Читати книгу - "Гуляйполе"

(За "Новим довідником історії України". — Київ. — 2005 р. — С. 471"). ">[86], а вмілий та енергійний тактик проведення великих, причому, як правило, безпрограшних операцій. Не знищивши Махна, ми не можемо й мріяти про Москву. Але як над його головою зав'язати мішок, у який він загнаний?

РОМАНОВСЬКИЙ. Штаб такий план уже розробляє.

СЛАЩОВ. І в чому ж суть плану?

РОМАНОВСЬКИЙ. Наші офіцери ведуть успішні переговори з Петлюрою. Для нього Махно такий же ворог, як і для нас.

СЛАЩОВ. Думаєте Петлюру переманити на наш бік?

РОМАНОВСЬКИЙ. А чому б і ні? (пауза). Коли ж не вдасться, то домагатимемось, щоб він без опору пропустив наші частини на західний бік. І таким чином, Махно буде оточений нами з трьох боків, а Петлюра мовчатиме, як німий. У всякому разі, проти нас він не виступить.

СЛАЩОВ. А в якому стані армія Якіра?

РОМАНОВСЬКИЙ. Вона деморалізована і не здатна на будь-які серйозні дії. Тим більше, Махно попередив Затонського і Федька про те, що як тільки вони пікнуть — зітре їх на порошок. До того ж, у мене є відомості, що червоні шукатимуть шляхів порозуміння з нами, аби спільними силами знищити нескореного "батька".

СЛАЩОВ (запитує). Тоді ми сміливо можемо розчавити Махна, як дощового черв'яка?

РОМАНОВСЬКИЙ. Його пісня вже проспівана. Сьогодні Махна не підтримує ні Ленін, ні Петлюра. Він задихнеться на цих 10 квадратних верстах, відведених йому Петлюрою.

Слащов вийшов. Романовський узявся за розроблення детального плану знищення махновських повстанців.

...Друга половина вересня 1919 року. Україна, м. Умань. Залізнична станція. Бронепоїзд. Ставка Петлюри. В купе Симон Петлюра і начальник штабу військ Директорії генерал-хорунжий Юрій Тютюнник. Петлюра, одягнений у військову форму жовто-сірого кольору: штани-галіфе, гімнастерку, взутий у чорні чоботи, які дуже рипіли. Без головного убору. На вулиці і в купе — задуха. Та голова Директорії цього не помічає. Йому чомусь навіть холодно, вірніше, його всього лихоманить. Мабуть, пропасниця... Але й на це він не звертає уваги, знає що не помре, хоч температура тіла буде за сорок градісув. Бо нещодавно стара циганка, якій Симон Васильович дуже повірив, передрекла, що він помре на чужині, не в Україні. Отже, не зараз. А те, що його тіпає пропасниця, то зрозуміло чому: нервує й дуже нервує. Аби заспокоїтися, ходить майже бігаючи, по невеличкому купе туди-сюди — від стіни до стіни. У його голові — безлад. І є чого! Ще зовсім недавно, 20 вересня, він і Тютюнник на станції Жмеринка підписали угоду з махновцями Воліним і Чубенком про ненапад, підтримку один одного зброєю, а вже сьогодні від усього цього відмовився, підло почав загравати з Денікіним проти Махна. Навіть дозволив білим частинам зайняти західну від махновців частину території. Хто його на це штовхнув? Хто?.. Сам Тютюнник? Здається, він... вчорашній сподвижник Матвія Григор'єва... І не лише сподвижник, а великий товариш його... Не може простити Махнові вбивства свого дружка? Але ж постраждає вся Україна!.. О, Боже! Дай розуму мені! Підкажи, що робити?..

Глянув на Тютюнника. Той спокійно зігнувся над картою, що лежала на столі, і щось на ній вимальовував.

ПЕТЛЮРА. Юрію Йосиповичу, а чи не припускаємося ми помилки з Махном?

ТЮТЮННИК(повернувся у бік Петлюри). Якої ще помилки?

ПЕТЛЮРА. Мені щось не подобається наш нейтралітет з Денікіним, а фактично — союз проти Махна.

ТЮТЮННИК. Ми виграємо, Симоне Васильовичу. У наступній битві, яка ось-ось відбудеться між "батьком" і Денікіним, махновці будуть знищені повністю, а Денікін настільки знекровиться, що ми його розчавимо, як голодну вошу. Залишаться лише більшовики, проти яких повстане весь український народ.

ПЕТЛЮРА. Дай-то, Боже (христиться)... Але душа моя чомусь неспокійна. Бо це — нечесна гра.

ТЮТЮННИК. Усі битви, Симоне Васильовичу, ґрунтуються на нечесній грі: хто кого обдурить, той і виграє.

ПЕТЛЮРА. Що ж ми зараз обіцятимемо Махнові? Він ось-ось має прибути до нас.

ТЮТЮННИК. Пообіцяємо дати зброї стільки, скільки попросить і яку попросить. Але, звісно, не дамо навіть жодного патрона, позволікаємо день-два, а там нападе на нього Слащов —і все зміниться.

Увійшов без стуку Левко Макуха — дипломат з особливих доручень. Він — в одязі козака сімнадцятого століття. Приємно на нього дивитися, оскільки чимось схожий на полковника війська Богдана Хмельницького, можливо, на Івана Богуна чи Нечая. На його смаглявому, обвітреному й засмаглому на сонці обличчі неприхований неспокій.

МАКУХА(до Петлюри). Симоне Васильовичу, щойно одержав важливе повідомлення від своїх людей, які працюють у штабі Махна. "Батько" якимось чином дізнався про наші переговори з Денікіним, спрямовані проти нього.

ПЕТЛЮРА. І що він?

МАКУХА. Мчить сюди на чолі своєї "Чорної сотні". Має намір арештувати тебе і розстріляти за зраду, як Григор'єва.

ТЮТЮННИК. Нехай спробує! Тут йому жаба цицьки й дасть.

МАКУХА. В Умані повно переодягнених махновців. Особисто я бачив навіть своїх земляків-гуляйпільців. Залишатися тут вам, Симоне Васильовичу, просто небезпечно.

ПЕТЛЮРА (до Макухи). Що радиш?

МАКУХА. На запасній колії уже стоїть під парами ваш