Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

37.2

Аула прокинулася від дивного сну. У цьому сні вона раптом опинилася на краю Сухого русла і почуладолинаючий  з глибини пісків, наполегливий поклик.

Аула встала з ліжка, наблизилася до відчиненого вікна і зрозуміла, що поклик звучить не уві сні, що він реальний і долинає із Заходу.

У чорних кронах дерев змальувалося чиєсь незнайоме обличчя.

Проникливі очі дивилися просто на Аулу.

Аула чула про таку магію, але ніколи з нею не стикалася.

– Хто ти? Що тобі потрібно від мене? – запитала вона, розуміючи:  та,  що створила ці чари, жертвує багатьом, щоб зв'язатися з нею.

– Я Укка, хранителька Сухого русла і волею богів хранителька Лянсіди, – долинув до її свідомості тихий, мов з нізвідки голос, – Мені потрібна твоя допомога. Моєї сили недостатньо, щоб уберегти обидва світи. А Лянсіда та Етеляна споконвіку пов'язані нероздільно. Якщо згине Лянсіда, то й  Етеляна довго не проіснує. – Про що ти говориш? – похолола Аула.

– Про те, що я маю врятувати Теумара, а ти Айну…

– Айна! – з хвилюванням вигукнула Айла.  – Що з моєю дочкою?

– Я чекаю тебе до світанку біля Мертвого дерева, там ти дізнаєшся про все необхідне… Час закінчується. Не зволікай і приходь...

Голос затих, обличчя зникло.

Аула ні на мить не засумнівалася, – ніхто не збирається заманювати її в пастку. Занадто стародавні, надто могутні чари витратила та, яка потривожила її сон цього ранку.

Аула знала про охоронців Сухого русла, – жінок, які жили в лісі багато поколінь, які передавали знання від матері до дочки. Вони ніколи не виходили заміж і з чоловіком зналися лише один раз, після якого у них народжувалася неодмінно дівчинка спадкоємиця.

Але Аула була впевнена, що їхній рід давно перевівся і нікого не залишилося... Вона ніколи раніше не чула про Укку.

Аула квапливо одяглася і, вийшовши з дому, попрямувала до стайні.

Конюх здивувався, побачивши пані в таку ранню годину, але Аула сказала, що хоче розвіятися від поганого сну.

Коня осідлали швидко.

Аула не помітила, як минула ліс і опинилася на просторах Кам'янистої рівнини. Тяжкі думки крутили їй голову. Що за біда може загрожувати її дочці, і яке це стосується Теумара? А сам Ізенар? Невже в Лянсиді сталося якесь непоправне нещастя?

Але всі ці питання були марними. Аула не могла на них відповісти, тому підганяла свого, і без того жвавого коня, слухаючи, як розноситися по долині тривожний стукіт копит.

Білява смуга тремтіла на східному горизонті.

Аула здалеку побачила самотню ялинку, що стирчала з розсипу валунів на кордоні Лянсіди та Етеляни, а поряд з нею – чийсь силует.

Аула зупинила коня біля валунів і зістрибнула на землю, жадібно розглядаючи ту, що називалася хранителькою Сухого Русла, – її бліде, майже без зморшок обличчя в обрамленні сивого волосся, її стрункий і гнучкий, як у молодої дівчини стан.

– Добре, що ти послухалася мене! – сказала Укка, – Щоб врятувати твою дочку і спадкоємця Лянсіди, мені потрібна сила!

– Що загрожує Айні? – зі страхом запитала Аула.

– Те саме, що й Теумару – смерть, якщо ми не втрутимось! Вони зараз за кілька кроків від далекого краю Сухого русла. Я сама благословила їх на цю поїздку, але я не могла припустити, наскільки вона стане небезпечною.

– Яка лиха година  поставила  їх на той  згубний шлях? – прошепотіла Аула, сіріючи обличчям.

– Ізенар на крок від  смерті. Вони поїхали за чорним мохом, щоби повернути його до життя.

–  Теумар  –  його син, це обов'язок сина, але чому Айна?

– Тому що саме вона занурила вождя Лянсіди в безодню божевілля. І тільки її руки здатні добути ліки, які повернуть  Ізенара зі світу кошмарних мрій.

Аула відчула і жах, і водночас гордість за Айну. Вона не зламалася, не підкорилася, вона боролася, як і личить гордій дочці Етеляни.

Але поїздка за чорним мохом лякала її. Ніхто з тих, хто осмілився  поїхати на край Сухого Русла, ще не повернувся назад, і не розповів про це.

– Я закликала охоронницю і відправила її до Айни, – промовила вона, дивлячись на рожеву заграву,  якою наливалося  небо.

– Це мудре рішення, але невідомо, які саме біди зустрінуть  вони  на своєму нелегкому шляху. До того ж охоронниця берегтиме лише Айну.

–  Доля Теумара мало хвилює мене! – вагомо відповіла Аула.

– Даремно! – усміхнулася Укка, – я бачила, що їх може чекати, якщо вони підуть одне проти одного. Вони мають залишитися разом!

–  Але Айна заручена!

– Після всього, що сталося, це не має значення. Умови змінилися… – задумливо промовила чаклунка.

–  Айна кохає  Лемі.

– Може й кохає… Але навіть я не спроможна  сказати, що в них зміниться, коли вони повернуться назад. Багато з того, що колись мало для них цінність перетвориться на попіл… Ти маєш дати клятву, що не встанеш на заваді, якщо твоя донька змінити своє рішення…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