Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

як клацання вимикача: раз, і я залишилася в темряві. Усе зникло. А у світі людей у цей самий час лікарі повернули мене до життя.

Минав 1997 рік. Серпень. І от уже шість років я шукаю в усіх книгах рядки, які мені співав Аполлон, і ніде не можу знайти їх. Не можу розгадати, що в них зашифроване.

Ось які я пишу вірші:

Ми раніше уже помирали.

Десь далеко, не в наших краях.

Кров’ю змита вечірня заграва

Відкривала для Місяця шлях.

І, вдихнувши нічну прохолоду,

Не узявши й плащів мандрівних,

Піднімали до вуст насолоду

Різноколірних трав степових.

У потоках чарівного світла

Ми злітали! Скоріше! Вперед!

У краї, де Міста заповітні,

Звідки Вічність початок бере.

Потім ми крізь світи повертались,

В заповітних з’являлися снах,

Із коханими в парку стрічались,

Коли Місяць сидів на гілках.

Ми у танці кружляли й співали,

Ми відлуннями повнили світ.

Ми Христа й Магомеда приймали

І молились творцю Пірамід.

Багатіли і жебракували,

У чужих загинались боях.

Ми раніше уже помирали.

Десь далеко. Не в наших краях.

26.03.

Саме цього дня, тільки три роки тому, російський військовий Ю. Буданов убив чеченку Ельзу. Полковник був п’яний, бо того дня в нього десь у мирному місці народилася дитина від його дружини. Він увірвався вночі в багатодітну чеченську родину з підлеглими йому військовослужбовцями й наказав їм викрасти дівчинку.

Удома було кілька дітей, і вони вже спали. Спочатку військові схопили маленьку Хаву, але потім відпустили і схопили Ельзу, бо вона була старша. За наказом нетверезого полковника Буданова вони загорнули її в якийсь килимок і силоміць вивезли з дому. У результаті нещасні батьки знайшли труп у близькій лісосмузі.

Потім полковник розповідав, що вона на нього напала. Розповідав, що вона була бойовиком, а врешті-решт Буданов навіть удавав божевільного — типу «я був не при собі». Російською армією керують полковники, які себе не контролюють?!

Але на нього все одно завели кримінальну справу. Цей страхітливий злочин було розкрито завдяки порядному російському військовому. Якби не він, нічого б не довели. Він пішов проти «своїх», але при цьому був за правду! Жаль, я не пам’ятаю його прізвище. Негідників ми краще запам’ятовуємо, ніж справжніх героїв. Хоча якщо поміркувати, то діяв подібним чином Буданов далеко не один, і, мабуть, йому прикро, що інші мерзотники залишилися безкарними.

Мені теж прикро, бо я пам’ятаю, що в нашому Старопромисловському районі, після того як увійшли військові, були знайдені трупи молодих жінок, яких зґвалтували, потім зв’язали й живцем спалили, обливши гасом.

Я боялася писати такі речі. Бо дуже небезпечно. Можуть убити за це. А зараз думаю: все одно помирати. То хоча б за правду. Адже часто люди помирають за неправду або просто так.

П.

07.04.

Грошей немає! Є борг Лечі за книжки, які він давав мені під реалізацію. Довелося перепрошувати.

У суботу на Північний базар приходив Дракоша. Шукав мене. Я в цей час складала іспит із педагогіки в інституті. Склала на «відмінно»! Наступної суботи теж складатиму іспит. Тому Дракошу не побачу.

Зненацька до нас у квартиру заявився син Таїси, нашої квартирної хазяйки. Раніше ми з ним практично не спілкувалися. Моя мама доглядала маленьку дочку Таїси як нянька, а я гралася зі старшою дочкою, навчала її карате.

Синочок був у зміненому стані свідомості, вочевидь, щось прийняв, тому що зовсім нічого не тямив і ніс ахінею. Ми його чемно виставили. Цього ще бракувало! Ми не можемо псувати стосунки з його матір’ю, але нам такі візитери не потрібні.

Зараз я няньчу дівчинку двох років Тамілу. Платять 20 р. на день — хоч на хліб.

Російські солдати на «Вишці» вчора казились і в п’яному вигляді стріляли з автомата по житловому двору. Разів зо два кинули згори гранати.

Прибігав син Джамалая — просив мої вірші, які я давала в місцеві газети.

P. S. Перечитала книжки з астрономії, які є в нас удома, і зробила висновок, що колись люди самі були «прибульцями» на цій прекрасній планеті. Імовірно, вони захопили її і тепер, зовсім позбавлені жалю, продовжують нищити.

P. P. S. Знайшла дві зморшки в себе на лобі. Багато думаю.

10.04.

На Землі зараз лютує невідома вченим хвороба — атипова пневмонія. Проти неї немає ліків.

З’явилася вона, як усі подібні захворювання, раптово. Померло на сьогодні понад сто людей.

Приємні новини: сусід Анкел Бенс приніс дві котлети! Ми накинулися на них і з’їли. Досита ми їли тільки до війни.

Мамі знову погано з серцем.

В Іраку війна. Узяли штурмом місто з моєї улюбленої казки — Багдад.

Поліна-Будур

16.04.

Пізній вечір.

Коли бардак закінчиться?! Знову на «Вишці», де розташовано пост військових, прямо біля житлових будинків, російські солдати нажерлися горілки. Сусіди їм її продають, хай їм грець! Солдати нестямно репетують (може, їм увижається від паленої горілки нечиста сила). Стріляють із різної зброї. Рази два моторошно бухнув гранатомет.

Стіни будинку затрусились, я нажахано, разом із мамою та котами, притислась у коридорі до підлоги. Судячи з того, як забігали інші мешканці по своїх квартирах, вони теж поспішають у коридорні ніші. Там стін більше — є ілюзія рятунку.

Знову не спати всю ніч?! Знову всю ніч стрілянина?! Які тварюки!

18.04.

Заходив у гості Сімка. Книжки приніс. Ті, які ми давали днями. Розповів про себе: як у Першу війну в Ґрозному сидів у підвалі і, щоб позбутися страху смерті, вивчив при каганці підручник географії. У школі як слід не вчився, зате тепер знає всі столиці світу, назви великих міст, річок і озер.

— Перевірте мене! — попрохав Сімка. — Мені нікому продемонструвати свої великі знання. Нікому це не потрібне.

— Столиця Албанії? — навмання бовкнула я.

— Тирана! — без затримки відповів новий сусід.

— Столиця Хорватії?

— Загреб! — чеченець Сімка сяяв від щастя. — Я розумний, я знаю! Правда, подорожував я тільки в книжках.

Потім Сімка зізнався, що пов’язаний із криміналом і вже сидів у в’язниці. Мама натякнула, що час би й схаменутись. Зайнятися якоюсь пристойною справою і до в’язниці не прагнути. Сімка махнув рукою й відповів, що в нашій державі це нереально.

— Тут крадуть усі — від правителя до двірника. Законів немає ніяких, крім законів зони. Інші закони просто не діють! — заявив він.

Я сиділа, схилившись над книжкою, — участі в подібній розмові брати не хотіла. Несподівано Сімка запропонував:

— Давайте когось пограбуємо! Ви