Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

в центрі лабіринту. І тоді, йдучи довгим прямим коридором, він зауважив якийсь рух. Світло чарівної палички відкрило його очам незвичне створіння, котре траплялося йому хіба що на сторінках «Жахливої книги жахіть».

То був сфінкс - істота з тілом величезного лева, могутніми пазуристими лапами та довгим жовтуватим хвостом, що закінчувався рудою китицею. Зате голову істота мала жіночу. І ця голова дивилася на Гаррі розкосими, мигдалеподібними очима. Він підняв чарівну паличку, вичікуючи. Істота не збиралася нападати, проте походжала коридором, загороджуючи прохід.

Раптом вона заговорила. Голос у неї був глибокий і хрипкий:

- Ти дуже близький до мети. Найкоротший шлях - повз мене.

- То... то ти мене пропустиш? Будь ласка... - попросив Гаррі, наперед знаючи відповідь.

- Ні, - сказала вона, й далі походжаючи. - Не пропущу, доки не відгадаєш моєї загадки. Відгадаєш з першого разу - і шлях вільний. Помилишся - я нападу. Якщо промовчиш - я дозволю тобі відступити неушкодженому.

У Гаррі всередині все перевернулося. Загадки добре розгадувала Герміона, а йому це вдавалося не дуже. Він зважив свої шанси. Якщо загадка буде заскладна - він промовчить, відступить і спробує знайти інший шлях до центру.

- Я згоден, - кивнув Гаррі - Можна почути загадку?

Істота сіла на задні лапи просто посеред коридору й продекламувала:

Подумай, чи мають словесні зв'язки

балетна фігура і помах руки.

А далі - напружуй думки молоді -

середину звука здобудь... А тоді,

вкажи - щоб скінчилася загадка ця -

кінець у початку й початок кінця.

Якщо все складеш, то зумієш вгадати,

кого не хотів би ти поцілувати.

Гаррі мовчки витріщився на сфінкса.

- А можна ще раз?.. Тільки повільніше... - невпевнено попросив він.

Жінка-сфінкс посміхнулася і повторила вірш.

- Усі підказки зводяться до істоти, яку мені не хотілося б цілувати? - спитав Гаррі.

На обличчі сфінкса з'явився загадковий усміх. Гаррі сприйняв його як ствердну відповідь. Тоді напружив мозок. Існувало чимало істот, котрих йому не хотілося б цілувати. Спершу він подумав про вибухозадих скрутів - але зрозумів, що не все так просто. Треба було помізкувати над підказками...

- Балетна фігура і помах руки, - пробурмотів Гаррі, - який у цьому словесний зв'язок? Прощання?.. Ні, це ще не відповідь!.. Я знаю лише одну балетну фігуру - «па». А помах руки - може, «па-па»?.. Я повернуся до цієї підказки пізніше... Можна наступну?

Вона повторила наступні два рядки.

- Здобути середину звуку? - тихо повторив Гаррі. - Як це? Може, якось заспівати?.. Звук... Його середина... Може, «у», може, «ву»?.. Повтори, будь ласка, останню підказку!

Жінка-сфінкс проказала останні рядки.

- «Кінець у початку й початок кінця...» - мовив Гаррі. - Якась абракадабра... Якого початку? Якого кінця?.. Початок - кінець... Кінець у початку - «к»? Початок кінця - також «к»?..

Істота знову лише всміхнулася.

- ...ук... вук... - складав відгадки Гаррі, вже й сам походжаючи туди-сюди. - Кого б я не хотів цілувати?.. Па-ву-к... Павука!

Жінка-сфінкс широко всміхнулася. Тоді звелася, випростала передні лапи й відступила вбік.

- Дякую! - вигукнув Гаррі і, вражений власною кмітливістю, кинувся по коридору вперед.

Він уже мав би бути близько, вже от-от... Чарівна паличка показувала, що він іде точно за курсом. Якщо на шляху не трапиться нічого жахливого, то він матиме всі шанси...

