Читати книгу - "Диригент, Долорес Редондо"

«Так», вона хотіла увійти. Куди вона вирушить, якщо відмовиться? Чого чекав Іпар, не дозволяючи їй зробити це? Що міг знати він, дурний пес, про те, що потрібно дівчинці?

Знову гуркіт грому.

«Вона наближається», — подумалося їй.

Несподівано чарівний незнайомець відсунувся трохи вбік, і одна з прихованих тінню постатей ступила крок уперед. Золоте мерехтіння огорнуло її.

Украй здивована, Амая відкрила рота. Все тіло ходило ходором — цього разу від жаху.

— Ні! — вирвався крик із самісіньких глибин її душі.

Вона зверталася до тієї постаті, яка спокійно кивала й посміхалася.

— Ні! — верещала дівчинка, відскочивши подалі.

На порозі з’явилися інші люди. Поки Амая репетувала й відходила назад, вони поблажливо дивилися на неї. Розслаблені й неквапливі.

Земля здригнулася від пекельного гуркоту. Небо розкололи десятки блискавок. Здавалося, свистіння лунало звідусіль.

«Дама тут». Вона чітко зрозуміла це.

Силуети, які чекали біля дверей, раптом втратили терпіння і висипали надвір, під дощ. Вони прямували до неї.

Амая вже була неспроможна кричати. Їй заклало вуха. До смерті налякана, вона задкувала, аж поки не спотикнулася об кам’яну плиту і мало не впала. Тієї миті стежку осяяло яскраве світло, що засліпило всіх присутніх. Величне гримотіння не припинялося. Амая заплющила очі, відчувши, як потужна ударна хвиля наздогнала її.

66. Мармелад у буфеті

Болота

Середа, 31 серпня 2005 р.

Знахар глянув на Дюпре, перш ніж торкнутися зомлілого чоловіка.

— Я не брешу. Мені заборонено казати неправду. Такою є моя угода з Господом. Якщо треба збрехати, це маєте зробити ви.

— Жодних проблем, — погодився агент, який раптом пожвавішав. Знахар стулив повіки й почав проводити руками по голові пораненого.

Трохи згодом він перейшов на живіт, підняв багатошарову імпровізовану пов’язку, накладену Шарбу, і надзвичайно обережно просунув туди праву руку, бурмочучи якусь молитву. Розплющивши очі, він перевів погляд на Дюпре й кивнув.

Агент нахилився над непритомним чоловіком і, схопивши його за підборіддя, легенько потрусив.

— Прокиньтеся.

Той розплющив очі, очманіло подивився на нього й підніс долоні до живота.

— Не ворушіться, — наказав Дюпре, притримуючи його руки. — Цей чоловік — місцевий знахар, який живе на болотах. Він допоможе вам. Як вас звуть?

— Домінік, — прошепотів незнайомець.

Джонсон скинув піджак, згорнув натроє і підклав йому під голову. Ошелешений, Домінік хапав ротом повітря.

— У мене нічого не болить, — здивовано констатував він.

— Біль може повернутися, якщо він припинить магічний ритуал.

— Ні! — заблагав чоловік. — Будь ласка...

— Добре. Домініку, чи є ще хтось у будинку? Ви чекаєте на відвідувачів?

— Ні.

— Чудово. А де дівчатка?

— Померли. Але ми не вбивали їх, — задихаючись, мовив він. — Вони потонули, коли вода піднялася... під час бурі.

— Пропали й інші дівчатка, ті, кого викрали наступної ночі після урагану, — наполягав Дюпре.

Домінік міцно заплющив очі. Коли він розплющив їх, по його щоках котилися величезні сльози.

— Даремно я вплутався у цю історію. Лен вмовив мене. Обіцяли кругленьку суму. Вони приїхали сюди й знайшли їх мертвими. Лен дуже розсердився. Їм наказали все прибрати... тому він покликав мене. Я знав, чим займається Лен, і часто просив його дати мені спокій. Там замішані великі гроші, але ці типи дуже небезпечні.

— Ви маєте на увазі Самеді?

Ствердний кивок.

— Ви бачили його? Знаєте, хто він? — з надією спитав Дюпре.

Чоловік мотнув головою і скорчив гримасу, що мала зійти за  усмішку.

— Ви не уявляєте, з ким маєте справу, правда? Це ж Самеді, — відказав він таким тоном, наче говорив про якесь божество.

— Дівчата з Нола. Де вони?

Домінік заплющив очі, зітхнув і зробив заперечний жест.

— Я не можу розповісти вам про це.

— Проблем у вас більше ніж достатньо. Допоможіть нам, будьте так ласкаві. А ми допоможемо вам.

— Ви не розумієте. Вони вб’ють мене.

— Це ви нічого не розумієте. Буду відвертим. У вас дуже серйозна рана там, внизу. — Він вказав на його живіт і підняв йому голову, дозволяючи роздивитися мішанину кишок. — До найближчої лікарні тисячі миль. Якщо ми не допоможемо вам, ви помрете за кілька годин. А я нікуди не вивозитиму вас, поки вважатиму, що дівчатка можуть перебувати десь у глибинах цього величезного маєтку. Я перевірю кожен склад, кожну бочку, навіть якщо мені доведеться витратити кілька днів на пошуки. Ми поїдемо лише тоді, коли я знайду їх — живих або мертвих.

Домінік стиснув губи, заворожено роздивляючись свій живіт.

Дюпре позирнув на знахаря і кивнув йому. Той злегка ворухнув рукою. Домінік закричав від болю, його обличчя вкрилося краплинками поту.

— Допоможіть нам. Тоді ми витягнемо вас звідси.

— Вони карають зрадників. Це в тисячу разів гірше за смерть.

Збліднувши, Дюпре інстинктивно торкнувся грудей і відчув, як давні рани запалали під одягом. Серце забилося у пришвидшеному темпі. Він спробував заспокоїтися.

— Ми захистимо вас.

— Захистите? Який, у біса, захист? Лен сказав мені, що вони мають своїх людей у поліції.

Булл і Дюпре стривожено переглянулися. Вони не розглядали такої можливості.

Дюпре вийняв посвідчення і підніс його до очей Домініка.

— Поліція тут ні до чого. Ми — агенти ФБР. Ви станете учасником програми захисту свідків. Нове ім’я, нове життя подалі від небезпеки.

Напружено розмірковуючи, Домінік дивився на документ. Дюпре покосився на знахаря і кивнув. Чоловік ледь помітно сіпнувся, але цього вистачило, аби Домінік знову заверещав.

— Їх мали привезти вчора або позавчора. Дівчатка, яких тримали нагорі, померли під час бурі. А де дівчатка, викрадені з Нола?

Знахар зробив кілька рухів руками, і на обличчі Домініка проступило полегшення.

— Ви витягнете мене звідси й допоможете почати нове життя під новим іменем.

— Даю вам слово.

Домінік заплющив очі.

— Вони в маєтку.

— Ми оглянули будинок. Нікого немає, — мовив Джонсон до Дюпре. — Усе збереглося точнісінько таким, яким було за часів, коли там працювала плантація.

— У кухонній шафі є подвійне дно, — прошепотів Домінік.

Джонсон і Шарбу рушили до дверей разом із рибалками.

— Візьміть човен, — порадив Булл.

Дюпре окинув Домініка пильним поглядом. Білий чоловік приблизно його віку. Стан був критичним: він помітно бліднів; очі виражали відстороненість, властиву тим, хто майже здійснив перехід в інший світ.

— Самеді приходив сюди? Він бачив, що трапилося з дівчатками?

— Ні.