Читати книгу - "Покоївка з привілеями, Софі Бріджертон"

— Та ні, дякую, якось не хочеться, — наморщила я носа. І вже надто показово відсунулась від колишнього боса, котрий отримав підвищення до мого хлопця і мого коханого. Для Тоні це взагалі справжня еволюція, якою б пишався Дарвін.

Карі очі одразу ж сповнились вже знайомим хижим вогнем. Його улюблена здобич знов розбурхала в ньому азарт.

— Тоді, мабуть, доведеться змусити тебе зробити це, piccina.

Змусити? Оце навряд, єнотику!

— Спробуй, якщо впіймаєш мене.

Я блискавично зірвалася з місця.

Та якби я й справді прагнула втекти від нього, хазяйська спальня — остання схованка, що спала б мені на думку.

І коли ми з реготом впали на ліжко, коли теплі спраглі губи припали до моєї шиї, хіба могла я знати, що кілька годин потому світ розколеться навпіл?

Як келих з вином, котрий, врізавшись в кінчик кам’яного крила янгола, розлетівся на друзки.

Ще мить тому Джованні тримав його у руках, намагаючись зберегти рівновагу, але його терпець урвався. Жбурнувши келиха, він просичав таким крижаним тоном, що в мене спиною пронісся холодною хвилею острах:

— Годі.

І вдарив долонею по столу.

Посуд дзенькнув, а мама підскочила на стільці вдруге за останню хвилину. Та ані Петра, що тупцювала між моїми батьками, котрі сиділи на достатній відстані, щоб ця паскуда нависла над столом, вивергаючи отруту й бризкаючи слиною на неймовірну вечерю, ані Тоні, що навпроти неї перебував на межі своєї витримки, не звернули на батька уваги. Якби погляди вважалися різновидом зброї, обидва уже впали б мертвими, стільки ненависті було в їхніх очах.

Прикривши долонею рот, я й досі не могла повірити, що крижане стерво справді тут, як той привид знехтуваної нареченої, що кинулася з вежі і тепер з’являлася перед чиєюсь загибеллю. Я була неготова зустрітися з нею так рано. Я хотіла розірвати її на шматки не менше, за Тоні. Можливо, навіть сильніше.

І, схоже, вона так само як її старший брат, має шпигунів, інакше як вона дізналася про вечерю та обрала саме цей вечір для своєї появи? Для звинувачень, для гострих слів, що лишись в повітрі грозовою хмариною, нашпигованою громовицями.

— Забери свої слова назад, паскудо… — прошипів Тоні, ніби не чув, що батько гнівався. Мабуть, вони постійно ігнорували його під час сварок, котрі траплялися на свята, через які родина Соретті змушена була збиратись разом в одному місці.

Карі очі перетворилися на дві темні згубні пустки, і в них не було нічого спокусливого й бентежного, лише лють. Та смерть, якщо Петра не схаменеться.

Соретті заніс долоню над ножем, що лежав в нього на тарілці, і я, миттєво звівшись на ноги, передчуваючи, що це погано скінчиться, міцно схопила його за руку і оповила його пальці своїми. Судячи з виразу маминого обличчя — який й без того був взірцем спантеличення й осуду, — вранці вона таки не помітила, як Тоні мене обіймав. Байдуже. Її реакція, її схвалення — це останнє, чим я переймалася в цю хвилину.

Існувала більша проблема, і мить тому вона з уїдливими нотками, зі справжньою збоченою насолодою сказала те, за що Тоні дійсно волів би її вбити. І я боялася, що він не втримається і справді це зробить.

Дарма він недооцінив біляву соціопатку, дарма вважав, що її помста, її прагнення знищити брата у відповідь за все, що він зробив за останні тижні, її ненависть, якою вона аж кипіла, почекають до завтра.

— Ні, — відрубала вона, посміхаючись й випускаючи дим від цигарки просто йому в обличчя, дратуючи його дужче. Й гостро реготнула, коли помітила, як від тої тютюнової хмаринки карі очі заблищали, немов їхній власник ось-ось почне плакати. — Крім того, це нічого не змінить — змирися, братику, — це звернення вона виокремила особливо ядуче, — твоя мамця була хвойдою, можливо більшою за мою. Моя принаймні розсувала ноги задля роботи й отримувала за це контракти й запрошення на покази. А що отримала твоя? Тебе, нікчемного байстрюка. Ти забрав в мене все, Тоні, тепер ми зрівняли рахунок.

Соретті заскреготав зубами, стиснувши щелепи. Я розуміла, ще трохи і він її вдарить. Бо він майже не контролював себе, майже не тямився від осатаніння, перетворившись на розлюченого диявола, що знов готовий спалити, знищити увесь світ і тих, хто поряд із ним.

Та Петру це не лякало. Вона не спинялася, навпаки, продовжуючи тиснути на його терпець.

— Скажи йому, батьку. Чи ти й далі приховуватимеш те, що розповідав моїй матері? Обманюватимеш свого любого синочка, свого тепер головного і єдиного спадкоємця? Бідолашна, обожнювана всіма, свята Вітторія, що так трагічно загинула, була звичайною брудною шльондрою. Підстилка, як і твоя наречена…

Наступної миті Петра зойкнула, урвавши потік бруду, що витікав з її рота. Її голова, різко розвернувшись убік, підставила моєму погляду червону щоку, до якої я добряче приклалася ляпасом.

— Стули пельку, курво, або, присягаюся, за все, що ти мені заподіяла, твої рештки збиратимуть у коробку з-під піци.

Звісно ж Тоні не лупцює жінок, я певна, такі думки викликають в нього огиду, та це роблю я. Робила ще у школі, коли хтось мене зачіпав. І зроблю знову зараз, якщо ця брудна паскуда ще раз ворушитиме язиком.

— Діти мої, спиніться, — повторив Джованні ще твердішим льодяним тоном. Та це була не спроба захистити доньку або зайняти бік сина. Він лише прагнув, щоб всі, включно зі мною, заткнулися нарешті й дали йому хвилинку тиші. — Відсьогодні ми полишимо це. Всі мерзенні балачки і звинувачення…

— Але, тату! — обурився Тоні.
— Я ще не закінчив, Ентоні, — кинув старший Соретті на нього нищівний несхвальний погляд. — Ви обоє зробите той тест. ДНК чи як воно там. Нехай кров вирішує, що робити з тими клятими ресторанами, якщо вам обом не вистачає глузду поводитись гідно. Ви здасте той аналіз, — він подивився спочатку на Тоні, потім на Петру, — і це припинить вашу суперечку назавжди. Назавжди, — повторив він ще раз на випадок, якщо до когось з його дітей не дійшло.