Читати книгу - "Смутна доба"

їжу собі уймають, боячись, що їм хліба до наступного врожаю не вистачить».

У 1621 році православні русини, зібравшись у Луцьку порадитись, як підтримати православ'я, ухвалили послати на Афон довірених осіб, котрі б уговорили повернутися додому учених мужів руського роду, особливо Іоанна Вишенського.

Його на той час, здається, уже не було в живих. Талантів, а особливо геніїв, у нас за життя ніколи не шанували.

Суха Діброва

28 квітня 1621 року митрополит Іов Борецький виступав з відкритою протестацією на захист патріарха Феофана, котрого, як уже говорилося, оголосили турецьким шпигуном, та нових православних владик. Протестація вписана була в київські гродські книги, у ній митрополит звинувачував уніатів, що ті підбурюють уряд проти православних. Коли так йтиме далі, застерігав владика, народ підійметься проти польського уряду.

Шляхту поразка під Цецорою, де загинули кращі представники польського лицарства, нічого не навчила. На сеймі вона відмовилась вводити нові податки, хоч коло султанського палацу стояв бунчук — то значило, що турецьке військо поведе глава Порти. Особливо не хотіла шляхта збільшувати реєстр за рахунок «охочих» — переважно підданих шляхетських маєтків.

Сейм для агітації козаків вирішив послати на Україну не якогось комірника, а сенатора — хай обіцяє старшині привілеї, а посполитим — православну віру.

На Україні бурхали пристрасті. Як доносили у Москву покордонні путивльські воєводи, навесні того року між Ржищевим і Білою Церквою зібралося близько 50 тисяч козаків. За словами воєвод, вони хотіли звільнити від ляхів Київ та інші українські міста, що відійшли до Корони після Люблінської унії і просити російського царя прийняти Україну під свою руку.

Воєводи писали, щодо гетьмана Бородавки йшло і йшло селянство, бо він визнавав козацькі права за кожним. Прямуючи в ряди повстанців, селяни забирали в шляхетських маєтках коней, зброю, свинець, порох і все необхідне.

У травні 1621 року митрополит Іов Борецький збирає церковний собор. На ньому, за словами князя Юрія Збаражського, було майже все православне духовенство і численні люди грецької віри. На чолі світських стояли козаки, представники від реєстру і війська запорізького.

А в середині червня в урочищі Суха Діброва під Києвом збирається велика козацька рада. Була вона, як сказав той же князь Збаражський, наче «останніми зборами» собору. Рада займалася не лише церковними справами, йшлося головним чином про участь козаків в боротьбі з Туреччиною на боці польської держави.

Обставини підпирали, турки уже підходили до гирла Дністра.

На раду прибули митрополит Іов Борецький, єпископ Курцевич, колишній ігумен Зарубівського козацького монастиря, півсотні ченців та вдвоє більше священиків. За іншими даними — зібралося триста священнослужителів.

Урочище заповнили десятки тисяч козаків на чолі старшин та обох гетьманів. Коней і зброю тримали вони при собі, в центрі урочища виставили гармати.

З королівською грамотою до козаків приїхав сенатор Бартош Обалковський.

На ксьондза Оборницького, він супроводжував королівських послів, обстановка подіяла гнітюче. «Треба боятись, — писав ксьондз, — аби не дійшло до повстання, до селянської війни. Дуже вони розійшлися, побачивши себе у такому зборі і силі... Упаси, боже, тутешніх католиків, їм нікуди буде утікати. Все живе покозачилось».

Королівські посли оголосили козакам рішення сейму, не скуплячись на обіцянки. Козаки були дуже потрібні шляхті, Осман II уже підійшов до Білгорода, крім татар у нього зібралось 162 тисячі яничар, 26 гармат, султан мав караван з 6 тисяч верблюдів. Для настраху невірних султан прихопив чотирьох бойових слонів, значну частину озброєння везли на суднах.

А новий коронний гетьман віленський воєвода Ходкевич з королевичем Владиславом стояли під Львовом і не поспішали до Хотина, у них не було війська (лише на середину серпня зібралося сорок тисяч жовнірів та 38 гармат).

Тому королівський секретар Вартоломей Обалковський і обіцяв козакам золоті гори.

Рада ухвалила прийняти пропозицію сейму і виступити проти турків, а також відправити до короля послів. Поїхали Сагайдачний, володимирський єпископ Курцевич та ще дві особи, імена яких загубились в темряві віків. До столиці посли прибули якраз на час роботи сейму, їх кілька раз прийняв король.

Але це було пізніше. Наступного дня в Сухій Балці говорили про релігійні справи. Митрополит скаржився на важкий стан православної церкви, Сагайдачний прочитав звернення до козаків патріарха Феофана. Очевидці розповідають — спершу гетьман поцілував послання, а як скінчив читати: приклав його до тім'я голови.

Лист патріарха справив враження. Козаки обіцяли захищати православну віру, клялися на вірність королеві у боротьбі проти турків. Бородавка сказав:

— Перед військом запорізьким тремтить земля польська, турецька і увесь світ!..

Уже донеслось до Сухої Діброви, що частина запорожців, котра пішла в морський похід на Костянтинополь, спалила турецький флот у гирлі Дунаю, знявши з нього гармати.