Читати книгу - "Вигнання з раю"

її — з’явилася сама, мовби для того, щоб злагіднити суворого товариша Жмака своєю вродою і гожістю.

Віталася, мовби й не вітаючись, наближалася й не наближаючись, вклонилася, й у гадці не маючи вклонятися, — суцільні чари, одур голови, міраж і фата моргана.

«Сметану літрами поїдає,— з неприхованою заздрістю дивлячись на Дашуньчине обличчя, подумав Жмак. — Цього Левенця обкрутила і всіх обкрутила, щоб чоловіка зробили головою. Ну!»

— Ведіть на ферми! — кинув він Дашуньці, одне плече вище другого накукурічивши.

— Веду!

— Ви мені балачок не розводьте, а ведіть!

— А я й веду.

Вона не йшла, а летіла. До землі не дотикалася. Такі ноги і таке все інше, що так би й липло до землі, а воно пливе тобі перед очима, як у цирку. Жмак аж захекався й покрився потом, кваплячись за цим химерним видивом. Йому з його головою он де треба сидіти, а він по фермах кізяки місить.

— Ось наші корівоньки, — не без глузування в голосі казала Дашунька. — Погляньте лиш. Боки повні, хребти рівні. Шерсть гладенька.

— При чім тут корови? — обурився Жмак. — Мене корови не цікавлять!

— А що ж вас цікавить?

— Розвиток тваринництва!

— Ах, ро-о-озвиток? — Вона погойдала перед Жмаком спиною, стегнами і всім іншим і пішла, пішла, зникаючи.

— Розтьол слабий! — гримнув Жмак услід Дашуньці.— Корови погано дояться! В чім діло?

— А ні в чім, — легенько смикнула вона плечем. — І розтьол нормальний, і дояться добре, і все гаразд.

— Штаб по розтьолу створили?

— А вони теляться й без штабу.

— Покращенням стада займаєтесь?

— Вже покращили.

— Раціон видержуєте?

— На науковій основі.

— Резерви вводите в дію?

— Вводимо.

— Передовий досвід розповсюджуєте?

— Розповсюджуємо.

— Підвищені зобов’язання взяли?

— Взяли.

— Перед труднощами не пасуєте?

— Не пасуємо. І корів пасемо.

— Що?

— Молодняк теж пасемо.

— Як ви мені відповідаєте?

— Як питаєте, так і відповідаю.

Жмак хотів ще до чогось причепитися, але не встиг. Видиво Дашуньки зненацька щезло, натомість на Жмака посунуло щось темне, тяжке, ваговите, як кажуть українські критики, накрило його таким густим бутінням, що Жмакова душа змаліла до розмірів горошини, покотилася аж у самі п’яти, але зате вже там вибухнула страхом, і той страх умить переметнув дебеле тіло уповноваженого через високу дерев’яну загорожу. Бутіло тепер по той бік загорожі, дико гребло землю, дмухало всіма пеклами цього й того світу. Такого зі Жмаком не траплялося за всю його діяльність. Що ж це діється?

— Слухайте! — закричав він до Дашуньки крізь загорожу. — Це що за безобразіє! Я вас питаю, що це таке?

— Це бугай Лунатик, — засміялася з того боку Дашунька. — Та ви не бійтеся, я його відведу.

Вона справді простягла руку, і та півторатонна тварюка слухняно пішла до неї, і ні тобі риття землі, ні тобі бутіння, ні тобі дмухання-пирхання. Жмак уже відчув себе в безпеці, коли раптом знову, тепер уже збоку, полетіло на нього щось іще темніше, важче (ваговитіше, ваговитіше!), зліше і загрозливіше, а бутіло так, ніби всі чорти з пекла вирвалися на цю зелену прекрасну землю.

Жмак хотів здійснити ще один переліт через загорожу, тепер уже на бік Дашуньчин, але бугай заступив йому дорогу і тримав Жмака під прицілом гострих рогів, поки Дашунька прибігла рятувати уповноваженого.

— А це що, я вас питаю?

— Не ворушіться. Це бугай Демагог.

