Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

теж хоче, звісно, любити людину. Тільки вона вважає, що для цього людину треба спершу силоміць переробити. Різниця, сказати б, суто технічна.

Тепер слово взяв директор Фішель.

 — Я надійшов пізніше й усієї розмови, на жаль, не чув; та з вашого дозволу хотів би зауважити, що повага до людини стоїть, як на мене, все ж таки принципово вище своєї протилежности! Сьогодні ввечері я з кількох боків чув неймовірні думки — хоч це були вочевидь винятки — про інакодумців і насамперед про людей інших національностей!

Завдяки бакенбардам, що їх розділяло гладенько виголене підборіддя, а також пенсне (воно криво сиділо в нього на носі) Фішель мав вигляд англійського лорда, який твердо вірить у високі ідеї людської свободи й свободи торгівлі; він не згадав про те, що ці ганебні думки чув від Ганса Зепа, свого майбутнього зятя, рідною стихією якого була «друга течія духу часу».

 — Брутальні думки? — перепитав спраглий до інформації ґенерал.

 — Надзвичайно брутальні, — підтвердив Фішель.

 — Ішлося, мабуть, про «загартування», такі речі, бачте, легко переплутати, — сказав Генерал.

 — Ні-ні! — вигукнув Фішель. — Це були сповнені зневаги, просто-таки революційні думки! Ви, мабуть, не знаєте нашої підбуреної молоді, пане Генарал-майор! Я дивом дивувався, що таких людей узагалі сюди допускають.

 — Революційні думки? — насторожився Штум, бо йому це прийшлося не до шмиги, й посміхнувся так холодно, як лишень давало змогу посміхнутися його округле обличчя. — На жаль, пане директор, мушу сказати, що особисто я проти самих революційних настроїв нічого, анічогісінько не маю. Тобто доти, звісно, доки їм не дають і справді розв’язати революцію! Адже в усьому цьому нерідко стільки ідеалізму, що просто жах! А щодо того, кого допускати, то Акція, покликана охопити всю вітчизну, не має аніякісінького права відштовхувати від себе конструктивні сили, хоч би в чому вони виявлялися!

Лео Фішель мовчав. Професор Швунг не надавав аж такого значення думці вельможі, який до цивільної адміністрації не належав. Туцці подумки проказував: «Перша течія… Друга течія…» Це нагадувало йому про двоє трохи подібних словосполучень — «перша загата, друга загата», — але ні самі ці словосполучення, ні розмова з Ульріхом, в якій вони трапилися, до голови йому не навертались; у ньому лише прокинулися незбагненні ревнощі до дружини, пов’язані з цим незагрозливим Генералом якимись невидимими проміжними ланками, й він хоч умри не міг у них розібратися. Коли начальника відділу збудила мовчанка, йому скортіло показати цьому вояка, що його, Туцці, не зіб’ють з пуття ніякі словесні викрутаси.

 — Якщо все це узагальнити, пане Генерал, — почав він, — то військова партія хоче.

 — Ох, пане начальник відділу, та ніякої військової партії немає! — ту ж мить урвав його Штум. — Ми тільки й чуємо: військова партія та військова партія, а тим часом природа військових така, що вони стоять вище від будь-яких партій!

 — Ну, тоді, отже, військове відомство, — досить різко відреагував Туцці на те, що його перебили. — Ви сказали, нібито самих гармат війську замало, нібито йому потрібен і відповідний дух. То яким же духом ви тепер зволите заряджати свої гармати?

 — Ого, як замахнулися, пане начальник відділу! — вигукнув Штум. — Ми почали з того, що я мав дати добродіям пояснення з приводу сьогоднішнього вечора, і я сказав, що тут, власне, немає чого пояснювати. Це — єдине, в чому я непохитний! Бо якщо дух часу справді має дві течії, про які я казав, то обидві вони теж не за те, щоб «давати пояснення». Нині тягнуть руку за силами інстинкту, силами крови й таким іншим. Я, звісно, не прихильник усього цього, але щось тут таки є!

По цих словах директор Фішель знову скипів і заявив, що військові за певних умов ладні навіть піти на змову із самим антисемітизмом, аби лиш дістатися до своїх гармат, і це — аморально!

 — Але ж пане директор! — заспокоїв його Штум. — По-перше, дрібка антисемітизму не робить погоди, коли люди вже взагалі «анти»: німці — проти чехів і мадярів, чехи — проти мадярів і німців, і так далі — кожен проти всіх. А по-друге, саме австрійський офіцерський корпус завше був інтернаціональний, досить лишень поглянути на всі оті італійські, французькі, шотландські й казна ще які прізвища; є в нас і ґенерал піхоти фон Кон — командує корпусом в Ольмюці…

 — Боюся все ж таки, ви берете на себе надто багато, — своєю чергою й Туцці урвав Штума. — Ви інтернаціональні й войовничі, а хочете мати оборудку з націоналістичними й пацифістськими течіями. Це ледве не більше, ніж може зробити професійний дипломат. Сьогодні військову політику з використанням пацифізму в Європі провадять найдосвідченіші фахівці!

 — Але ж політику робимо взагалі не ми! — знов тоном стомленого скаржника запротестував Штум проти такого прикрого непорозуміння. — Його ясновельможність хотів дати власності й освіченості останню нагоду духовно об’єднатися. Оце й стало приводом для сьогоднішнього вечора. Звісно, якщо цивільний дух так і не спроможеться об’єднатись, то ми опинимося в такому становищі.

 — Цікаво, в якому ж? Ось про це якраз і непоганого було б почути! — вигукнув Туцці, необачливо підбиваючи ґенерала прохопитися словом.

 — У складному, звісно, — промовив Штум обережно й скромно.

Поки ці четверо отак розмовляли, Ульріх уже давно нишком ушився й тепер розшукував Ґерду, обминаючи збоку гурт його ясновельможности й військового міністра, щоб його звідти не покликали.

Він угледів її ще здалеку, вона сиділа під стіною поруч із матір’ю, яка застиглими очима дивилася в салон, а по другий бік з неспокійним і норовистим виглядом стояв Ганс Зеп. Після тієї нещасливої останньої зустрічі з Ульріхом дівчина ще дужче схудла, і що ближче він до неї підходив, то менш чарівніше, але чомусь саме через це фатально привабливіше виділялася на тлі кімнати її голова й кволі плечі. Коли Ґерда побачила Ульріха, щоки її враз спалахнули рум’янцем, що його потім змінила ще глибша блідість, і дівчина мимоволі зробила всім тілом такий рух, немовби в неї заболіло серце, але вона чомусь не може схопитися рукою за груди. У пам’яті в нього промайнула сцена, коли він, знавіснівши від своєї тваринної переваги збуджувати її тіло, вчинив наругу над її волею. І ось це тіло, видиме для нього під сукнею, сиділо на стільці, діставало накази ображеної волі триматися тепер гордо й тремтіло. Ґерда на нього не гнівалася, він це бачив,