Читати книгу - "Темний ліс"

— Ну, принаймні він зроблений не з речовини нейтронної зорі.

Капітан зупинив обговорення другорядних питань і повернувся до повістки дня.

— Професоре Дін, ось який план дій узгоджений флотом: коли наш безпілотний корабель завершить процес захоплення зонда, ми зачекаємо деякий час, аби пересвідчитися, що все йде добре. Якщо не буде виявлено жодних аномалій, ви на транспортному човнику вирушите до безпілотника й зблизька проведете перший поверхневий огляд. Час першого контакту лімітований п'ятнадцятьма хвилинами. Це представник Азійського флоту майор Сіцзи, вона супроводжуватиме вас у польоті.

Молода жінка-офіцер привіталася з Дін Ї. Як і решта жінок-офіцерів, вона була висока й струнка — типова представниця космічної генерації.

Мимохідь глянувши на майора, Дін Ї заперечив капітанові:

— Навіщо мені хтось іще? Чому я не можу бути сам?

— Не можете, професоре Дін, бо ви нітрохи не обізнані з керуванням космічними літальними апаратами. Без сторонньої допомоги не впораєтеся.

— Якщо так, то мені ліпше взагалі не летіти. Ви хочете відрядити разом зі мною й інших… — Дін Ї спохопився й не вимовив: «... смертників».

— Професоре Дін, — заспокоїв його капітан корабля, — ми чудово розуміємо, що це завдання доволі ризиковане, але ви перебільшуєте ризик. Якщо до програми зонда закладена функція самознищення, то найімовірніше, що це сталося б у процесі його захоплення маніпулятором. Відтоді минуло вже дві години, і якщо не робити спроб відкрити зонд за допомогою спеціального обладнання, то ризик його самознищення незначний.

Насправді за спільним погодженням урядів Землі й Флотів головною причиною поквапливого відрядження людей до зонда була не потреба його візуального обстеження. Коли світ уперше побачив його обриси, всіх зачарували неземний вигляд та ідеальна форма. Це справжня краса, втілена в просту, але вкрай вишукану форму, де відсутнє будь-що зайве й кожна точка має власне, єдине правильне місце. Щосекунди крапля ртуті демонструвала світові витончену динаміку руху, ніби безупинно проливалася в безмежну ніч космосу. Ця картина навівала думки про те, що якби найкращі майстри людського образотворчого мистецтва спробували відтворити цю неперевершену форму на своїх полотнах, то зазнали б невдачі. Довершена краса об'єкта виявилася за межами людського розуміння. Навіть в ідеальній державі Платона не відшукалося б чогось подібного: пряміша за пряму лінію, кругліша за ідеальне коло. Це був дзеркальний дельфін, що вистрибнув із моря мрій і викристалізував у собі всю всесвітню любов… Краса в нашій уяві завжди є синонімом добра, і якщо десь у Всесвіті існує межа добра та зла — цей об'єкт має бути на боці добра.

З таких міркувань випливала думка, що подібний об'єкт взагалі не може бути зондом. Подальші досліди й спостереження лише підтверджували цю ідею: спочатку впало в око його надзвичайно гладеньке, буквально дзеркальне покриття. Флот за допомогою безлічі різноманітного обладнання провів незчисленні дослідження. Використовуючи високочастотні хвилі різної довжини, дослідники опромінили всю поверхню для вимірювання здатності відбивати світло й отримали приголомшливі результати: поверхня зонда в усьому діапазоні частот, включно з видимим світлом відбивала майже 100% хвиль без поглинання. Це означало, що зонд не здатен виявляти будь-яке випромінювання, або, простими словами, сліпий. Але для подібного конструктивного рішення мало бути розумне пояснення. Найбільш логічним припущенням учених виявилося таке: даний об'єкт — це просто жест доброї волі з боку Трисоляриса людству, а його неперевершена форма й нетутешня краса є символами добрих намірів і щирого прагнення миру.

Тому люди почали називати зонд «Краплиною», бо вода й на Землі, й на Трисолярисі є символом життя. У суспільстві поширилася така думка: до Краплини слід надіслати формальну дипломатичну делегацію, а не дослідницьку групу в складі трьох офіцерів і професора фізики. Але після палких дебатів ОКФ вирішив залишити початковий варіант плану незмінним.

— Тоді принаймні змінімо склад групи. Не може ж ця молода дівчина… — Дін Ї вказав на Сіцзи.

Вона з посмішкою відповіла:

— Професоре Дін, я науковий співробітник «Кванта» й саме я відповідаю за проведення всіх наукових досліджень на борту корабля під час польотів. Я просто виконуватиму свої посадові обов'язки.

— І половина особового складу флотів — жінки, — відрубав капітан. — Вас супроводжуватимуть троє людей; двоє інших — також наукові співробітники, відряджені Європейським і Північноамериканським флотами. Вони скоро прибудуть на «Квант». Я хочу ще раз вам нагадати: відповідно до рішення Спільної конференції флотів першим, хто доторкнеться до зонда чи іншим чином контактуватиме з ним, маєте бути ви. Тільки після цього іншим учасникам групи дозволені будь-які дії.

— Яке безглуздя, — похитав головою Дін Ї. — Людство геть не змінилося, й марнославства нітрохи не поменшало… Але будьте певні — я зроблю, як ви кажете. Просто хочу побачити це на власні очі. Найбільше мене цікавить теоретичне підґрунтя, що лежить в основі цих супертехнологій. Але побоююся, що не в цьому житті… А, що там!

Капітан у невагомості підлетів до старого фізика й співчутливо порадив:

— Професоре Дін, вам зараз ліпше відпочити, бо невдовзі стартує ваша місія і знадобляться сили для виконання завдань.

Дін Ї пильно глянув на капітана. Він не відразу зрозумів, що зустріч продовжиться вже без нього. Старий повернув голову й знову подивився на голографічне зображення Краплини. На її широкій частині віддзеркалювалася низка вогнів, яка акуратно заломлювалася в напрямку хвоста й зливалася із зорями Чумацького Шляху — сопла двигунів флоту. Потім Дін Ї перевів погляд на офіцерів «Кванта», які стояли перед ним — усі дуже молоді, чисто діти. Але кожен сповнений шляхетної досконалості — від наймолодшого лейтенанта до капітана корабля — із глибокою мудрістю в очах. Розсіяне світло двигунів флоту проникало крізь скло ілюмінаторів із функцією автоматичного затемнення й розливалося сяйвом призахідного сонця, яке вкривало золотом усю команду. Зображення краплі, що левітувало за ними, доповнювало картину джерелом надприродного срібла; каюта стала ніби трансцендентним прихистком богів на Олімпі… Щось ворухнулося глибоко в серці Дін Ї, залишило по собі відчуття неспокою.

— Професоре Дін, ви ще щось хотіли сказати? — запитав капітан.

— А, так, я хотів сказати… — Дін безпорадно змахнув обома руками, його люлька попливла перед ним у повітрі. — Я хотів сказати, що ви, дітки, були дуже добрими до мене всі ці дні…

— Ми вас глибоко поважаємо, — відповів віце-капітан.

— О… дякую. Справді, я хотів би ось що сказати… Ну, можливо, це просто маячня дурного старого. Але, дітки, я все-таки жив два століття тому, багато