— Демагог? Що за натяки?

— Я ж вас попереджувала: не кричіть, а то бугай розгнівається.

— То приберіть його!

— Він не слухається.

— Тоді як же?

— Його треба вмовити.

— То вмовте!

— Це повинні зробити ви.

— Я? Що ж мені казати?

— Повторюйте за мною: «Дорогий і вельмишановний бугаю…»

— Дорогий і вельмишановний… — пробурмотів Жмак.

— Бугаю.

— Бугаю.

— Завдяки вашій запліднюючій діяльності…

— Завдяки вашій плідній…

— Запліднюючій.

— Запліднюючій…

— Корови веселі.

— Корови веселі.

— Телята радісні.

— Телята радісні.

— А ми всі маємо змогу…

— А ми всі маємо змогу…

— Для невпинного розвитку тваринництва…

— Для невпинного… Та ви смієтеся з мене!

Але тут бугай Демагог, помотавши головою, посунув убік, звільняючи товариша Жмака з свого бугаячого полону.

Жмак умить забув про те, яку послугу зробила йому Дашунька, і насипався на молоду жінку:

— Я цього так не зоставлю! Бугаїв тут наплодили, порнографію розвели, а розтьол слабкий! Пора кінчать з цією порнографією! Остаточно і безповоротно!

— Про що це ви? — спокійно поцікавилася Дашунька.

— А вам розжувать? Оці ваші бугаї — це ж пережиток! На птахофабриках обходяться без півнів? Обходяться! І ви на фермах обходьтесь без цих бугаїв.

Дашунька несмачно скривилася. Хіба що процитувати цьому придурювальнику віршик столичною поета «Биця завдяки телиці зазирнув за горизонт»? Але стрималася і спокійно поцікавилась:

— Ви пропонуєте штучне запліднення?

— Не згадуйте мені цих страшних слів. Я батько. У мене дочка. Я червонію з голови до п’ят од таких слів!

— Але як же ви думаєте отримувати телят, коли ні бугаїв, ні штучного…

— Скличемо нараду і знайдемо спосіб. Цілком пристойний і, коли хочете, високоморальний спосіб!

— Товаришу Жмак, — виграючи одразу стонадцятьма усмішками на своїх повних устах, поспитала Дашунька, — а дозвольте поцікавитися, яким чином прийшли на світ ви самі?

— На що ви натякаєте? При чім тут я? Я взагалі не народжувався! — закричав Жмак.

— А звідки ж ви взялися?

— Я присланий сюди, щоб навести порядок! Де в вас тут телефон?

— Телефон? Одну хвилиночку!

Переваги Веселоярська були ще й у суцільній телефонізації. Дашунька якось забула про це, Жмак, на свою голову, нагадав. Лишивши уповноваженого, Дашунька побігла до телефону, знайшла свого чоловіка (від неї він ховатися не міг), сказала коротко:

— Тут у нас цей малахольний Жмак, забери його, а то дівчата відро на голову наб’ють, а тоді не стягнеш, тобі ж і відповідати!

Якась з доярок почула ті Дашуньчині слова, і вже цього було досить, щоб ті самі доярки, які садовили Жмака на кожух, щоб наснажити його на корисні справи, вмить зібралися довкола уповноваженого і в суто українсько-жіночому стилі висловили йому свою стурбованість щодо його спроби образити їхню всезагальну улюбленицю Дашуньку.

Жмак, ще до кінця не осягнувши розмірів небезпеки, яка йому загрожувала, зробив офіційну заяву на тему, що такої суспільної категорії, як всезагальна улюблениця, в сільському господарстві не існує і не може існувати, як йому відомо з вірогідних джерел, і спробував пірнути в машину і хряпнути дверцятами. Але доярки заявили, що в сільському господарстві він тільки й знає, що земля чорна, поставили вимогу попросити пробачення в Дашуньки, обступили його так щільно і були такі матеріально-тілисті, що ні пробитися до машини, ні хряпнути дверцятами не було ніякої змоги.

Ситуація ставала тривожно-загрозливою, і не знати, як вона б розвивалася далі, та тут