Попереду знову виринуло кілька різних коридорів.

- Скеруй мене! - прошепотів він до чарівної палички. Та описала коло і вказала праворуч. Він кинувся бігти цим коридором і незабаром побачив попереду світло.

Тричаклунський кубок мерехтів на постаменті не далі, ніж за сто метрів. Гаррі побіг швидше, та раптом з коридору попереду вискочила якась темна постать, яка теж помчала туди.

Седрик зібрався дістатися до Кубка першим. Він біг так швидко, що Гаррі зрозумів - йому не наздогнати Седрика, котрий до того ж був вищий і мав набагато довші ноги.

І раптом зліва над живоплотом Гаррі помітив щось велетенське. Воно швидко рухалося коридором, що перетинався з його власним, і Седрик от-от мав з ним зіткнутися. Та Седрик не зауважив небезпеки, адже його очі були прикуті до Кубка.

- Седрику! - закричав Гаррі. - Зліва!

Седрик глянув ліворуч і саме вчасно відхилився від зіткнення з перешкодою, але, поспішаючи, спіткнувся і чарівна паличка вилетіла йому з руки. Назустріч Седрикові сунув велетенський павук.

- Закляктус! - знову закричав Гаррі. Закляття вдарило павука по здоровенному волохатому чорному тілу, але подіяло не сильніше, ніж камінь. Павук хитнувся, побачив Гаррі й посунув на нього.

- Закляктус! Імпедімента! Закляктус!

Та це не допомагало. Або павук був дуже великий, або дуже магічний, але закляття його лише дратували. Переляканий Гаррі встиг помітити вісім блискучих чорних очей і гострі, мов бритва, клешні, перед тим, як монстр навис над ним.

Передні лапи чудовиська підняли Гаррі в повітря. Шалено борсаючись, він намагався вирватися. Клешня наблизилася до його ноги - і наступної миті Гаррі пройняв пекучий біль. Він чув, як Седрик теж волає «Закляктус!»-таце не діяло. Тоді Гаррі, не чекаючи, поки клешні павука розкриються, підняв чарівну паличку і закричав:

- Експеліармус!

Це подіяло - роззброювальне закляття змусило павука випустити Гаррі. Та це означало, що бідолаха гепнувся на землю з майже чотириметрової висоти просто на ушкоджену ногу. Не гаючи часу, він націлився павукові в живіт, точнісінько так, як уже вчинив зі скрутом, і закричав «Закляктус!» одночасно із Седриком.

Два з'єднані закляття зробили те, що не подужало зробити одне. Павук повалився на бік, придушивши тілом найближчу стіну живоплоту. Клубок його волохатих ніг загородив прохід.

- Гаррі! - почувся Седриків крик. - Ти цілий? Він упав на тебе?

- Ні, - відповів Гаррі, віддихуючись. Поглянув на ушкоджену ногу. З неї текла кров. На пошматованій мантії виднілися сліди густого, клейкого слизу з павукових клешень. Гаррі спробував підвестися, але нога дрижала й не хотіла його тримати. Він сперся на живопліт, хапаючи ротом повітря й озираючись.

Седрик стояв за кілька кроків від Тричаклунського кубка, що блищав за його спиною.

- Візьми його, - знесилено промовив Гаррі до Седрика. - Візьми. Ти ж уже там.

Та Седрик не ворухнувся. Він стояв і не зводив з Гаррі очей. Тоді обернувся й поглянув на Кубок. У золотистому сяйві Гаррі помітив сумний вираз на його обличчі. Седрик знову повернувся до Гаррі, який тримався рукою за живопліт.

Седрик глибоко вдихнув.

- Забирай ти. Ти повинен виграти. Ти мене двічі врятував.

- Це неправильно, - заперечив Гаррі. Він відчув злість. Нога нестерпно боліла. Після боротьби з павуком боліло все тіло. І