Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

Тобто в неї становище ще гірше? Серйозно? Що такого трапилося в тої бідосі, що навіть Тоні визнає, що їй не позаздриш.

Та мене здивувало ще дещо.

— Якщо вона із заможної родини, нащо їй сусід? Ще й якийсь, гм, бармен.

Після останніх слів я почувалася трохи кепсько, та Лука, здається, взагалі не засмутився і не образився також.

Навпаки, підняв кутик рота, зобразивши винувату усмішку.

— Та вона його й не шукала. Але я ввімкнув всю свою чарівність і наполегливість…

Зітхнувши, я покачала головою.

І навіть пробачила Тоні, коли він, нарешті ковтнувши вина, поцікавився:

— Вона така ж приголомшлива?

Щоб не здаватись аж надто допитливою — не після водія таксі, який нас ледь не вколошкав через це, — я почекала трохи, пожувала шматочок сиру та виноградинку, і лише після цього загуглила Кендіс.

Пошуковик одразу ж привів мене до мініатюрної блакитноокої білявки — ну звісно ж, на смак одного італійця, — з сяйливою усмішкою. Вона дійсно неймовірна. Дівчинка, зроблена з золота найвищого ґатунку.

Скосивши очі на Луку, я легко уявила їх поряд, разом, і вони збіса пасували одне одному, нехай мене й бентежили всі його згадки про власну родину.

Я навіть проґавила, коли він пішов від нас, лише почула краєчком вуха, як він обіцяє довідатись щось про Петру, настільки занурилася у вивчення династії Резерфорд, а вона налічувала безліч гілок і тягнулася своїм початком аж до часів Громадянської війни. Здається, вони вкладали гроші геть у все, що траплялося їм на очі. Навіть заснували містечко Іст-Резерфорд у штаті Нью-Джерсі та й досі спонсорували їхні спортивні команди. І це не кажучи вже про те, що їм належить купа нерухомості у Нью-Йорку, зокрема на Мангеттені. О так, ця дівуля не потребує співмешканця, вона легко може виселити його від себе в будь-який зі своїх будинків!

Звівши ошалілий погляд на Соретті, я помітила, що він посміхається і з зачудованою цікавістю спостерігає за мною.

— Вже понишпорила в мережі?
— Луці б це теж не завадило, — поклавши телефон на коліно, схрестила я руки на грудях. Я не соромитимусь цього, нехай навіть не намагається.

— Навіщо? Він живе з нею, він пізнає її краще за будь-якого репортера чи міську пліткарку.

Те, як Тоні це вимовив. Матінко. Він мав на увазі все і одразу. Ну звісно ж Луці кортіло її трахнути, але реакція його друга вельми скидалася на заохочення. Невже ти, голубе мій, тільки учора зізнавшись мені в коханні, вже сьогодні засумував за своїми вільними аморальними походеньками?

— Ну, він сподівається саме на це, — процідила я.

Соретті, вловивши невдоволення в моєму тоні, зітхнув. Й підсунувся ближче.

Це, до речі, він дарма зробив, враховуючи, що саме він повідомив в наступну мить.

— Я ледь не переспав із нею. Ми вже дійшли до ліжка…
— Чому ти настільки певен, що я прагну почути це? — прошипіла я, одразу відчувши, як мерзенні ревнощі липнуть до моєї шкіри як бруд. В’їдаються в неї, просочуються в пори й отруюють мене зсередини.

— Бо я й досі пам’ятаю ту ніч. Вона була п’янюча. Роздяглася. Подивилась на мене. І розридалася. Ти хоч уявляєш, в якому стані я тоді був, га?

— Агов! — клацнула я пальцями перед його носом. — Тебе хвилював лише власний стан?!

Бідолашна. Що ж з нею сталося? Хто її скривдив? Джаспер? Чи хтось гірший за нього? І родинні статки не захистили її від цього.

— Авжеж ні. Я так-сяк впорався з шоком, пригорнув її і ми пролежали так до самого ранку. Потім вона втекла і звідтоді ми ніколи не перетиналися. Вона неймовірно вродлива дівчина. І дуже-дуже занапащена. Якщо хтось і дасть цьому раду, це Лука. Дорослий пустун з твердим характером та великим членом. Так, він впорається з усіма її демонами, турботами і потребами.

Примружившись, я повільно похитала головою. Правду кажуть, іноді чоловіки замість мізків користуються тим, що між ніг.

— Як в біса їй допоможе і зцілить її його член? І навіщо взагалі ти повідомив мені його розмір? — розлютилася я дужче. І за себе, і за ту Кендіс, з якою ми не знайомі.

— На випадок, якщо тобі кортить спробувати утрьох, а Лука поки що вільний, — здійнявши брову, ліниво вимовив Тоні, і мої вуха радо зустріли пестощі його акценту.

Він загравав, прагнув почути, що я не хочу нікого, крім нього, повертав нас в той момент, коли заявив, що не ділитиметься мною зі своїм найліпшим другом.

Але наша звична гра — змінювати правила і доводити одне одного до сказу.

Тому я лише стенула плечима.

— Гаразд, я подумаю над цим. Сумніваюся, що вони з тою Кендіс так одразу знайдуть спільну мову.

— Насправді ти ж не хочеш думати про це, любонько Бессі? — тон Соретті одразу ж перетворився на спокусливу небезпечну пітьму, що завжди вабила мене в ньому більше за акцент.

— Якщо відверто, у мене з голови не йде крижане стерво та її помста, — зітхнула я, відкинувшись на спинку дивана.

Вона у відчаї. Вона загнана в кут і як гримуча змія, як бездоганна представниця цього виду, вона нападатиме знову і знову, поки не знищить кривдника. Тобто свого брата. Якби я була на її місці, я, мабуть, вчинила б так само.

Тоні скривився так, немов я повідомила, що в мене зненацька розболілася голова.

— Хтозна, що вона готує. Чи готує взагалі. Можливо, вона лише кляла нас на чому світ стоїть, а хтось сприйняв це надто буквально. Якби Лука був там, він знав би напевне, а так…

Нас.

Раптом я відкрила для себе, що мені сподобалось, як Тоні вважає нас невіддільною частиною одне одного, чимсь, що навіть в прокльонах його божевільної сестри йде разом. У комплекті. В парі.

І я знов відчула, що не помилилася. Не забігла вперед з освідченням у відповідь. Дурна-дурна Бессі, що береже його серце дужче за своє. Та зараз і його, і моє бились на одній частоті. Пульсували одне одним, я була певна в цьому. Я відчувала.

— Агов, — Соретті накрив долонею моє коліно, змусивши звести на нього очі. — Не думай про це сьогодні, гаразд? Та лярва почекає до завтра. Краще хвилюйся через знайомство батьків, якщо вже тобі кортить понервувати. А ліпше за все — лише шаленій від мене.