ставитимуться жорстоко до слуг, а слуги не коритимуться господарям, не буде більше пошани до старших, підлітки зажадають влади, праця здаватиметься всім марним зусиллям, всюди оспівуватимуть вседозволеність, порок, розгнуздану свободу звичаїв. Відтак великою хвилею насунуть зґвалтування, блуд, кривосвідчення, гріхи проти природи, тиритимуться недуги, ворожба і чари, в небі з'являться летючі тіла, серед добрих християн вигулькнуть лжепророки, лжеапостоли, розбещувачі, шахраї, відьмаки, ґвалтівники, скупії, кривосвідки і фальшівники, пастирі стануть вовками, священики брехатимуть, ченці забажають речей сього світу, убогі не прийдуть на поміч своїм зверхникам, можновладці не матимуть співчуття, праведники свідкуватимуть про неправду. Землетруси колотитимуть усіма містами, повсюди розійдеться чумна пошесть, буревії рватимуть землю, поля будуть заражені, море виділятиме чорнувату слизь, нові, небачені дива діятимуться на місяці, зірки покинуть свій звичний шлях, інші зірки — незнані — борознитимуть небо, будуть сніговиці влітку і задушлива спека взимку. І настануть часи кінця і кінець часів… Першого дня в часі третім здійметься на небесному склепінні голос превеликий і могутній, пурпурова хмара насуне з півночі, громи і блискавиці прийдуть за нею, і кривавий дощ впаде на землю. Другого дня землю буде викоренено з її місця, і дим од вогню великого проникне через небесну браму. Третього дня земні безодні застугоніють з чотирьох боків космосу. Шатро небесного склепіння отвориться, і повітря сповниться стовпами диму, і пануватиме запах сірки аж до часу десятого. Четвертого дня з самого рання безодня розтопиться з гуком, і впадуть кам'яниці. П'ятого дня в часі шостім розпадуться сили світла і трісне сонячне кружало, і западе темрява у світі аж до вечора, і зірки та місяць відкинуться своїх повинностей. Дня шостого в часі четвертім небесне склепіння трісне зі сходу на захід, і ангели дивитимуться на землю крізь тріщину в небі, а всі ті що на землі, бачитимуть ангелів, які споглядають їх з небес. Тоді всі люди сховаються в горах, щоб втекти від позирку праведних ангелів. І сьомого дня гряде Христос у світлі Отця свого. І буде тоді суд праведних і їх восходження у вічне блаженство тіл і душ. Та не про се вам розважати нині ввечері, браття мої гордовиті! Грішникам не уздріти світанку восьмого дня, коли посеред неба залунає голос ніжний і солодкий, що прийшов зі сходу, і явиться той Ангел, який владу має над усіма іншими святими ангелами, і всі ангели наступатимуть разом з ним, сидячи на колісницях хмар, радісно і стрімко линучи в повітрі, щоб визволити вибраних, які увірували, і всі разом ликуватимуть, бо знищення сього світу сповнилось! Та не нам ликувати гордовито нині ввечері! Ми натомість розважатимем про слова, що їх Господь проголосить, щоб прогнати від себе того, хто не заслужив спасіння: ідіть од мене, прокляті, ув огонь вічний, приготований дияволом і ангелами його[280]! Ви самі сього заслужили, то ж тепер тіштеся! Пріч од мене, западітесь в темряву кромішню і в огонь невгасимий! Я дав вам подобу, а ви пішли за іншим! Ви зробилися слугами іншого владаря, то ж ідіть і замешкайте у пітьмі разом з ним, змієм невсипущим, посеред скреготу зубовного! Я дав вам вуха, щоб ви прислухались до писань, а ви слухали слова язичників! Я створив вам уста, щоб ви славили Бога, а ви вживали їх для облуд поетів і побрехеньок фіглярів! Я дарував вам очі, щоб ви бачили світло моїх приписів, а ви вживали їх, щоб вдивлятися у темряву! Я судія милосердний, але справедливий. Кожному воздається за заслугами. Я б хотів бути милосердним до вас, та не знаходжу оливи у ваших посудинах. Я б хотів зм'якшити своє серце, та світичі ваші надто чадять. Ідіть од мене… Так мовить Господь. А вони… а може, й ми… западемось у вічну муку. Во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа».
«Амінь!» — в один голос відповіли всі.
* * *
Без жодного згуку монахи вервечкою посунули до своїх опочивалень. Не бажаючи розмовляти, розійшлися мінорити і люди Папи, спраглі усамітнення й відпочинку. Серце моє сповнилось важкістю.
«Спати, Адсо, — сказав мені Вільям, піднімаючись по сходах притулку для прочан. — Нинішній вечір не найкращий час для блукань. Бернардові Гі може спасти на думку прискорити кінець світу, починаючи з наших тіл. Завтра нам треба бути на полуношниці, бо відразу після неї Михаїл та інші мінорити від'їздять».
«Бернард зі своїми в'язнями також від'їздить?» — спитав я ледь чутно.
«Ясна річ, йому більше нічого тут робити. Він, либонь, хоче прибути до Авіньйона раніше від Михаїла, але так, щоб його прибуття збіглося з процесом над келарем — міноритом, єретиком і вбивцею. Огнисько, на якому спалять келаря, умилостивлювальною похіднею освітить першу зустріч Михаїла з Папою».
«А що станеться з Сальватором… і з дівчиною?»
«Сальватор поїде з келарем, бо має свідчити на його процесі. Можливо, що взамін за цю послугу Бернард подарує йому життя. Може, дасть йому втекти, а тоді звелить убити. А може, й справді дасть йому щезнути, бо такі, як Сальватор, не цікавлять таких, як Бернард. Хтозна, може, він скінчить життя головорізом у якійсь діброві в Ланґедоку».
«А дівчина?»
«Я казав тобі, вона — пожива для вогню. Але її спалять раніше, по дорозі, як науку якомусь катарському селищу вздовж берега. Я чув, що Бернард має зустрітися зі своїм колегою Жаком Фурньє (запам'ятай це ім'я, тепер він палить альбігойців, та цілиться куди вище), і добряча відьма, яку буде послано на стос, збільшить престиж і славу обох…»
«Невже не можна щось зробити для їх порятунку? — закричав я. — Невже абат не може заступитися?»
«За кого? За келаря, злочинця, який зізнався? За такого бідолаху, як Сальватор? Чи ти маєш на увазі дівчину?»
«А якщо й так? — насмілився я. — По суті, з них трьох вона єдина справді невинна, ви ж знаєте, що ніяка вона не відьма…»
«Думаєш, настоятель, після всього, що сталося, захоче поставити під загрозу ту дещицю престижу, яка в нього ще залишилася, заради якоїсь відьми?»
«Але ж він погодився допомогти втекти Убертинові!»
«Убертин був одним з його ченців, і його ні в чому не звинувачували. Зрештою дурниці говориш, бо Убертин був важливою особою, удару йому Бернард міг завдати тільки в спину».
«Значить, келар казав правду, посполиті завше платять за всіх, навіть за тих, хто промовляє на їх користь, навіть за таких, як Убертин і Михаїл, які своїми словами покаяння штовхнули їх до заколоту!» Я був у розпачі, і якось геть забув про те,
