже три десятки років, що я нишпорила на Новому Хоко, я ніколи не бачила й не чула про інфоміну, яка б несла стільки подробиць і глибини.

Я повагався, краєчком натхненної посланської уважності намагаючись знайти суть у такому грубому носії як слова.

— Не знаю. Мені здається, що вона, не знаю, якийсь вид вузькоспрямованої зброї. Усе вказує на те, що Сильва заразилася в Нечищеному. Ти ж була з нею в Іямонському каньйоні, так?

— Так. Вона вимкнулася під час бою. І після того хворіла кілька тижнів. Орр намагався вдавати, що то просто недужість після місії, але всі розуміли, що то було інше.

— А перед тим усе було гаразд?

— Ну, вона була чільницею, на такій роботі справи тяжіють до протилежного. Але оте бурмотіння, втрати тями, прибуття на місця, на яких уже хтось відпрацював — так, це все пост-Іямонське.

— Місця, де хтось уже відпрацював?

— Та ти ж знаєш, — у відображенні на склі її обличчя освітилося роздратуванням, як сірниковим спалахом, а тоді раптом затухло. — А ні, якщо подумати, то не знаєш. При тобі такого не траплялося.

— Чого?

— Ой, кілька разів ми насувалися на точки активності віймінтів, а на той час, як добиралися туди, все вже закінчувалося. Скидалося на те, що вони билися.

Дещо з моєї першої зустрічі з Курамаєю проступило різкіше. Сильва підлещувалася, а командир табору незворушно відповідав.

Ошіма-сан, минулого разу, коли я випустив вас поперед розкладу, ви знехтували отримані обов’язки і зникли на півночі. Звідки мені знати, що ви не вчините так знову?

Шіґу, ти послав мене до купи брухту. Хтось устиг туди раніше, і нам вже нічого не залишилось. Я ж розповідала.

Так, коли ви нарешті знайшлися.

Ой, ну сам уяви. Як мені списати те, що вже до мене рознесли на друзки? Ми чухнули, бо там ані буруб’яха не лишилося.

Я насупився, коли ці