Читати книгу - "Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку"

13, спр. 134, арк. З, 173–175; спр. 145, арк. 92; ЦЦАВО України. — Ф. 24, оп. 13, спр. 68, арк. 47, 114, 118, 119, 135, 149, 150; Колективізація і голод на Україні, 1929–1933 / АН України. Інститут історії України та ін.; упоряд.: Г. М. Михайличенко, Є. П. Шаталіна; відп. ред. С. В. Кульчицький. — К., 1992. — С. 113, 114, 128, 129, 221, 222. ">[900].

Яскраво підкреслює подібний характер судочинства в НС у цей період факт тимчасової передачі справ, які входили до їхньої підсудності, не в інші спеціальні суди, а саме до Судової трійки ДПУ УСРР, тобто до адміністративного, позасудового органу. Цікаво зазначити, що це закріпив не законодавчий акт, як мало бути, а відомчий підзаконний акт — директива ДПУ УСРР № 121338 від 19 жовтня 1930 р.[901] На нашу думку, ці обставини були зумовлені, напевне, кількісним зменшенням НС та їхньою організаційною неготовністю розглядати справи після чергової реорганізації судової системи, зумовленою адміністративно-територіальними змінами в республіці. Адже, за нашими підрахунками, замість 41 НС окружних судів, які функціонували з 1925 р., відповідно до постанови ВУЦВК і РНК УСРР Про реорганізацію місцевих установ юстиції УСРР від 29 вересня 1930 р.[902] було створено лише 9 НС міжрайонних судів.

Крім цього, НС на початок означеного періоду порівняно із серединою 1920-х рр. більше ніж удвічі збільшили кількість винесених смертних вироків. За неповними даними, НС було винесено таких вироків у 1924–1925 рр. щодо 127 осіб, а у 1929 р. — щодо 291 особи. При цьому половину з цих вироків становили вироки за вчинення саме контрреволюційних злочинів[903].

НС були реорганізовані у спеціальні колегії обласних судів, Головного Суду АМСРР і Верховного Суду УСРР, створені після ліквідації ОДПУ і ДПУ УСРР, згідно з постановою ЦВК СРСР від 10 липня 1934 р.

Іншим видом спеціальних судів, які продовжували діяти ще з 1920-х рр., були ВТ. Характерною особливістю їх функціонування стало поступове розширення підсудності справами про державні, посадові та майнові злочини та поширення за рахунок цього їхньої юрисдикції на цивільне населення. У подальшому зазначена тенденція сприяла перетворенню ВТ у найжорстокіші репресивні установи в системі радянської юстиції передвоєнного часу.

У 1932 р. до підсудності ВТ були віднесені справи щодо порушення порядку несення служби в міліції, зловживання владою чи службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, бездіяльності чи недбалого ставлення до службових обов’язків працівників міліції, справи, що стосуються дискредитації влади, незаконного приводу та деяких інших правопорушень, здійснених працівниками міліції[904].

Наказом НКВС СРСР № 00157 від 25 квітня 1935 р. була оголошена спільна інструкція Особливої інспекції Головного управління робітничо-селянської міліції (ГУРСМ) НКВС СРСР і Військової прокуратури прикордонної і внутрішньої охорони про порядок провадження розслідування злочинів, вчинених працівниками міліції. Ця інструкція закріплювала, що згідно з положенням про РСМ особи оперативно-стройового та адміністративно-господарського складу РСМ у питаннях відповідальності за вчинені злочини прирівнювались до військовослужбовців РСЧА, а самі злочини, спрямовані проти встановленого порядку служби в РСМ, визнавались військовими злочинами згідно з відповідними розділами КК союзних республік.

Встановлювалось, що працівники оперативно-стройового та адміністративно-господарського складу міліції у справах, пов’язаних з їхнім службовим становищем, а саме: про державні, військові та посадові злочини, про розкрадання та крадіжки, а також у справах про вбивства приватних осіб, на підставі постанови ЦВК і РІЖ СРСР Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності від 7 серпня 1932 р. підсудні ВТ. Щодо всіх інших справ, то вони залишалися у підсудності загальних цивільних судів[905].

У подальшому розвивалась мережа ВТ не лише РСЧА, а й військ прикордонної та внутрішньої охорони ОДПУ (від 1934 р. — НКВС).

На початку 1930-х рр. були додатково створені такі категорії спеціальних судів, як залізничні лінійні суди та водні транспортні суди.

Залізничним лінійним судам, заснованим згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 листопада 1930 р.[906], були підсудні справи про злісне порушення працівниками транспорту трудової дисципліни; про порушення і невиконання правил руху, які мали тяжкі наслідки або створювали безпосередню загрозу регулярності та безпеці руху; про контрреволюційні злочини, пов’язані з роботою транспорту, за винятком тих, що підпадали під юрисдикцію ВТ, і про ряд інших злочинів на залізничному транспорті. Ці суди діяли при міжрайонних (згодом — обласних) судах УСРР за місцем перебування дирекції відповідної залізниці у складі голови із числа професійних суддів і двох народних засідателів із працівників транспорту. Касаційною і наглядовою інстанцією для них була колегія у транспортних справах Верховного Суду СРСР. Згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР від 27 серпня 1933 р.[907] залізничні лінійні суди передавались із системи НКЮ союзних республік до відання Верховного Суду СРСР, який за сприяння політичного управління Наркомату шляхів сполучення СРСР підбирав склад залізничних лінійних судів.

Водні транспортні суди були створені відповідно до постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 червня 1934 р. Про організацію водних транспортних судів і водної транспортної прокуратури[908]. До їхньої підсудності належали справи про державні злочини й особливо небезпечні злочини проти порядку управління на водному транспорті, про порушення трудової дисципліни його працівниками та про ряд інших злочинів, пов’язаних із водним транспортом. 7 квітня 1936 р. згідно з постановою ЦВК і РНК СРСР