Читати книгу - "Нездоланний"

приблизно сорок п’ять миль за годину. Вона була майже повністю білого кольору. Їхала вантажівка в їхньому напрямку.

Водій кадилака сказав:

– Простеж за нею. Переконайся, що за нею більше нікого немає.

Він знову повернувся на захід, підтягнувши коліна вгору. Тоді вирівняв свій бінокль і вигукнув:

– Чорт, у мене тут також щось є.

Мойнахан перепитав:

– Що саме?

Їхнім найімовірніше правильним здогадом було те, що це була машина червоного кольору. Лише маленька цяточка вдалині, в лобовому склі якої вже грало ще досить низьке сонце. Приблизно за п’ятнадцять миль звідси. Така ж сама, як і на сході. Вона розхитувалася на місці, проте нікуди не рухалася. Ілюзія.

Він запитав:

– Як там твоя машина?

– Вона досі наближається.

– Позаду нікого немає?

– Не можу сказати. Не зараз. Там може їхати й цілий конвой.

– У мене те саме.

І вони продовжили стежити далі. Машини, що були ще досить далеко, рухалися по абсолютно прямій дорозі, тримаючи курс просто на них. Лінзи бінокля хоч і збільшували зображення, проте робили його пласким. Скаламучене повітря, невпинне похитування з боку на бік, жодного подальшого руху, та згустки пилу.

Мойнахан підняв рацію. Він натиснув на клавішу, і коли почув у відповідь: «Говори», – сказав:

– До нас наближаються машини, із заходу та сходу. Середня швидкість. Очікуваний час прибуття приблизно такий самий, як у поїзда.

Чоловік у джинсах і з висушеним волоссям сказав:

– Це воно. Не дивно. Вони хочуть, щоб ми одночасно наглядали за трьома транспортними засобами.

Водій кадилака обернувся та перевірив східний бік, тому що Мойнахан говорив по рації. Вантажівка досі була там. Досі квадратної форми і досі якось похитувалась. Жодного видимого подальшого руху. Переважно білого кольору. Але тільки переважно. Там були й спалахи якогось іншого світла. Знайомі фіолетові та помаранчеві кольори. Він сказав:

– Зачекай.

Мойнахан повторив це в рацію:

– Зачекайте секунду, шеф.

Водій кадилака пояснив:

– Це FedEx. Це за мною.

Мойнахан доповів:

– Шеф, зі сходу чисто. Це всього лишень FedEx. Із заходу досі незрозуміло.

Чоловік у джинсах та з волоссям сказав:

– Наглядайте за ним.

– Обов’язково.

Мойнахан знову поклав рацію додолу. Він коротко оглянув поглядом FedEx, а тоді знову повернувся до західного боку. Можливо, дві голови спрацюють краще, ніж одна. Машина досі наближалася до них, проте вона все одно була ще далеко. Від її хромованої поверхні відбивалися сонячні промені з легким відблиском червоного кольору. Попереду неї виднівся розпечений асфальт, від якого підіймалися вгору потоки гарячого повітря, а позаду неї здіймалася хмара пилу. Це могло бути що завгодно.

Водій кадилака змінив положення та перевірив залізницю. На півночі нічого не було. Ніяких пішоходів. Ніяких самохідних машин. Але на горизонті з південного боку виблискувало щось срібного кольору. Ранковий потяг, за п’ятнадцять миль звідси. Прибував із Оклахома-Ситі. У повітрі між ними запанувало якесь незначне хвилювання. Він перевірив східний напрямок. Вантажівка FedEx досі була там і розгойдувалась з боку на бік. Він сказав:

– Я лише щойно зрозумів. Я пропущу доставку. Я тут застряг.

Мойнахан відповів:

– Буде тобі куди йти завтра.

Тоді він кивнув підборіддям у західному напрямку зі словами:

– Це найповільніша машина у світі.

– Вона не повільна. Вони просто так розраховують. Хочуть дістатися сюди одночасно з ранковим потягом. Щоб розділити нашу увагу на два напрямки. Ось чому вони їдуть із заходу. Їм не потрібен переїзд.

– На якій відстані потяг зараз?

– Авто ближче.

– Проте потяг швидший.

Водій кадилака нічого на це не відповів. Це йому нагадало ті паршиві задачки, які вони розв’язували у школі. «Якщо машина знаходиться на відстані дванадцять миль звідси і їде зі швидкістю сорок вісім миль за годину, а поїзд перебуває за п’ятнадцять миль звідси, проте рухається зі швидкістю шістдесят миль за годину, то хто прибуде першим?»

Одночасно. За визначенням. Тут і думати не було про що.

Машина наближалася. І потяг також наближався. Вони трималися чіткого курсу. Курсу можливого зіткнення. Далеко під ними, на площі, люди бігли на роботу, метушливо, наче мурашки. З їдальні виходили чоловіки й сідали у свої вантажівки. Розумний рух. Вони висилають групу перехоплення. Вони облаштують блокпост. Десь за милю звідси, мабуть. Завжди краще розбиратися з проблемами на стороні. Хіба що машина – це приманка. Можливо, вони зараз їдуть на потязі. Як у