Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

або хоч нюхнути божественного трунку, настояного на квітах радості, сміху і втіхи? Отже, капітане і вірний товаришу, насмілюся тобі сказати: туга гризе мою душу, бо я нічого не їм, я люблю тільки спокій і не вбиваю нікого, крім ніжної гуски, жирної курки або соковитої індички, а мушу з тобою нарівні терпіти всі прикрощі бойового життя. Он глянь на оту багату ферму, де світяться вогники: там і корівки, і всяка худібка. А чи знаєш ти, хто живе там? Фрісландський човняр, на прізвисько Пісочок, який зрадив мессіра д’Андло і привів до Енкгейзена, де ще лютував кривавий Альба, вісімнадцять нещасних дворян та їхніх друзів, і їх стратили через цього човняра на Кінському базарі в Брюсселі. Цей зрадник, на ім’я Слоссе, отримав від герцога за свою зраду дві тисячі флоринів. За ціну крові цей справжній Іуда купив оту ферму, худобу і всі поля навкруги, а земля тут родюча, та й худоба добре плодиться, — от він і розбагатів потроху.

— Попіл б’ється в мої груди, — сказав Уленшпігель. — Настала година гніву Божого.

— А також, — докинув Ламме, — і година їсти. Дай мені з двадцятеро хлопців, хоробрих солдатів і матросів. Я піду й захоплю зрадника.

— Я сам поведу їх, — оголосив Уленшпігель, — хто любить правду, хай іде за мною. Але не всі, мої дорогі, вірні товариші. Тільки двадцятеро, бо хто ж охоронятиме корабель? Кидайте жеребок. Ось вони, двадцятеро! Ходімо. Кості ніколи не підведуть. Прив’яжіть ковзани і біжіть у напрямі зірки Венери, вона блищить над самим домом зрадника.

Вас поведе ясна зоря, всі двадцять беріть на плечі сокири і щодуху на ковзанах по льоду вперед. Вітер свище й жене по льоду білі завої снігу. Вперед, сміливці!

Без співу, без гомону, мовчки прямуйте на світлу зорю. Лише ковзани хай скрегочуть на льоду.

Хто впав, хай схопиться вмить. Вже близько берег. Жодної тіні людської на білому снігу. Жодної пташки в морозному повітрі. Одв’яжіть ковзани!

Ось і земля, ось луки. Знов прив’яжіть ковзани. Оточуйте хутір, тамуйте подих. Хай ніхто й не чичиркне!

Уленшпігель постукав у двері. Загавкав собака. Він постукав знову. Вікно відчиняється, і baes виглядає надвір:

— Хто там?

Він бачить лише Уленшпігеля, всі інші поховалися за keet, тобто за пральнею.

Уленшпігель відповів:

— Мессір де Буссю[237] наказав тобі негайно з’явитися до нього в Амстердам.

— А де твоя перепустка? — запитав хазяїн, відчиняючи двері.

— А осьдечки, — відповів Уленшпігель, показуючи на двадцять гезів, що кинулися за ним у двері.

Ввійшовши, Уленшпігель сказав йому:

— Ти — човняр Слоссе, зрадник, що заманив у засідку мессіра д’Андло, Баттенбурга та інших. Де ціна крові?

Фермер затрусився і почав благати:

— Ви — гези! Помилуйте мене! Я не тямив, що робив. Зараз немає в мене грошей. Я все віддам.

— Темно тут, — мовив Ламме. — Дай нам свічок, лойових чи воскових.

— Лойові свічки висять он там, — сказав хазяїн.

Засвітили свічку, і один з гезів, що стояв біля печі, сказав:

— Холодно. Розпалімо вогонь. Ось і паливо добряче. — І він показав на засохлі квіти у вазонах, що стояли на полиці. Взявши одну за верх, він витрусив її з вазона. Вазон упав — і по підлозі розсипалися флорини, дукати, реали.

