Читати книгу - "Мерзенна сила"

вже про перекладача, який теж підійшов і височів тепер просто над ними. XVI. Бенкет у Белбері
1

Марк із великим задоволенням переодягнувся до бенкету: можна буде трохи перепочити і добряче наїстися. За столом його сусідом праворуч виявився Філострато, ліворуч сидів якийсь непримітний незнайомець. У порівнянні з Візером і Фростом навіть італієць видавався доволі людяним і приязним, незнайомець же взагалі припав йому до серця мало не з першого погляду. Марк зі здивуванням помітив, що бродяга сидить на чільному місці між Джулзом і Візером, проте намагався туди не дивитися, бо новоспечений доктор філософії, перехопивши його погляд, не надто розважливо підняв на знак вітання свій келих і навіть йому підморгнув. Дивний священик терпляче стояв позаду. По суті, нічого вартого уваги не відбувалося, аж доки присутні не випили за здоров’я короля, а Джулз не підвівся, щоб виголосити промову.

Спочатку все було точнісінько так, як воно переважно й буває у таких випадках. Зиркнувши вздовж столів, можна було побачити вмиротворених доброю їжею і вином підстаркуватих гульвіс, розворушити яких не вдалося б бодай і десятком таких-от промов. Поміж ними виднілися подекуди серйозні обличчя тих, хто давно вже навчився в такі хвилини думати про своє, ледь не автоматично реагуючи на слова промовця разом із усіма то сміхом, то тихим гулом на знак згоди — що коли було доречно. Молодші чоловіки не надто полюбляли портвейн і радо б уже закурили, а тому відверто нудилися. Напудрені обличчя жінок, які добре усвідомлювали свій обов’язок перед товариством, виражали аж трохи надмірну увагу. Словом, спочатку все справді йшло так, як завжди. Та через кілька хвилин вам неодмінно впала б у вічі певна зміна. Ви побачили б, що чимраз більше й більше голів повертається до промовця, і в очах прочитали б спершу зацікавлення, потім — дедалі глибшу увагу, а тоді — недовіру. Врешті-решт ви помітили б, що в кімнаті запала повна тиша; її не порушувало, як то зазвичай буває, ні приглушене покашлювання, ні скрипіння крісел. Усі вп’ялися очима в Джулза й аж роти пороззявляли від подиву, добряче приправленого недовірою, а часом і справжнім жахом.

Кожен із присутніх зауважив цю переміну по-своєму. Фрост, приміром, почув, як Джулз каже: «Хіба можна в наш час розраховувати на перемогу в війні, не маючи ґанків?» «Танків, йолопе», — ледь не зірвалося з язика професорові. Невже цей телепень не може хоч трохи стежити за тим, що говорить? Джулзова обмовка страшенно його розлютила. Можливо… але заждіть-но, що це?! Може, то в нього самого щось зі слухом? Бо оце щойно директор бовкнув, що в майбутньому густота населення на планеті залежатиме в першу чергу від того, наскільки вдасться людині оволодіти рилами природи. «Він п’яний», — подумав Фрост, а тоді цілком ясно — помилитися було годі — почув: «Треба обов’язково втрамбовувати досвітки надвірного перетравлення».

Візер зауважив, що діється щось не те, зовсім не так швидко, як професор. Правду кажучи, він і не збирався шукати в Джулзовому виступі якийсь сенс, тож досить довго просто пропускав його повз вуха, тільки вряди-годи зачіпаючись за те чи інше слівце. Втім, заступникові подумалося, що Джулз часом надто заривається і пливе зовсім уже проти течії; здавалося, ще от стілечки — і ніхто навіть під страхом смертної кари не зуміє сказати, про що ж, властиво, говорить шановний пан директор. Та поки що межі Джулз ще не перейшов, і промова Візерові навіть подобалася; вона цілком збігалася з його смаками. Минуло ще кілька хвилин, і він подумав: «Ну, це вже занадто! Що він меле? Як можна прийняти виклик минулого, кинувши рукавичку майбутньому?!» Притьмом окинув поглядом столи: все ніби спокійно… але якщо Джулз зараз не замовкне, то від того спокою незабаром залишаться самі спомини. В тому останньому реченні точно були слова, яких йому не доводилося чути ще зроду. До дідька, ну що таке «аголібувати»? Він знову роззирнувся навколо. Всі ніби принишкли і надто вже уважно слухають — це завжди поганий знак… А директор тим часом вів далі: «Буртовні долорати заклобенили дорбентерію ферлявих гондолоній».

Марк спочатку взагалі не звертав на промову жодної уваги. Йому і без того було про що подумати, адже поява у найкритичніший момент ось цього вичепуреного базіки означала для нього короткий перепочинок — і тільки. Поки що над ним висіла ще серйозна небезпека… а з іншого боку, тієї миті він хтозна й чому відчував неабияке полегшення і навіть гадки не мав забивати собі баки Джулзовою балаканиною. Раз чи два якась фраза таки його зачепила, і він мало не посміхнувся, але по-справжньому отямився тільки тоді, коли помітив, що гості за столом поводяться якось дивно. Марк раптом зауважив, що всі притихли і почали уважно слухати директора, підвів очі і побачив обличчя своїх сусідів, а тоді й собі вперше по-справжньому прислухався. «Треба, наскільки це можливо, — саме говорив Джулз, — забезпечувати еребацію всіх простундіарних інітемій». Хоч як мало переймався Марк директором, та все ж почуте його вразило. Очевидно, з’їхав з глузду все-таки не він сам, бо всі навколо чули ту ж маячню. Один хіба бродяга сидів собі й у вус не дув, причому напустив на себе такий поважний і врочистий вигляд, що його легко можна було прийняти, приміром, за якогось суддю. Втім, йому ще ніколи не доводилося обідати за одним столом із таким пишним панством і слухати звичні для такого товариства промови, тож він навіть розчарувався б, якби тут говорили зрозуміло. Справжнього, витриманого портвейну бродяга теж не куштував ще ніколи, і хоч той напій не надто припав йому до смаку, він намагався не подавати виду.

Візер ані на мить не забував, що на бенкет запрошено і журналістів. Само по собі це не мало великого значення, адже навіть якщо у газетах і з’являться завтра якісь не вельми прихильні відгуки, то завжди можна сказати, що репортери просто понапивалися. З іншого боку, такому матеріалу можна й дати хід. Джулз давно вже всім набрид, а кращої нагоди позбутися цього дурноверхого кокні годі й шукати. Та поки що думати про це рано… Візер