Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
«Значить, ви бачили Манон? – вигукнув я зітхнувши. – Ах, ви щасливіші за мене, приреченого не бачити її ніколи більше». Він почав докоряти мені за ці слова, що все ще викривали мою слабкість до неї. Він із такою вишуканою майстерністю полестив моїй добрій вдачі та моїм хорошим схильностям, що зародив у мені, починаючи з перших же відвідин, сильне бажання відмовитися, за його прикладом, від усіх мирських насолод і прийняти постриг.
Я так захопився цією ідеєю, що, залишившись на самоті, ні про що інше більше не думав. Я згадав розмови пана єпископа Ам’єнського, що давав мені ту ж пораду, і сприятливі для мене його передбачення, якщо я піду по цьому шляху. Благочестиві почуття ще більше зміцнили мене в моєму рішенні. «Я вестиму життя мудре і християнське, – говорив я, – присвячу себе науці й релігії, що не дозволить мені подумувати про небезпечні любовні втіхи. Я зневажатиму те, що зазвичай захоплює людей; і, коли я відчуватиму, що серце моє прагнутиме лише того, що уявляється йому достойним, у мене буде так само мало турбот, наскільки й бажань».
Я вже заздалегідь склав собі план самотнього і мирного життя. До нього входила відлюдна хатина, гай і прозорий струмок на краю саду; бібліотека вибраних книг; обмежене коло достойних і розсудливих друзів; харч помірний і простий. Я приєднав до цього листування з другом, який, живучи в Парижі, повідомлятиме мені міські новини, не стільки для задоволення моєї цікавості, скільки для того, щоб переконати остаточно в марноті світських розваг. «Хіба не буду я щасливий? – міркував я. – Хіба не здійсняться всі мої бажання?» Поза сумнівом, такі плани цілком підходили моїм схильностям. Одначе, роздумуючи про таке мудре влаштування мого майбутнього життя, я відчув, що серце моє жадає ще чогось, і, щоб уже нічого не залишалося бажати в моєму чарівному усамітненні, треба було тільки опинитися там разом із Манон.
Тим часом Тіберж не припиняв своїх відвідин, прагнучи зміцнити мене в намірі, який мені вселив, і ось одного дня я наважився відкритись батькові. Батько оголосив мені, що узяв за правило надавати дітям свободу вибору життєвого шляху і, хоч які були б мої плани, залишає за собою тільки право допомагати мені порадами. Він виклав мені кілька дуже мудрих повчань, не стільки прагнучи розчарувати мене в моєму проекті, скільки збудити свідоме до нього ставлення.
Початок навчального року наближався. Я домовився з Тібержем разом улаштуватися в семінарію Сен-Сюльпіс, де він мав закінчити курс богословських наук, а я – приступити до них. Його заслуги, відомі єпархіальному єпископові, здобули йому від цього прелата солідний бенефіцій[107] іще до нашого від’їзду.
Батько мій, вважаючи, що я цілком зцілився від своєї пристрасті, відпустив мене без усяких утруднень. Ми прибули в Париж. Духовне одіяння замінило мальтійський хрест, а ім’я абата де Ґріє – рицарське звання. Я з такою ретельністю взявся за заняття, що за кілька місяців досяг величезних успіхів. Я займався і вночі, а вдень не витрачав даремно ні хвилини. Слава моя так гриміла, що мене вже вітали з майбутнім саном, який не міг мене обминути; і без всяких клопотань із мого боку ім’я моє зайняло місце у списку бенефіціїв. Я не нехтував і справами благочестя, ревно відвідуючи церковні служби. Тіберж був у захопленні, приписуючи все своїм старанням, і багато разів я бачив, як він проливав сльози радості, святкуючи свій успіх у справі мого навернення, як він говорив.
Мене ніколи не дивувало, що наміри людські підлягають змінам: одна пристрасть породжує їх, інша може їх знищити; але коли я думаю про святість моїх намірів, що привели мене до семінарії, та про сокровенну радість, яку послало мені небо при їх здійсненні, я страшуся при думці про те, з якою легкістю я від них відрікся. Якщо істинним є те, що небесна допомога в будь-яку мить має силу, що дорівнює силі пристрастей, нехай пояснять мені, яка ж фатальна влада збиває раптом людину з дороги обов’язку, чому вона втрачає всяку здатність до опору і не відчуває при цьому ані найменших докорів сумління.
Я вважав, що абсолютно звільнився від любовних спокус. Мені здавалося, що тепер я завжди віддам перевагу сторінці блаженного Августина[108] або чверті години благочестивих роздумів над усіма чуттєвими втіхами, навіть якби мене закликала сама Манон. А тим часом одна злощасна мить скинула мене в прірву, і падіння моє було тим непоправнішим, що, опинившись раптом у тій же прірві, з якої я вибравсь, я кинутий був новими пристрастями набагато далі, в саму безодню.
У Парижі я провів близько року, не намагаючись нічого довідатися про Манон. Важко мені було боротися з собою попервах; але повсякчасна підтримка Тібержа і власні роздуми сприяли моїй перемозі. Останні місяці спливли так спокійно, що я вважав: іще трохи – і я забуду навіки це привабливе і підступне створіння. Настав час публічного іспиту в Богословській школі;[109] я звернувся з проханням до деяких поважних осіб ушанувати своєю присутністю мій іспит. Ім’я моє прогриміло по всіх кварталах Парижа і дійшло до вух зрадниці. Вона не уповні переконана була, що це я в сані абата, але якийсь залишок цікавості або, можливо, деяке розкаяння у своїй зраді (я ніколи не міг розібратися, яке з цих двох почуттів) збудили в ній інтерес до імені, такого схожого з моїм. Вона з’явилася в Сорбонну разом із кількома іншими дамами. Вона була присутня на моєму іспиті й, поза сумнівом, без зусиль мене впізнала.
Я нічого не підозрював. Як відомо, для дам відводяться особливі ложі, де вони сидять приховані за жалюзі. Я повернувся в семінарію, увінчаний славою і обсипаний поздоровленнями. Була шоста година вечора.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско», після закриття браузера.