Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

150. ">[909] всі водні транспортні суди, як раніше залізничні лінійні суди, були передані в безпосереднє підпорядкування водної транспортної колегії Верховного Суду СРСР.

Ще одним видом спеціальних судів стали спеціальні колегії, які були створені у Верховному Суді СРСР, Верховних Судах союзних республік, крайових і обласних судах, у головних судах автономних республік відповідно до постанови ЦВК СРСР від 10 липня 1934 р. Про розгляд справ про злочини, які розслідуються Народним комісаріатом внутрішніх справ СРСР і його місцевими органами і вважались наступниками НС.

До їхньої підсудності належали справи про державні злочини (контрреволюційні та проти порядку управління), за винятком справ про зраду Батьківщині, шпигунство, терор, вибухи, підпали та інші види диверсії, а також справ про злочини на залізничному й водному транспорті, які були підсудні згаданим раніше категоріям спеціальних судів — ВТ і лінійним залізничним та водним транспортним судам — за належністю, а також справи про злочини, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.

У діяльності спеціальних колегій процесуальні права підсудних були обмежені навіть більше, ніж у НС, оскільки спеціальні колегії діяли у складі трьох постійних суддів без участі народних засідателів, а справи розглядались переважно в закритих судових засіданнях.

Прийняття Верховною Радою СРСР 16 серпня 1938 р. Закону СРСР Про судоустрій СРСР і союзних республік забезпечило максимальну централізацію судової системи у загальносоюзному масштабі.

У згаданому законодавчому акті були закріплені демократичні принципи організації та діяльності судів — здійснення правосуддя лише судами, виборність судів, відкритість судових засідань, дотримання національної мови судочинства, забезпечення звинуваченому права на захист, які мали декларативний характер і відверто дисонували з реальним станом законності в державі. До судової системи належали Верховний Суд СРСР, Верховні Суди союзних республік, крайові та обласні суди, суди автономних республік і автономних областей, спеціальні суди СРСР (ВТ, лінійні суди залізничного та водного транспорту) і народні суди.

При цьому, якщо спеціальні колегії ліквідовувалися, а справи, підсудні їм, передавались до судових колегій з кримінальних справ і мали розглядатись за загальною процедурою з участю народних засідателів, то інші види спеціальних судів — військові трибунали та суди залізничного й водного транспорту — зберігались і надалі.

Зокрема, лінійні суди залізничного та водного транспорту були віднесені до судів СРСР. Їхній постійний склад (голова, заступник і члени) обирався Верховною Радою СРСР, а народні засідателі — обласними радами депутатів. Ця категорія спеціальних судів розглядала справи у складі голови, його заступника або члена суду і двох народних засідателів.

На початку Великої вітчизняної війни відповідно до Положення про військові трибунали в місцевостях, оголошених на воєнному стані і в районах воєнних дій, затвердженого Указом Президії Верховного Суду СРСР 22 червня 1941 р., лінійні суди залізничного та водного транспорту були реорганізовані у ВТ залізниць і водних шляхів сполучення.

Як бачимо, характерною рисою розвитку судової системи України у період 1920-1930-х рр. було існування низки видів спеціальних судів, які мали свої особливості.

По-перше, до їхньої підсудності належали переважно справи про контрреволюційні злочини. Як уже неодноразово зазначалось у науковій літературі, саме ці статті КК, які мали політичний характер, а також їх розширене тлумачення та застосування аналогії, створювали широкі можливості для репресій.

По-друге, спеціальні суди діяли з виключенням певних норм кримінально-процесуального законодавства, що обмежувало права підсудних.

Наприклад, згідно з постановами ВУЦВК і РНК УСРР Про порядок розгляду справ у надзвичайних сесіях Верховного Суду УСРР, Головного Суду АМСРР та окружних судів від 10 жовтня 1928 р. та Положенням про порядок розгляду справ у надзвичайних сесіях судів УСРР від 15 квітня 1931 р. у НС судів УСРР існували такі вилучення з норм КПК[910].

Участь захисника в судовому процесі вважалася необов’язковою навіть у тих випадках, коли стаття КК, за якою обвинувачувалась особа, передбачала смертну кару або позбавлення волі строком понад один рік. Після завершення досудового слідства обвинуваченому не гарантувалося право у порядку ст. 200 КПК УСРР на ознайомлення з його матеріалами і не надавалася можливість їх доповнення. Копія обвинувального висновку не вручалась, документ оголошувався обвинуваченому під розписку не пізніше, ніж за 24 години до суду.

Участь прокурора в судовому слідстві була обов’язковою. Він давав висновки у справі, робив подання з окремих питань, що виникали в судовому засіданні та були пов’язані з додержанням форм судочинства, був присутнім при винесенні вироків. Прокурор додавав до розглянутої справи постанову, де обґрунтовував пропуск або затримання касаційної скарги. В останньому випадку він мав негайно повідомити про це Генерального прокурора республіки.

На вирок НС упродовж 48 годин з моменту його оголошення могли бути подані касаційна скарга або протест прокурора. Подання протесту безумовно зупиняло приведення вироку до виконання, а подання касаційної скарги — лише в тому випадку, якщо вона пропущена відповідним прокурором. Копія вироку надавалася засудженому не пізніше 24 годин після його винесення.

На відміну від загального порядку, передбаченого статтями 371 і 372 КПК УСРР, право витребування справ НС і право призупинення вироків у цих справах для направлення їх у порядку нагляду надавалось виключно Генеральному прокурору республіки або за уповноваженням останнього заступнику Генерального прокурора, який наглядав за НС.

При винесенні смертного вироку голова НС мав телеграфно повідомити про це Генерального прокурора республіки. Виконання такого вироку відбувалось у разі, коли впродовж 48 годин з моменту вручення Генеральному прокурору республіки повідомлення про винесення вироку не буде отримано розпорядження про його призупинення і справа не буде затребувана в порядку нагляду, а також, якщо при цьому касаційна скарга не пропущена прокурором або якщо впродовж 5 діб після подачі прохання про помилування виконання вироку не буде призупинено ВУЦВК[911].

По-третє, в діяльності спеціальних судів явно порушувався принцип відокремлення судової влади від адміністративної. Зокрема, це виявилось у призначенні до складу спеціальних судів співробітників органів державної безпеки. Так, відповідно до