— Осьде гроші, — сказав гез, показуючи на інші вазони.

І справді, висипавши з вазонів землю, вони там знайшли десять тисяч флоринів.

Дивлячись на це, господар лементував і плакав.

На крик збіглися наймити й служниці в самих сорочках. Тих, що хотіли заступитися за хазяїна, пов’язали. Жінки, особливо молоді, сором’язливо ховалися за чоловіків.

Тоді вийшов наперед Ламме і гукнув:

— Кажи, зраднику, де ключі від льоху, від комори, від хлівів і кошар?

— Підлі розбишаки, — крикнув baes, — на вас давно вже чекає шибениця!

Уленшпігель сказав:

— Прийшла година помсти Божої. Давай ключі!

— Бог помститься за мене, — сказав baes, віддаючи ключі.

Спустошивши ферму, гези вернулися на ковзанах до своїх кораблів — легкокрилих осель свободи.

— Я корабельний кухар, — казав Ламме, йдучи попереду. — Я корабельний кухар! Тягніть славні санчата, навантажені вином і пивом. Штовхайте поперед себе або тягніть за роги — як хто може — коней, биків, свиней, баранів — усе стадо, що співає своїх природних пісень. Голуби туркочуть у кошиках, каплуни, годовані самою кашею, тривожаться у своїх клітках, де не можуть і ворухнутися. Я корабельний кухар. Лід аж скрегоче під сталевими ковзанами. Ось ми й на кораблях. Завтра заграє музика на кухні. Спускайте блоки! Обв’язуйте мотуззям коней, корів, биків. Любо дивитися, коли вони отак висять, почеплені на череві. А завтра ми вчепимося за смачну печеню. Блок піднімає худобу на корабель. От буде печеня! Кидайте сюди в трюм як попало курей, гусей, качок, каплунів. Хто скрутить їм шию? Корабельний кухар. Двері замкнені, ключ у мене в кишені. Хвала Господові на кухні! Хай живе гез!

Потім Уленшпігель відвів на флагманське судно Дірика Слоссе і решту полонених, що плакали й голосили від страху перед шибеницею.

Мессір Ворст вийшов на галас. Побачивши в червоному світлі смолоскипів Уленшпігеля та його супутників, він запитав:

— Чого вам треба?

Уленшпігель відповів:

— Сьогодні вночі ми захопили на хуторі Дірика Слоссе, що видав вісімнадцять душ, заманивши їх у пастку. Ось він. Решта — це його наймити й служниці; вони не винні.

І, віддаючи Ворстові торбину з грішми, додав:

— Ці флорини цвіли у вазонах у домі зрадника. Тут десять тисяч.

Мессір Ворст сказав їм:

— Ви погано зробили, що покинули корабель. Але тому, що ваша вилазка закінчилась успішно, я прощаю вам ваш учинок. Вітаю ж вас, полонені, і тебе, торбо з флоринами, і вас, сміливці, яким, згідно з законами і морськими звичаями, належить третина. Друга третина належить флотові, і третя — монсеньйорові Оранському. А зрадника негайно ж повісити!

Гези в цим не барилися, потім прорубали ополонку і пустили під лід тіло Дірика Слоссе.

Мессір Ворст запитав у моряків:

— Чи то ж навколо корабля виросла трава, що я чую, ніби кудкудакають кури, мекають вівці, мукають воли і корови?

— Це бранці нашої пельки, — відповів Уленшпігель. — Вони заплатять нам викуп смажениною. І вам, пане адмірал, дістанеться найкраща печеня. Що ж до наймитів і служниць, серед яких є гарненькі і вродливі дівчатка, я заберу їх на свій корабель.

Так він і зробив, а потім звернувся до них з такою мовою:

— Хлопці й дівчата! Ви зараз на найкращому з усіх кораблів у світі. Тут ми завжди п’ємо, гуляємо, бенкетуємо. Хто хоче піти від нас — хай платить викуп, хто хоче