Читати книгу - "Зібрання творів, Артур Ллевелін Мейчен"

через усе його життя тягнеться ланцюжок очевидних знаків: знову і знову якісь голоси шепотіли йому на вухо слова невідомою мовою, що тепер стала йому рідною; на звичайній вуличці перед ним раптом з'являлися видива землі, на якій він народився, і на всіх життєвих шляхах йому траплялися проводирі, готові скеровувати його у великій подорожі.

Через тиждень чи два після візиту містера Ніксона Дарнелл пішов у щорічну відпустку.

Не могло бути й мови про Уолтон-он-зе-Нейз чи щось подібне, оскільки він підтримував бажання дружини відкласти кругленьку суму на чорний день. Але погода була чудова, і він збавляв час у садку під деревом або вирушав у довгі безцільні прогулянки західними околицями Лондона, під час яких його не полишало давнє відчуття невимовної краси, схованої за темною, тьмяною пеленою сірих нескінченних вулиць. Якось, коли надворі рясно дощило, він пішов до комори, де взявся переглядати папери, що лежали у старій скрині — всілякі уривки родинної історії, деякі написані батьковою рукою, на інших чорнило геть зблякло. Там також лежало кілька старовинних записників з нотатками ще давніших часів, зробленими чорнилом, що з виду було яскравішим та чорнішим за будь-яке сучасне чорнило, що сьогодні продається у канцелярських крамницях. Дарнелл повісив у коморі портрет свого предка і поставив там добротний кухонний стіл та крісло, щоб місіс Дарнелл, побачивши, як він переглядає старі документи, задумалася, чи не перейменувати комірку на «кабінет містера Дарнелла». Він роками не заглядав до тих родинних реліквій, але відколи дощовий ранок відпровадив його до комірчини, Дарнелл до кінця своєї відпустки сидів там, вивчаючи папери. У нього з'явилося нове захоплення, і він почав вимальовувати в своїй уяві розпливчасті образи своїх предків, картини їхнього життя у тому старому сірому будинку в долині річки на західних землях, у краю джерел, струмків і пралісу. Поміж того непотребу старих забутих документів йому траплялися речі, набагато дивніші за звичайні записи фамільної історії, і коли він повернувся до своєї роботи в Сіті, деяким його колегам здалося, що він дещо змінився на обличчі. Він лише сміявся у відповідь на їхні запитання, де він був та що робив. Мері також помітила, що кожного вечора він проводив у комірчині щонайменше годину. Її засмучувало те, що він так багато часу витрачає на перечитування старих документів про людей, яких уже давно немає у світі живих. А одного вечора, коли вони вийшли на нудну прогулянку в напрямку Ектона, Дарнелл зупинився біля якоїсь занедбаної букіністичної крамнички і, пробігши очима назви потертих книжок на вітрині, зайшов досередини і придбав два томи, що виявилися словником латинської мови та підручником з латинської граматики. Мері здивувалася, коли її чоловік заявив про свій намір опанувати латину.

Та й сама його поведінка видавалася Мері дивним чином іншою, і їй стало трохи тривожно, хоч вона й не могла точними словами описати свої страхи. Але щось їй підказувало, щось неясне й поза всяким розумінням, що з того літа їхнє життя назавжди змінилося, і ніщо більше не здавалося таким, як було раніше. Дивлячись на нічим не примітну вулицю з поодинокими роззявами, що швендяли нею, Мері бачила її такою самою, як і раніше, але все ж іншою, а коли рано-вранці вона відчиняла вікно, вітерець, що завівав усередину, віяв якось по-особливому, несучи на своїх крилах звістку, якої вона не могла зрозуміти.

Дні минали у своєму звичному ритмі, але навіть стіни їхнього дому здавалися їй незнайомими, і голоси чоловіків та жінок звучали якось дивно, немов були відлунням якоїсь мелодії, що долинала з далеких таємничих пагорбів. День за днем, тимчасом як вона займалася хатніми клопотами, переходячи з одної крамниці до іншої на тих безликих вулицях, що скидалися на згубний лабіринт, оточений звідусіль сірою самотою, вона бачила якісь напівзримі образи з якогось іншого світу, неначе ходила уві сні, і кожна мить наближала її до пробудження та світла, що розсіє ту сірість, а омріяний світ постане у всій своїй величі та красі. Їй щоразу здавалося, що приховане стане видимим, варто свідомості бодай трохи напружитися, і коли вона блукала вулицями тієї похмурої та безрадісної околиці й дивилася на сірі мури, їй ввижався за ними проблиск світла, і знову й знову таємничий запах ладану лоскотав їй ніздрі з-поза краю того світу, не стільки непроникного, скільки несказанного, і до її вух долинав пречудовий спів невидимої капели, що супроводжував Мері на всьому її шляху. Вона боролася з цими відчуттями, відмовляючись вірити в їхню реальність, адже протягом трьох сотень літ справжні знання витіснялися певними нав'язаними людству переконаннями, й робилося це настільки послідовно й ефективно, що тепер, аби дізнатися правду, потрібно її вистраждати. Тож Мері проводила дні в дивному сум'ятті, хапаючись за звичні речі та прості думки, так наче боялася, що одного ранку вона прокинеться в невідомому світі, і тоді її життя невідворотно зміниться. А Едвард Дарнелл щодня їздив на роботу і ввечері завжди повертався додому з просвітленим обличчям та сяючими очима, з поглядом, сповненим очікування дива, що з кожним днем у нього посилювалося, немов пелена перед його очима невпинно тоншала, а скоро й зовсім мала щезнути.

Стривожена тими великими змінами, що вирували у ній та її чоловікові, Мері поринула у глибоку задуму і не наважувалася про щось розпитувати у Едварда, оскільки боялася, що відповідь буде занадто дивовижною. Вона навчилась перейматися чимось дріб'язковим — наприклад, намагалася зрозуміти, що цікавого було в тих старих записах, які чоловік ночами зосереджено вивчав у холодній кімнатці нагорі. Якось Дарнелл за просив її туди зайти, і вона мигцем глянула на ті документи, але не побачила в них нічого цікавого. Там лежало кілька не надто вправно намальованих пером і тушшю ескізів старого будинку на заході: він скидався на позбавлену форми фантастичну будівлю з вигадливими колонами та ще дивнішими оздобами на ґанку. Дах з одного боку прогнувся майже до самої землі, а в центрі виднілось щось дуже схоже на вежу, що височіла над рештою будинку. Ще там лежали документи, щільно списані іменами й датами де-не-де з родинними гербами на берегах. Вона також натрапила на низку химерних вельських прізвищ, з'єднаних між собою часткою «ап» в ланцюгу, що виглядав безкінечним. Один аркуш ряснів різними знаками та цифрами, що не мали для неї жодного значення, а ще були записники, змережені старомодним почерком, здебільшого — латиною, як сказав її чоловік; уся ця добірка документів для Мері була такою ж незрозумілою, як і, скажімо, трактат на тему