Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"

а в Хорхе. Малахія дбав про каталог і ходив У бібліотеку за книжками, але Хорхе знав, що означає кожна назва…»

«Звідки Хорхе знає стільки про бібліотеку?»

«Він найстарший після Алінарда, живе тут з юних літ. Хорхе, мабуть, понад вісімдесят років, кажуть, він осліп щонайменше сорок років тому, а може, й більше…»

«Як йому вдалося здобути стільки знань перед тим, як він осліп?»

«Ну, про нього ходять всілякі легенди. Схоже, ще в дитинстві його торкнулася Божа благодать, і він ще отроком у Кастилії читав арабів і грецьких мудреців. Зрештою навіть осліпнувши, він ще й нині чимало часу просиджує в бібліотеці, велить читати собі каталог, приносити книги, і хтось з новіціїв довгими годинами читає йому вголос. Він усе пам'ятає, він не такий забудькуватий, як Алінард. Але навіщо ти питаєш мене про все це?»

«Тепер, коли Малахія з Беренґарієм мертві, хто ще володіє таємницями бібліотеки?»

«Настоятель, і він тепер мав би передати їх Бенцієві… якщо захоче…»

«Чому — якщо захоче?»

«Бо Бенцій ще молодий, його було призначено помічником, коли Малахія був ще живий, а це різні речі — бути помічником бібліотекаря і самим бібліотекарем. За традицією, бібліотекар згодом стає абатом…»

«А-а, он як… Тому всі такі ласі на місце бібліотекаря. Значить, Аббон теж був бібліотекарем?»;

«Ні, Аббон не був. Його призначили ще до того, як я прибув сюди, років з тридцять тому. До нього настоятелем був Павло з Ріміні, химерний чоловік, про якого розповідають дивні історії: схоже, він був напрочуд ненаситним читачем, знав напам'ять усі книги бібліотеки, але мав дивну недугу — не міг писати, тому його прозвали Abbas agraphicus[283]… Він став настоятелем у дуже молодому віці, казали, буцім він ставленик Альґірдаса Клюнійського, званого Doctor Quadratus[284]… Але все це давні плітки, чернечі балачки. Одне слово, Павло став настоятелем, Роберт з Боббіо посів його місце в бібліотеці, та його жерла якась недуга; вона висотувала з нього сили і всім було ясно, що він не зможе керувати абатством, тож коли Павла з Ріміні не стало…»

«Він помер?»

«Ні, він пропав, не знаю, як це трапилось — якось він вирушив у подорож і більше не повернувся, може, по дорозі його вбили розбійники… Отже, коли Павла не стало, Роберт не міг посісти його місце, і тут закрутилися всілякі темні інтриги. Аббон — якщо вірити чуткам — був позашлюбним сином синьйора цієї місцевості, він виріс в абатстві Фоссанова, і подейкують, що замолоду він був при смертному ложі святого Томи, а потім керував перенесенням його шанигідного тіла з вежі вниз по таких вузьких сходах, що тіло ледве пропхали… і в цім була вся його слава, як перешіптуються тутешні злосливці… Але його обрали настоятелем, хоч він і не був бібліотекарем, і хтось, гадаю, Роберт, втаємничив його у хитромудрощі бібліотеки».

«А чому обрали Роберта?»

«Не знаю. Я ніколи надто не доскіпувався до цих речей: наші обителі — святі місця, але навколо їхньої святості іноді плетуться жахливі інтриги. Мене цікавило моє скляне господарство і мої релікварії, я не хотів уплутуватись в ці історії. Але тепер ти розумієш, чому я сумніваюсь, що абат втаємничить Бенція — це ж те саме, що призначити його своїм наступником, а він же — нерозсудливий парубчак і, попри його знання граматики, — напівварвар родом з далеких північних країв. Що він знає про цю країну, про обитель та її стосунки з місцевими синьйорами…»

«Але й Малахія не був італійцем, ані Беренґарій, а все ж їм доручили опіку над бібліотекою».

«Це ще одна темна справа. Ченці шепочуться, що ось уже півстоліття, як абатство відцуралося від своїх традицій. Понад п'ятдесят років тому, а може, й раніше, Алінард мітив на посаду бібліотекаря. Бібліотекарем завжди був італієць, адже на цій землі великих талантів не бракує. Зрештою, розумієш… — і тут Никола завагався, немов не бажаючи говорити того, що збирався сказати: — розумієш, цілком можливо, що Малахію з Беренґарієм прибрали тому, щоб не дати їм стати абатами».

Він здригнувся, махнув рукою перед обличчям, немов проганяючи не вельми чеснотливі думки, відтак перехрестився. «Що я таке кажу? Розумієш, в цій країні вже чимало років діються осуду гідні речі, навіть в монастирях, при папському дворі, в церквах… Чубляться за владу, звинувачують інших в єресі, щоб забрати в них пребенду… Яка гидь, я втрачаю віру в людський рід, повсюди бачу змови і палацові інтриги. Обитель наша теж не могла не опуститися до цього, й у покровці для святих мощей, яким вона була колись, під дією якихсь таємних чарів розплодилося зміїне кубло. Поглянь, ось минуле цього монастиря!»

Він тицьнув пальцем на скарби, які громадились навколо, а тоді, облишивши розп'яття та інше начиння, повів нас, щоб показати релікварії, які становили гордість цього місця.

«Дивіться, — говорив він, — оце наконечник списа, який пронизав бік Спасителя!» То була золота шкатулка з кришталевою накривкою, де на подушечці з пурпуру лежав шматок заліза трикутної форми. Його вже почала їсти іржа, але довга обробка всілякими оліями та восками повернула йому живий полиск. Але це було ще нічого. Бо в іншій, оздобленій аметистами срібній шкатулі з прозорою передньою стінкою я побачив кусник шанигідної деревини святого хреста, який цій обителі дарувала сама цариця Єлена, мати цісаря Константина, після того як під час прощі у святу землю вона розкопала пагорб Голгофи та святий гріб і спорудила над ними собор.

Відтак Никола показав нам ще інші речі, такі численні й рідкісні, що мені годі тут навіть їх описати. У покровці, який цілий був з аквамарину, лежав цвях з хреста. У плящині, яка спочивала на ложі з маленьких засохлих рож, містилась часточка тернового вінця, а в іншій шабатурці на такій же ковдрі з сухих квітів покоївся пожовклий клаптик скатертини з тайної вечері. Крім того, там була торбина святого Матея зі срібних кілець, а в циліндрі, обв'язаному струхлілою від старості фіалковою стрічкою і запечатаному золотом, лежала кістка передпліччя святої Анни. Я бачив дива над дивами — під скляним дзвоном, на вишитій перлами червоній подушечці, лежав шматочок ясел з Віфлієму, клаптик пурпурової туніки святого Йоана Євангелиста, два ланцюги, що стискали щиколотки апостола Петра в Римі, череп святого Адальберта, меч святого Стефана, велика гомілкова кістка святої Марґарити, палець святого Віталія, ребро святої Софії, підборіддя святого Еобана, верхня частина лопатки святого Йоана Золотоустого, заручиновий перстень святого Йосифа, зуб Йоана Хрестителя, патериця Мойсея, благеньке,