Читати книгу - "Пробуджені фурії"

увесь посланський гнів і не перестати гаяти час?

— Тому що я не хочу, щоб вони приходили сюди, — при цих словах на його обличчі проскочив раптовий відчай. — Я сам звідси, Таку. Це мій дім. Думаєш, я хочу, щоб нашу планету перетворили на Адорасьйон? Чи ще одну Шарію?

— Дуже шляхетно з твого боку, — Яда відштовхнулася спиною від похилого вікна, підійшла до столу й тицьнула в котушку. Коли її пальці пройшли крізь поле, з них стрибнули фіолетові й червоні іскорки. — То який план битви, містере Душевні Метання?

Він перебігав очима з мене на Яду, і зрештою зупинив погляд на мені. Я знизав плечима.

— Це хороше питання, Тоде.

Він повагався якусь хвилю. Я згадав мить, коли мені довелося розгинати власні задубілі пальці, що трималися за трос під марсіанським гніздищем у Текітомурі. Він відкидав свої довічні посланські зобов’язання, і моє власне перерване членство в Корпусі не було достатнім виправданням для цього.

Нарешті він крекнув і розвів руками.

— Гаразд. Ось екстренний випуск новин. — Він вказав на мене. — Твій дружбан Шегешвар тебе продав.

Я кліпнув. Тоді:

— Не може бути, чорт забирай.

Він кивнув.

— Ага, знаю. Гайдучі зобов’язання, так. Він тобі винен. Річ у тім, Таку, що ти мусиш спитати себе от про що: котрому з тебе він вважає себе винним?

От лайно.

Він побачив, що мене вразило, і знову кивнув.

— Так, я знаю і про це. Розумієш, Такеші Ковач врятував Шегешварове життя кілька століть об’єктивного часу тому. Але це зробили обидва екземпляри тебе. Старий Радул не відмовляється від боргу, але він, вочевидь, не бачить причини сплачувати його більш ніж один раз. А молодший і свіжіший ти запропонував йому угоду саме на цій основі.

Сьогодні рано вранці Шегешварові люди взяли більшість твоїх пляжних революціонерів. І взяли б тебе, Відауру й ту списантку, якби ви не знялися й не рвонули на якусь підранішню прогулянку на Смугу.

— А зараз? — останні вперті залишки прилипливої надії. Стерти їх і стати обличчям до фактів, що вирізьблені з каменю. — Вони взяли Відауру і решту?

— Так, коли вони повернулися. Утримують усіх, поки Аюра Гарлан-Цуруока не прибуде з командою зачистки. Якби ти повернувся з ними, то сиділи б ви разом у замкненій кімнаті. Отож. — Швидка усмішка, зведені брови. — Здається, що ти винен мені послугу.

Я дав собі набратися люті, як набирають повні груди повітря, дав їй піднятися, наче повені. Дозволив їй прокотитися всередині мене, а тоді обережно загасив, як наполовину скурену сигару з морської коноплі, яку бережуть на потім. Замкнув її, подумав.

— А як ти про це знаєш, Тоде?

Він скромно махнув рукою.

— Як я вже казав, я тут живу. Корисно не вимикати локатори. Ти знаєш, як воно.

— Ні, я не знаю, як воно. Хто твоє всране джерело, Тоде?

— Не можу тобі сказати.

Я знизав плечима.

— Тоді я не можу тобі допомогти.

— І ти просто заплющиш очі? Шегешвар продав тебе, і йому це зійде з рук? Твої друзі з пляжу помруть? Та годі, Таку.

Я похитав головою.

— Я втомився битися в чужих битвах. Бразил із друзями самі влізли в це, то нехай самі й вилазять. А Шегешвар залишиться. Доберуся до нього пізніше.

— А Відаура?

— А що з нею?

— Вона ж нас навчала, Таку?

— Точно, нас. Тому візьми і врятуй її сам.

Якби я не був посланцем, то пропустив би це. То було коротше, ніж спалах, якась міліметрова або й менша зміна постави. Але Муракамі осунувся.

— Я не можу зробити це сам, — тихо сказав він. — Я не знаю плану Шегешварової бази, а без цього мені знадобиться цілий посланський загін, щоб узяти її.

— То заклич Корпус.

— Ти знаєш, на що після цього перетвориться…

— Тоді скажи мені, хто твоє дране джерело.

— Ага, — насмішкувато сказала Яда в запалій тиші. — Або просто попроси зайти з сусідньої кімнати.

Вона впіймала мій погляд і кивнула на закриту ляду на іншому боці кімнати у вежі. Я ступив у той бік, і Муракамі заледве втримався, щоб не зблокувати мене. Він зиркнув на Яду.

— Пробач, — сказала вона і постукала пальцем по лобі. — Детектор інфопотоків. Доволі стандартне прудкорибське обладнання. Твій друг говорить по телефону і багато рухається. Я так розумію, нервово ходить по кімнаті.

Я вискалив зуби до Муракамі.

— Ну, Тоде. Вирішуй.

Напруга тривала ще кілька секунд, а тоді він зітхнув і махнув у той бік рукою.

— Іди дивись. Рано чи пізно ти все одно б дізнався.

Я пішов до ляди, знайшов панель і натиснув кнопку. Десь у глибинах будівлі забурчав механізм. Ляда посунула вгору уривчастими, нерішучими рухами. Я схилився до відкритого проміжку.

— Доброго вечора. То хто з вас стукач?

До мене повернулися чотири обличчя, і щойно я побачив ті чотири строго вбрані в чорне фігури, шматочки пазла в моїй голові полетіли на місця й лягли в них, як ляда, що цілком відчинилася, лягла на свою опору. Троє були м’язами — двоє чоловіків і жінка — і шкіра на їхніх обличчях блищала еластичним пластиком у тих місцях, де він був напилений поверх татуювання. Маскування було тимчасове й одноденне, воно не витримало б професійного погляду. Але так глибоко на території гайдуків воно точно рятувало їх від необхідності битися в нерівному бою на кожному розі Новопешта.

Четвертий, що тримав телефон, був старший, але з манери триматися його було легко впізнати. Я кивнув.

— Танаседа, як я бачу. Так-так.

Він легенько вклонився. Добре відпрацьовані старомодні манери й постава — все це йшло в комплекті. На його обличчі не було жодних шкірних прикрас, тому що в колах, де він обертався, йому часто випадало бути гостем в анклавах Перших родин, де через таке на нього б косо дивилися. Але на їх місці все одно виднілися шрами честі, бо він видаляв свої татуювання, не користуючись перевагами сучасних хірургічних технік. Його припорошене сріблом чорне волосся було стягнуте у тугий хвостик, щоб краще показувати шрами на лобі й підкреслити довгі риси обличчя. Під чолом блищали холодні, як полірований камінь, карі очі. Обачна усмішка, яку він мені демонстрував, була така ж, якою він обдарував би смерть, якби вона по нього прийшла.

— Ковачу-сан.

— А ти тут яким боком, семе? — від моєї неповаги ходячі м’язи колективно наїжачилися. Я зігнорував їх, а натомість глянув на Муракамі. — Я так розумію, тобі відомо, що він хоче моєї справжньої смерті, і то якнайповільнішої та найменш приємної?

Муракамі зустрівся