Читати книгу - "Olya_#1"

— невідомо звідки взялась низенька та пухкенька чорнява дівчинка в салатовому комбінезоні. Вона стала збоку від Янсона і почала кричати на голомозу, так само емоційно метляючи руками. Вона кричала так голосно, що окремі її фрази долинали до Олі з Кайлом через гул натовпу:

«Перепакостили!..»

«Дістали!..»

«До дідькової матері!..»

І таке інше…

— Ви навіть знаєте, хто їх найняв? — спитав ошелешений Кайл.

— Гадаю, що так.

- І хто ж це?

— Тварюка, котрої я боюсь більше всіх на світі, — швидко проговорила Оля.

— Що?..

Дівчинка в салатовому комбінезоні, здавалось, захлинулась у власному воланні і… раптом схопила голомозу за комір куртки обома руками. Але та реагувала вельми апатично — стояла рівно, опустивши руки по швах, і лише продовжувала завзято вертіти головою, примруживши очі…

— Паролі… — криво всміхнулась Оля. — Паролі — це взагалі суща дурниця. Господи — та навіть я їх знаю!..

— Тобто?? — Кайл вилупився на неї.

— Дуже просто, — мовила вона, загальмовано втупившись у завзяту суперечку трьох людей у комбінезонах.

І проказала завченим, чеканним тоном:

— Для екстреного доступу до базових систем на військових об’єктах Роскосмосу військовослужбовцям необхідно виконати наступний алгоритм дій. На будь-якому первинному сенсорному дисплеї перевірки генних ключів необхідно викликати числове табло. Числове табло викликається довгим натисканням у центр дисплею великим пальцем правої руки і наступним виконанням простої жестової фігури «Ouroboros»…

Оля зобразила в повітрі стрімкий круговий рух правою рукою — самими пальцями…

— …Після чого необхідно прикласти до дисплею тильну сторону зап’ястя.

Вона немовби приклала…

— Після появи на дисплеї числового табло необхідно набрати на ньому наступну числову комбінацію…

Вона немовби набрала, дублюючи вголос:

— …Нуль, нуль, нуль, нуль, нуль, нуль, нуль, нуль, нуль.

Вона видихнула.

— Після вводу комбінації необхідно запросити екстрений доступ до базових систем за допомогою кодової фрази російською.

Вона опустила очі.

— Кодова фраза: «Mertvecy govoryat…»

Вона косо зиркнула на лейтенанта і ледь усміхнулась.

У мерехтливому фіолетовому промінні та ядуче-бузкових спалахах реклам та посмішка здалась йому вовчим оскалом.

— У нашому випадку, — продовжила вона, — фраза могла б виглядати якось так…

Лейтенант якось несвідомо повів рукою — на якусь мить йому раптом здалося, що перед ним голодний дикий звір і він зараз кинеться…

— Mertvecy govoryat — otkroj shlyuz.

Цей хижий погляд в спалахах реклам…

— А ви не просто росіянка, так? — обережно спитав він.

Так само немовби закриваючись від неї ледь піднятою рукою.

— Ви ж спадковий військовий? — спитала вона. — Як і більшість із вас, так?

— Власне, так, по батьку.

— Ну от і я… — похмуро вивела вона, — от і я щось на кшталт того.

«Вовченя… — чогось подумалось Кайлу. — Кинеться?..»

І він вище підняв оту свою руку…

І легенько, обережно плеснув нею Олі по плечу.

— Радий, що тепер ми на одному боці, — невимушено проказав він.

І вовченя кудись зникло. Те саме тендітне каштановолосе дівча всміхалось навіть якось соромливо…

— Навзаєм, — проказало воно.

17.

Янсон підізвав їх не через дві хвилини, а через усі двадцять. Він поздоровкався за руку з Олею та Кайлом і лише втомлено зітхнув:

— Застосував усю свою харизму, аби вициганити для нас інженерну вагонетку. У мене тут таке безладдя, міс Рушді…

Він повів їх не до парадного входу в станцію, а кудись убік — там був затемнений і вельми занедбаний коридорчик. Поодинокі рекламні панелі заледве освітлювали його млявими потойбічними полисками, а на стелі то там то сям зіяли потворні тріщини зі згнилими покручами інформаційних ліній всередині. Дохлі інфолінії протікали і понуро скапували додолу, формуючи на нудотній сіруватій підлозі різнобарвні калюжки…

Коридорчик час од часу розгалужувався, але здавався цілковито безлюдним. Лише один раз у боковому тунелі їм трапився якийсь бородатий дідок в інженерному комбінезоні Paradise Inside — він сидів на гравістільчику коло однієї з порепаних ліній і зосереджено копирсався в ній, розгорнувши перед очима голографічний екран напульсника…

— Відверто кажучи — я в розпачі… — бубонів Янсон до Олі всю дорогу — на лейтенанта він, здавалось, зовсім не зважав. — Багатії знудились і мов показилися! Поки збирався до вас, мусив відволіктись на інцидент. Один із власників Massive Dynamic вчинив зі своєю службою безпеки стрілянину в громадському секторі! А там паркова зона — люди на відпочинку, з дітьми… Ледве зумів їх усіх розвести — цього вилупка і охоронні підрозділи лайнера! А той крейзонутий усе волав, що хтось, мовляв, хоче його з’їсти… Ні, ну ви уявляєте — вийшли в громадський сектор у скафандрах, бойовими порядками, з активованим маскуванням… — Янсон понуро зітхнув. — До всього маю більш серйозну проблему. Судячи з усього — сектор General Biology з дня на день піде війною на InGen Corporation … і я уявлення не маю, як цьому зарадити. Якщо ми пробовтаємось тут ще хоча б із тиждень, то…

— Власне, я про це й хотіла з вами переговорити, — обірвала його Оля.

Аби не втрачати часу, вона стала слати йому текстові повідомлення в Окі — той лише понуро кивав, час од часу зітхав та, бува, відпускав короткі репліки на кшталт:

«Все так серйозно?..»

«Схоже на те…»

«Слушно…»

Оля ж на них лише коротко кивала, або крутила головою, або взагалі не реагувала…

Скоро вони досягли таких самих затемнених пневмосходів і швидко злетіли вниз до чогось на кшталт мініатюрної станції. Тут було сяюче тунельне гніздо і охайна безлюдна платформа з одинокою рекламною панеллю на стіні… Панель саме повідомляла про «знижки», «актуальні пропозиції» та нагадувала, що «життя — це насолода».

— Почекаємо тут вагонетку… — вивів Янсон у сяючий жолоб тунелю, а тоді, повернувшись до Олі, мовив. — Ваші зауваги дуже слушні, колего — зроблю, що зможу. У мене є на прикметі кілька впливових акціонерів, що могли б скерувати ситуацію у вигідне для нас русло, до того ж — екіпаж лайнера також, гадаю, хотів би встановити контакт із цим вашим «космічним вовком» і поставити йому деякі питання… Я займусь цим одразу, як проведу вас. У мене катастрофічно мало людей, — зітхнув Янсон, ізнов завівши свою безнадійну пісню, — і навіть ті, що є, зв’язані по руках і ногах. Узяти хоча б і оцю ситуацію з Massive Dynamic…

Він іще щось хотів говорити, але тут із гнізда випливла обіцяна овальна фіолетово-чорна вагонетка. Вони втрьох зайшли до неї і тут же помчали по звивистому мерехтливому тунелю. Оля ізнов почала перекидатись із Янсоном текстовими повідомленнями, а лейтенант байдуже втупився в ядучі спалахи реклам на панорамному