Читати книгу - "Жовтий ліхтар, або Відьми грають чесно!, Олена Гриб"

Далеко від виходу на сходи зашитись не вдалося – кроки і сопіння наближалися надто швидко. Заштовхавши тіло Керьяла в прохід між двома трунами, я завмер. Рівне полум’я світляків зрадницьки висвітлювало весь ярус, прямокутні тіні лягали на сіру кам’яну підлогу, і якби хтось зробив кілька кроків углиб, ми були б як на долоні.

Звісно, я міг тихо пересуватися, зникаючи з поля зору, але тягати за собою труп… ні, на таке навіть перевертень не здатний. А в ідеальному порядку, що панував в усипальниці, зайве тіло нічного одразу впало б в очі. Зайве, кхм…

Я сам засоромився ідеї, що спала на думку.

Ватажок Сім’ї зустрівся з викрадачами якраз навпроти входу на «мій» ярус.

І сутички не сталося.

Він недбало запитав:

– Як справи?

І отримав відповідь:

– Тихо, тільки на тринадцятому була колотнеча… Дринь каже, у кількох коротунів від голоду дах знесло, якогось перевертня кличуть. Стусани заспокоїли активістів, тепер сидять як миші.

– Чому ж такий поспіх?

– Один Старійшина розколовся і за пів котлети розповів про таємний портал у катакомбах під містом, десь на сході від входу сюди.

– Десь?

– Вони самі не знають, де. Перші поселенці це приховали.

– Не варто було метушитись через дрібниці. Навіть якщо комусь закортить у Жатград, він не знайде входу в підземелля, а якщо знайде, ми самі зробили для щасливчиків Стража. Що ще?

– Ну… це…

– Годі мимрити!

– Один зі старих Стражів потрапив у ті підземелля…

– Туди йому й дорога. Завжди ненавидів божевільних мертвяків. Як справи з жертовником?

– Залишилося трохи, пане!

– Тоді я повернуся пізніше. Мені подобається ваша робота, хлопці. Завтра зранку почнете ділити скарбницю, а поки нагодуйте гномів як на забій! Увечері вони мають бути сповнені сил.

– Зробимо, пане!

– І пройдіться по всіх ярусах, щось мені не подобаються твої слова про перевертнів…

– Так, пане.

Коли кроки Дайлена затихли, один з його підручних запропонував іншому:

– Почнемо з першого ярусу.

І вони потопали вгору.

У мене в голові все перемішалося. Жодних сумнівів, це був вожак Сім’ї! І він сам злочинець… а, може, і Валі… і всі нічні! Чудова перспектива… Зверху Стражі, знизу лиходії, плюс до всього гноми набагато кровожерливіші, ніж я міг уявити… Цікаво, чому довгобороді не накидаються на викрадачів?

На гномів надії немає. З’явлюся поблизу них – мене або здадуть, або з’їдять, причому не знаю, що краще. Тобто треба відсидітися тут і спробувати прорватися повз Стражів. Звучить як план самогубства, але чим Рех не жартує? Керьял керував послушниками подумки, то чому б йому не застосувати силу нічного знову?

Ось тільки труп… байдуже, залишуся живий, відмолю і цей гріх!

Потрібна труна була майже поруч. У ній лежала мініатюрна блондинка з ляльковим личком, занадто маленька для свого останнього притулку.

Я підняв важку скляну кришку, щосили намагаючись не стукнути нею об камінь.

– Що ти задумав? – насторожено запитав Керьял.

Навіть якби я ризикнув відповісти, йому б мої наміри не сподобалися.

– Це святотатство!

Начебто я не знав… Зате коли підручні Дайлена швидко пройшлися ярусом, ніщо не привернуло їхню увагу.