Читати книгу - "Гаррі Поттер і Напівкровний Принц"

вирвалися з дверей до фортечних валів. Знерухомлений Гаррі з жахом дивився на цих чотирьох: схоже, смертежери взяли таки гору в битві, що лютувала внизу.

Дебелий чолов’яга з дивним косим поглядом хрипко захихотів.

- Дамблдора загнали в кут! - він повернувся до присадкуватої низенької жінки, що з вигляду могла бути його сестрою. - Дамблдор без палички, Дамблдор сам! Молодець, Драко, молодець!

- Добрий вечір, Амікусе, - спокійно привітався Дамблдор, немовби чолов’яга завітав до нього на чай. - Ти й Алекту привів... чудово...

Жінка сердито пирхнула.

- Думаєш, твої дурні кривляння врятують тебе від смерті? - зневажливо кинула вона.

- Кривляння? Ні-ні, це норми етикету, - відповів Дамблдор.

- Давай, роби, - звелів чужинець, що стояв біля Гаррі - великий кремезний тип з переплутаним сивим волоссям і бакенбардами. Чорний плащ смертежера був йому тісний. Голос його не був схожий на людський: не голос, а хрипкий гавкіт. Гаррі вдарила в ніс потужна суміш запаху бомжа, поту й, безсумнівно, крові. На брудних руках чолов’яги стирчали довгі жовтуваті нігті.

- Це ти, Фенріре? - запитав Дамблдор.

- Авжеж, - прохрипів той. - Радий мене бачити, Дамблдоре?

- Не сказав би...

Фенрір Ґрейбек оскалився, вищиривши гострі зуби. На підборіддя йому крапнула кров, і він повільно й безсоромно облизав губи.

- Ти ж знаєш, Дамблдоре, як я люблю дітей.

- Тобто ти тепер нападаєш навіть тоді, як немає повного місяця? Незвично... Ти розвинув такий смак до людської плоті, що вдовольняти його раз на місяць тобі вже замало?

- Вгадав, - погодився Ґрейбек. - Це тебе, Дамблдоре, мабуть, шокує? Лякає?

- Не вдаватиму, що це не викликає в мене огиди, - визнав Дамблдор. - І мене трохи шокує, що Драко запросив таких, як ви, до школи, де живуть його друзі...

- Ні, - буркнув Мелфой. Він не дивився на Ґрейбека; здається, волів би взагалі його не бачити. - Я не знав, що він прийде...

- Я, Дамблдоре, не хотів пропускати відвідин Гоґвортсу, - просипів Ґрейбек. - Це ж така нагода перегризти пару горлянок... чудесно, чудесно...

Він колупався в зубах жовтим нігтем, глузуючи з Дамблдора.

- Не відмовлюся й від тебе на десертик, Дамблдоре...

- Ні, - різко обізвався четвертий смертежер з грубим і жорстоким обличчям. - У нас наказ. Це має зробити Драко. Давай, Драко, але швидко.

Мелфой виявляв ще менше рішучості, ніж досі. Він перелякано дивився в Дамблдорове обличчя, яке ще дужче зблідло й похилилося, бо він увесь час сповзав по стіні.

- Йому й так уже небагато лишилося, якщо хочете знати! - додав чоловік з косим поглядом, а його сестра хрипко захихотіла. - Ви подивіться на нього... що це з тобою, Дамбі?

- Та вже не той організм, повільніші реакції, Амікусе, - відповів Дамблдор. - Старість, одне слово... колись, мабуть, і з тобою таке буде... якщо пощастить...

- Що це означає? - оскаженів раптом смертежер. - Завжди одне й те саме, Дамбі - ти тільки патякаєш і нічого не робиш! Я взагалі дивуюся, навіщо Темному Лорду перейматися тим, як саме тебе вбивати! Давай, Драко, кінчай з ним!

Але тієї миті знизу знову долинув гамір сутички, і хтось закричав:

- Вони заблокували сходи... Редукто! РЕДУКТО!

Серце в Гаррі закалатало: то ці четверо не знищили всіх оборонців, вони просто прорвалися на вежу і, судячи з усього, загородили прохід якимось закляттям...

- Давай, Драко, швидше! - сердито крикнув чоловік з жорстоким обличчям.

Але Мелфоєва рука так тряслася, що він не міг націлитися.

- Краще я, - прохрипів Ґрейбек, і пішов на Дамблдора, простягаючи до нього руки й щирячи зуби.

- Я сказав - ні! - крикнув чоловік з жорстоким обличчям; спалахнуло світло й вовкулаку збило з ніг; він ударився об мур і поточився. Серце в Гаррі гупало з такою силою, що просто дивовижно, як це ніхто й досі не почув, що він тут стоїть, ув’язнений Дамблдоровим закляттям... якби ж він міг хоч поворухнутися, він би тоді з-під плаща вцілив їх закляттям...

- Драко, або виконуй, або відійди, щоб хтось із нас... - прохрипіла жінка, та в ту мить двері до валів розчахнулися і з’явився Снейп з чарівною паличкою в руці; він окинув усіх чорними очима - від Дамблдора, що тулився до стіни, до четвірки смертежерів разом з вовкулакою і Мелфоя.

- Снейп, є проблема, - сказав дебелий Амікус, не зводячи очей і палички з Дамблдора, - хлопець неспроможний...

Але ще хтось дуже тихо вимовив Снейпове ім’я.

- Северусе...

Цей голос налякав Гаррі понад усе, що він пережив цього вечора. Дамблдор уперше по-справжньому благав.

Снейп нічого не сказав, тільки вийшов уперед і грубо відштовхнув Мелфоя. Троє смертежерів мовчки відсахнулися. Навіть вовкулака, і той нібито вгамувався.

Снейп якусь мить дивився на Дамблдора, і суворі риси його обличчя не виражали нічого, крім огиди й ненависті.

- Северусе... будь ласка...

Снейп підняв чарівну паличку і спрямував її на Дамблдора.

- Авада Кедавра!

Струмінь зеленого світла вистрілив з кінчика Снейпової палички і вдарив Дамблдора в груди. Крик жаху так і не вилетів з Гарріних вуст; мовчки й нерухомо він змушений був дивитися, як Дамблдора підкинуло вгору: на частку секунди здалося, що директор завис під палаючим черепом, а тоді повільно, наче велика ганчір’яна лялька, він перекинувся спиною через зубці валу і зник з очей.

- РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ -

Втеча Принца

Гаррі здалося, ніби це його самого жбурнуло в порожнечу; цього не було... цього не могло бути...

- Геть звідси, швидко, - наказав Снейп.

Він схопив Мелфоя за комір і виштовхав його першого за двері; за Мелфоєм кинувся Ґрейбек разом з присадкуватими братом і сестрою, що дихали збуджено й важко. Коли вони зникли за дверима, Гаррі збагнув, що знову може рухатися; він тепер заціпенів біля стіни не від чарів, а від жаху й потрясіння. Він скинув з себе плащ-невидимку саме тоді, коли в двері виходив останній смертежер - той, з жорстоким обличчям.

- Петрифікус Тоталус!

Смертежер зігнувся, ніби його вдарили чимось важким по спині, й повалився додолу, застиглий і негнучкий, наче воскова фігура. Не встиг він торкнутися долівки, як Гаррі переступив через нього й помчав темними сходами донизу.

Жах шматував йому серце... він мусить знайти Дамблдора і мусить упіймати Снейпа... ці дві мети були взаємопов’язані... усе можна було