Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

class="p1">— Біллі, чи пам’ятаєте ви свій виступ у цій залі суду 12 жовтня?

— Так, пам’ятаю.

— Я хотів би запитати, як вас лікують у Державному шпиталі Ліми. З вами проводять сеанси гіпнотерапії?

— Ні.

— А групової терапії?

— Ні.

— Як щодо музичної терапії?

Біллі глипнув на суддю.

— Мене і ще декількох пацієнтів привели до кімнати, де стояло фортеп’яно, і звеліли сидіти там. Лікаря не було. Ми просто стирчали там годинами.

— Ви довіряєте лікареві Мілкі? — запитав Ґолдзбері.

— Ні. Він наказав давати мені стелазин. Мені від цього було дуже зле.

— Чи не могли б ви описати, як до вас ставляться?

— Коли мене привезли до Ліми, я потрапив до відділення номер двадцять два. Тамтешній психолог поводився зі мною дуже грубо. І я заснув.

— Біллі, коли ви дізнались, що у вас розщеплення особистості?

— У шпиталі Гардинґа. Я тоді повірив лікарям на слово, але остаточно в усьому переконався, коли побачив відеозаписи в Афінському центрі психічного здоров’я.

— Як гадаєте, чому з вами таке сталось?

— Через те, що робив зі мною мій вітчим. Я більше не хотів бути самим собою. Не хотів бути Біллі Мілліганом.

— Чи могли б ви навести нам приклад того, що з вами відбувається, коли ви в «розщепленому» стані?

— Ну, була ось така історія. Стою я одного разу вдома перед дзеркалом і голюсь. У мене тоді були проблеми. Я щойно переїхав до Колумбуса, й на душі в мене було кепсько, бо з дому я пішов, посварившись із рідними. Отож стою я собі й голюсь, аж раптом у мене перед очима все потемніло, мовби світло згасло. І чомусь мені одразу так спокійно стало. Але тут розплющую я очі й розумію, що сиджу в літаку. Ох і злякався ж я! Я й гадки не мав, куди лечу, і тільки після приземлення з’ясував, що опинився в Сан-Дієґо.

У залі суду запала тиша. Суддя пильно слухав. Жінка, яка записувала свідчення на аудіоплівку, підвела очі від свого обладнання й вирячилась на Біллі Міллігана, роззявивши від подиву рот.

Девід Белінкі встав зі свого місця, щоб провести перехресний допит.

— Біллі, чому ви довіряєте лікареві Колу, але не лікарям у Лімі?

— Дивно, але я повірив лікареві Колу з першого ж дня, як його побачив. Поліцейський, який перевозив мене рік тому з Колумбуса до шпиталю в Афінах, надміру туго затягнув на мені наручники. — Юнак підняв скуті руки, показуючи, що зараз браслети прилягають не надто щільно. — Лікар Кол нагримав на поліцейського й примусив його зняти з мене наручники. Я одразу зрозумів, що лікар на моєму боці.

— Чи не думаєте ви, що краще було б примиритись із лікуванням у Лімі? — запитав Белінкі.

— Не можу ж я сам себе лікувати, — заперечив Біллі. — У відділенні А з пацієнтами поводяться, мов із отарою овець: загнали — вигнали. В Афінах у мене бували зриви, та мене вчили давати їм раду. Тамтешній персонал знав, як цього домогтися, — не покараннями, а лікуванням, терапією.

У своїй завершальній промові Белінкі зауважив, що він як представник штату мусив лише довести, що відповідач психічно хворий і підлягає шпиталізації. Підтверджувати той чи інший діагноз обвинувач не зобов’язаний. З усіх свідків тільки лікарі Кол і Мілкі надали не застарілу інформацію, провадив Белінкі. Лікар Кол гаряче запевнив, що Біллі Мілліган і досі психічно хворий, а лікар Мілкі сказав, що Державний шпиталь у Лімі — це заклад із найменш суворим режимом, допустимим для такого пацієнта.

— Я закликаю суд направити Міллігана до Ліми, — закінчив Белінкі.

Стів Томпсон у своїй промові підкреслив, що на користь його клієнта виступила в суді приголомшлива плеяда талановитих психіатрів і всі вони погодились із діагнозом «синдром множинної особистості».

— Тепер, коли це з’ясовано, постає запитання: як його слід лікувати? — продовжував Томпсон. — Беручи до уваги психічний стан Біллі Міллігана, фахівці зійшлись на думці, що найбільш підходящим місцем для його лікування буде шпиталь в Афінах. Усі експерти, які давали тут свідчення, погодились, що процес терапії затягнеться надовго. 4 жовтня мого клієнта перевели до Ліми, де його обстежив лікар, котрий відверто заявляє, що не завдав собі клопоту ознайомитись ані з історією хвороби пацієнта, ані з минулою програмою лікування. Цей лікар стверджує, що Біллі Мілліган становить загрозу для самого себе та свого оточення. І як же цей добродій дійшов висновку, буцімто Мілліган небезпечний? На основі минулих судимостей хлопця, ваша честь. На основі застарілої інформації, яку лікар приплів до цього слухання. Лікар Мілкі каже, що Мілліган поводиться неприпустимо і що жодного покращення не спостерігається. Одначе, ваша честь, лікаря Мілкі цілком очевидно не можна назвати експертом, коли йдеться про синдром множинної особистості. Сторона захисту наголошує: авторитетні спеціалісти підтримали Біллі Міллігана.

Суддя Кінворті оголосив, що він ретельно вивчить справу й винесе свій вердикт не пізніш як за десять днів. А до того Мілліган залишатиметься в Лімі.

10 грудня 1979 року суд постановив:

1. Відповідач — душевнохворий. Його стан супроводжується значними порушеннями сприйняття, мислення, настрою, орієнтації та пам’яті, що суттєво спотворює його здатність сприймати й оцінювати реальність і негативно впливає на поведінку.

2. Встановлено, що хвороба, на яку страждає відповідач, — це синдром множинної особистості.

3. Відповідач підлягає примусовій шпиталізації, оскільки через свою хворобу він становить небезпеку як для самого себе, про що свідчать його погрози накласти на себе руки, так і для свого оточення, що підтверджується його нещодавніми проявами агресивної поведінки. Окрім того, лікування в психіатричному шпиталі піде відповідачу на користь, оскільки він явно потребує допомоги. Це видно з його дій, котрі піддають серйозному ризику добробут як самого відповідача, так і решти людей довкола.

4. Оскільки через свій психічний стан відповідач становить загрозу для себе та інших, його слід відправити до закладу з максимально суворим режимом.

5. Зважаючи на те, що відповідачеві поставили діагноз «синдром множинної особистості», його зобов’язані лікувати відповідно до цього діагнозу.