Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

Глава 37.1

Залишивши Ізенара, який все ще  не пам'ятав і не осмислював себе, під опікою дбайливих служниць, Укка ненадовго повернулася до свого лісового будинку –  погані передчуття долали її.

Взявши зі стайні найшвидшого коня, вона вночі вирушила в ліс і незабаром уже дихала звичним запахом хвої, гірких мохів та болотяних трав.

Прив'язавши коня до дерева і кинувши йому оберемок сіна, Укка увійшла до свого житла, яке вже кілька днів  стояло порожнім без господині.

У лісі ще стояла непроглядна темрява, а найсприятливіший час для магії вогню та води – незадовго до світанку. Тиша та спокій священного лісу надихали чаклунку.

Укка взяла ритуальний масляний світильник і знову вийшла назовні.

Вона опустилася навколішки поряд з водним потоком, що оббігав будинок і вимовила заклинання. Тієї  ж миті світильник  спалахнув рівним золотистим світлом, наче запевняючи її, що все добре і передчуття марні. Але Укка не повірила оманливому спокою вогню.

Вона опустила світильник  у стрімкий водний потік, якийсь час вдивлялася в тихе рівне свічення, що тріпотіло на дні струмка і бурмотіла собі під ніс слова дуже давніх заклять.

І світ довкола завмер. Уповільнився біг хвиль і тремтіння листя, гнаного вітром, –  сам  час потік повільніше.

– Не минуле міняти прошу, не справжнє творити, але нехай волі моєї підкоритися майбутнє, шляхи якого ще не визначені… – бурмотіла Укка.

Вона набрала вогняну воду в долоні та підкинула вгору. З крапель  тут же зіткався пузир; він захитався в повітрі, граючи ніжно-блакитним світлом зовні і полум'яно-червоним у середені, а на тонкій райдужній поверхні його замедькотіли  якісь відблиски та тіні.

– Покажи мені все, що я маю побачити! – голосно промовила Укка.

Картинки стрімко почали змінювати одна одну, і чим довше вдивлялася чаклунка в ті непевні образи, тим більше похмурніло її обличчя.

– Чи є інші можливості, крім тих, що були показані? – запитала вона.

Поверхня пузиря згасла, затемняючи всі видіння, але полум'я всередині продовжувала горіти так само рівно і спокійно.

Укка різко вдарила по пузирю долонею, і той знову розсипався на міріади крапель, і ці краплі бризнули назад у струмок, звідки вийшли.

Залишивши вогонь на дні потоку, Укка повернулася до темного будинку. Вона ходила по кімнаті, знову і знову переосмислюючи побачене. Те майбутнє, що з'явилося їй за допомогою магії води та вогню, було страшним, але чаклунка знала: уникнути його можна. Але тільки її могутності, її сили для  цього недостатньо. Щоб подолати згубні чари, потрібно поєднати всю магію минулих поколінь – і не  тільки тих, що  були  народжені у Лянсіді.

Укка відкрила скриню, вкриту пилом і затягнуту павутинням, дістала з надр її довгий темний пакунок, що пахнув вогкістю та тліном.

Вона вийшла з дому, переступила через струмок і легкою тінню зісковзнула на дно Сухого русла.

Тяжкі струмені сипучого піску, жадібні до будь-якої жертви, тієї ж миті закрутилися навколо ніг чаклунки, повільно засмоктуючи її в згубну безодню.

Укка швидко розкрила пакунок і обмахнула тканиною навколо своїх ніг. Пісок відразу зупинився, але продовжував тремтіти, ніби розлючений від того, що чиясь могутня воля зуміла зупинити його безперервний рух.

В руках чаклунки, відбивши світло згасаючих зірок, тьмяно блиснув старий, вищерблений з одного боку, срібний клинок з агатовою рукояткою.

Укка кинула тканину вниз і ступила на неї босими ногами, змушуючи сипучі піски остаточно завмерти і заснути. 

Після цього вона розпустила, заплетене в косу, волосся, і міцно стиснувши обома руками ручку клинка, підняла руки до неба і почала голосно читати заклинання призову родової магії.

Але магія вимагала крові. Укка це знала. Вона опустила руки, торкнувшись вістрям піску, потім різко, без вагань вдарила мечем собі в груди, пронизала серце, і також миттєво висмикнула клинок назад.

Могутні заклинання берегли відьму від смерті. Але такий був ритуал: щоб магія роду прислухалася до прохань і прийшла на допомогу, та, яка закликає її, повинна бути ні жива, ні мертва.

Вперше творила Укка таку давню та страшну магію. Вона бачила, як це робила її бабуся дуже багато років тому, і не думала, що їй самій доведеться вдаватися до  подібного  дійства.

Долаючи слабкість смерті, не звертаючи уваги на чорно-червону кров, що струменіла  по її тілу, Укка, направила вістря клинка на Сутінкові хащі,  які  розмитою тінню маячили вдалині.

Сухе русло почало страшно здригатися, ніби під ним металося якесь величезне чудовисько, намагаючись пробити товщу землі і вибратися назовні.

Крізь темряву піску то там, то тут просочувалися золотисто-червоні краплі магії – вони розтеклися, замикалися в кільця, зміїлися, малювали візерунки та символи, які  Укка читала в голос, хоча раніше не знала, що вони означають.

Але тепер вона була ні жива, ні мертва, тому могла бачити все, що відкривається тими, хто йде по стежці в Підземеллі Шукаючих Народження, і могла повернутися, щоб скористатися своїм знанням у світі все ще живих.

Сутінкові хащі затремтіли і згинули, ніби їх ніколи не існувало.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