Читати книгу - "Olya_#1"

230
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 136 137 138 ... 146
Перейти на сторінку:
всі стали напихати себе імплантантами, спочатку примітивними, потім повністю інтегрованими до організму. Проте ці роботи йшли то там, то сям, я знаю, що колись і Skytek цим займався задля своїх цілей… Так от — в оцій легенді вельми правдоподібно описаний якраз такий випадок. Ну отам, про капища, як він зустрічає свою дружину… Розумієте — в якийсь момент вони стали використовувати основну свою розробку, оцих от людинововків, задля якоїсь іншої мети. Вірогідно, із їх допомогою вони проводили свої досліди на аборигенах, але мені здається, що справа не лише в цьому. Тут є одна дифузійна присоска…

Вона засміялась:

— Я не буду пояснювати, що це таке, це довго… Але зрозумійте — тут робилось щось більш важливе, ніж євгенічні розробки та досліди з резервним копіюванням. Бо, це дуже важливо, в кінці війни сюди прийшли росіяни. Їм щось тут було конче потрібно, і я не думаю, що їм на щось знадобились ці страховидла чи примітивні племена, котрі ці страховидла методично вирізали… Їм було потрібне щось більш важливе. Сьогодні Асланоглу розказала мені про «мертві руки», вам щось про це відомо?

— Навряд чи більше, ніж Асланоглу, — Кайл розвів руками.

— В усякому разі, там було щось пов’язане зі штучним інтелектом. Розумієте? Тут резервне копіювання, там — штучний інтелект. Надто дивний збіг. Поки важко щось припускати… У мене є кілька туманних версій — можливо, наприклад, вони, тобто General Biology, розробляли тут щось на зразок військового суперкомп’ютера, використовуючи цифрові зліпки особистостей оцих-от хижих людей… Можливо — щось інше. Поки що немає сенсу гадати. Але факт залишається фактом — росіяни не просто прийшли, а й товклись тут настільки довго, що навіть обезсмертились у фольклорі примітивних племен.

— Тобто… — Кайл здивовано повів бровами. — Росіяни — це…

— Угу, — кивнула Оля. — Тума-Текалі, — і тут же пригрозила лейтенанту пальцем. — Але не здумайте тепер так обзивати мене!..

15.

— Послухайте… — лейтенант нахмурився, щось напружено обдумуючи. — Можна кілька питань?

— Валяйте, — Оля тріумфувала.

— По-перше — звідки оцим примітивним племенам, чи що воно таке… відомі оці всі подробиці про терраформатування і таке інше?

— Швидше за все, від самих рахів, — Оля крутнула головою. — Тобто — дослідницького персоналу. Вони їм це самі розказували чи показували, а чи навіювали в рамках якогось, скажімо, соціального чи навіть етнографіного експеримента… Я впевнена, що вони тут проводили цілу купу дослідів — така можливість! На Землі чи в обжитих колоніях їх би всіх за це судили, а тут, під крилом Пентагона… Зрештою, персонал корпорації, як видно хоча б і з оцієї легенди про капища, вельми тісно контактував із племенами — я думаю, це тут була зовсім не рідкість.

— Все одно звучить якось…

— Чуєте, давайте парі? — Оля голосно розсміялась. — Я ж планую сьогодні відвідати Лагуну, тож… Виявиться, що я права, то ви поставите мені ром, чи яку там ще гидоту ви п’єте?

— Ви хочете сказати, що… вони тут? Досі тут?

— Не знаю щодо племен… — здвигнула плечима Оля. — Ешлі Нолан стовідсотково з ними контактувала — пам’ятаєте ті розмиті знімки? Думаю, що вона витягла їх із їхніх голів… Проте важко сказати, наскільки давно.

Оля озирнулась — координатор вказував їй, що Янсон тільки-но прибув на станцію…

— Але оцих вовчиськ я вам покажу вже сьогодні ввечері. Ви ж читали піратську переписку…

— Виття… — вражено протягнув лейтенант. — Вони підходили до космодрому…

— Гадаю, що виття вкруг космодрому — це щось на кшталт молитов чи ритуальних вигуків… Ви ж читали — там сказано…

— «По типу якимось богам», — протягнув Кайл.

— От-от, — поблажливо кивнула Оля.

Вона тріумфувала, тріумфувала!..

«Яка ж ти вишкварка…

Одстань!

Hozyajskij krekerok!!

Zaloch'sya dura!..»

— Точно! — Кайл знов повів зіницями і процитував: — «…Ловічок замовника в General Biology сказав, що це якась довбана роз…»

— Роз… — поблажливо почала Оля.

Як до малої дитини.

— Розробка! — вигукнув Кайл.

А вона собі тріумфувала…

Він помовчав із хвилю, а тоді видихнув, крутнувши головою:

— Міс Ольго… це було вражаюче!

Вона засміялась навіть трохи соромливо.

Мовила:

— Ну мала ж і я якось себе прорекламувати, так же?..

— Знаєте що, — він подав їй п’ятірню, — я виставлюсь у будь-якому разі. Хоча рому я й не п’ю.

— Там побачимо, — зітхнула вона і дружньо потисла його руку. — Час іти, містер Янсон уже тут…

Вони віддалились від пабу, шубовснули в натовп і одразу ж втонули в мерехтливому фіолетовому промінні та ядуче-бузкових спалахах реклам…

16.

Янсон стовбичив трошки збоку від входу в станцію. Головний криптограф лайнера був у стандартному салатовому комбінезоні корпорації та накинутій поверх нього чорній куртці з фіолетовою бабкою Paradise Inside на грудях. Коло нього стояла голомоза дівка у схожому вбранні — чорно-фіолетовому комбезі Paradise Inside та точно такій же, як у криптографа, громіздкій куртці.

Побачивши Олю з лейтенантом, Янсон махнув на них рукою і показав два пальці, мовляв: «Постійте там, дві хвилини…». І почав щось говорити до голомозої дівки, вельми емоційно жестикулюючи.

— Відверто кажучи, — мовила Оля до Кайла, коли вони спинились, — оця фраза якраз мене найбільше і непокоїть…

— Яка саме?

— «…ловічок замовника в General Biology», — понуро протягла Оля.

— Чому?

Вона мовчала, обдумуючи своє.

Тоді одізвалась:

— Тут ось що… Я не буду вам пояснювати всього — це довго. Просто скажу, що пірати були на російському крейсері.

— Та ну? — Кайл крутнув головою. — Це точно?

— З високою імовірністю.

— Тобто… ті самі пірати, що напали на тутешній рятувальний човник, так?

— Власне, я не впевнена, що човник узагалі був, — неуважно протягла Оля знов обдумуючи своє.

— Тобто?

— Поки важко сказати… — поморщилась вона.

Янсон стовідсотково щось доводив голомозій дівці — він метляв руками, показуючи то на себе, то на натовп коло входу, тоді нахилявся до голомозої і щось їй шепотів на вухо, тоді, немов не стримавшись, знов щось вигукував і метляв руками… Оля втупилась у ту емоційну суперечку невидющим поглядом.

— Але як вони могли потрапити… на «Кальонову»? Як? — не розумів лейтенант. — Це бойовий корабель майже столітньої давності — до того ж російський! Там же мала бути якась система безпеки, врешті-решт!..

Він немовби питав те сам у себе — не в Олі…

— Чорт, вони мали б знати хоча б якісь паролі або щось подібне… Звідки?

— Від людини, що їх найняла, — неуважно прорекла Оля, так і дивлячись на суперечку.

Там дещо змінилось

1 ... 136 137 138 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Olya_#1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Olya_#1"