Читати книгу - "Хрещений батько"

217
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 138 139 140 ... 146
Перейти на сторінку:
італієць, власник рибної крамниці в Бронксі, був переконаний, що Альбертові Нері не витримати й року в тюрмі. Або його вб’є хтось із сусідів по камері, або він сам порішить когось із них. Відчуваючи за собою провину, – адже його донька через якийсь жіночий веред кинула такого порядного чоловіка, – тесть Нері попросив «родину» Корлеоне втрутитися. (Він сплачував гроші одному з представників «родини» за протекцію й постачав на стіл самим Корлеоне як подарунок добірну рибу.)

«Родина» Корлеоне знала про Альберта Нері. За ним йшла слава справедливого й грізного полісмена; за ним також закріпилася репутація людини, якою не можна легковажити, людини, що навіює страх сама собою, незалежно від службової зброї й мундира. «Родина» Корлеоне завжди цікавилася такими людьми. Той факт, що він був полісменом, не говорив ні про що. Багато людей замолоду стають на хибний шлях, що не відповідає їхньому справжньому призначенню. Але час і доля зазвичай допомагають знайти справжнє покликання.

Піт Клеменца зі своїм нюхом на необхідних людей звернув увагу Тома Хейгена на справу Нері. Хейген вивчив копію матеріалів слідства й вислухав Клеменцу. Потім зауважив:

– Не виключено, що маємо тут другого Луку Бразі.

Клеменца завзято закивав головою. Лице огрядного капореджіме не мало добродушного виразу, характерного для гладких людей.

– Я думаю так само. Майклові слід самому взятися за нього.

Отож не встигли ще перевести Альберта Нері з тимчасового ув’язнення до тюрми на півночі штату, де він мав відсидіти свій термін, як його повідомили, що суддя переглянув справу на підставі нових даних і свідчень високих поліцейських чинів. Вирок було скасовано, і його звільнили. Альберт Нері не був дурнем, а його тесть надмірним скромником. Довідавшись, як усе сталося, Нері сплатив борг тестеві, погодившись розлучитися з Ритою. Після цього він поїхав на Лонг-Біч, щоб подякувати своєму благодійникові. Звичайно, про все було домовлено заздалегідь. Майкл прийняв його у своїй бібліотеці.

Нері висловив свою подяку офіційним тоном, і його здивувала й потішила теплота, з якою Майкл сприйняв ту подяку.

– Чорти б їх узяли, – говорив Майкл. – Я не можу дозволити, щоб так попихали земляком-сицилійцем. Адже тебе мали б ще й нагородити якоюсь там медаллю чи біс їх знає чим. Але ці кляті політикани ні про що не дбають, крім своєї закулісної гри. Послухай, я б ніколи не став утручатись, якби не перевірив усе від початку й до кінця і не побачив, що з тобою вчинили по- свинячому. Один з моїх хлопців переговорив із твоєю сестрою, і вона розповіла, як ти завжди турбувався про неї та її хлопця, як ти направляв його у житті, не давав зіпсуватися. Твій тесть не нахвалиться тобою. А це нечасто трапляється. – Майкл тактовно не згадав про те, що дружина кинула Нері.

Вони трохи поговорили. Нері мав мовчазну вдачу, але з Майклом Корлеоне він розговорився. Майкл був лише на п’ять років старший за нього, але Нері говорив із ним так, ніби той був набагато старший, принаймні як його батько.

Наприкінці Майкл зауважив:

– Не було б ніякої рації визволяти тебе з тюрми, а потім кидати напризволяще, без шматка хліба. Я можу підшукати для тебе роботу. У мене є підприємства в Лас-Вегасі, і з твоїм досвідом ти б міг керувати охороною у готелі. Або, якщо тобі хочеться започаткувати якийсь власний бізнес, я міг би замовити слівце в банку, аби тобі дали позику.

Нері аж дух перехопило від вдячності й зніяковіння. Він гордо відмовився, а потім додав:

– Однаково з умовним вироком я мушу перебувати під наглядом суду.

– Це пусте, – жваво відповів Майкл, – я все влаштую. Забудь про цей вирок, а щоб банки не копилили носа, я можу вилучити твій жовтий бланк.

Жовтий бланк – це аркуш, на якому поліція веде облік карних вчинків правопорушників. Зазвичай бланк передають судді, коли той зважує міру покарання звинуваченому. Нері досить довго служив у поліції й знав, що не один розбишака відбувся легким вироком, бо підкуплені поліцейські з департаменту кримінального обліку подавали до суду чистий жовтий бланк. Отже, його не здивувало, що Майкл Корлеоне міг таке влаштувати, здивувало тільки те, що він це робить для нього.

– Якщо мені буде потрібна допомога, я зв’яжуся, – сказав Нері.

– Добре, добре, – охоче погодився Майкл і глянув на годинник. Нері вирішив, що йому пора йти, і підвівся. І знову його здивували.

– Час обідати, – сказав Майкл. – Ходімо, пообідаємо в нас. Мій батько казав, що хоче бачити тебе. Підемо до його будинку. Мати сьогодні приготувала смажений перець із яйцями й ковбасою. По-сицилійському.

Це пообіддя стало найкращим для Альберта Нері, відколи він був підлітком до того часу, коли батьки померли, тобто з п’ятнадцяти років. Дон Корлеоне був сама люб’язність, і його дуже потішило, коли він довідався, що рід Нері походить із невеличкого сільця всього за кілька хвилин ходу від його рідного села. Точилася приємна розмова, подавали смачні страви, пили густо-червоне вино. Нері вразила думка, що ось нарешті він сидить серед своїх, по-справжньому своїх. Він розумів, що потрапив сюди як випадковий гість, але вже знав, що може знайти тут постійне місце для себе й бути щасливим у світі цих людей.

Майкл і дон провели його до машини. Дон потис йому руку і сказав:

– Ти гарний хлопець. Ось цьому синові, Майклу, я передаю свою фірму з імпорту маслинової олії, навчаю його комерції, бо я вже старий і хочу відійти на спочинок. І ось він прийшов до мене і просить утрутитися у твою невелику справу. Я кажу йому: ти тримайся краще маслинової олії. Але він править своє. Каже мені: таж то добрий хлопець, сицилієць, і з ним хочуть повестися по-свинському. І не давав мені спокою. Я розповідаю це для того, щоб сказати, що він таки мав рацію. Тепер, коли я побачив тебе, я радий, що ми поклопоталися про тебе. Отож, якщо ми ще зможемо щось зробити для тебе, проси не соромлячись. Зрозумів? Ми до твоїх послуг.

(Тепер, пригадавши донову люб’язність, Нері пошкодував, що дона вже немає живого і що він не зможе дізнатися про послугу, яку Нері зробить сьогодні «родині» Корлеоне.)

Не минуло й трьох днів, як Нері вже все вирішив для себе. Він добре розумів, що його вербують, але зрозумів також і те, що «родина» Корлеоне схвалила той його вчинок, який суспільство засудило і за який покарало його. Отже, «родина» Корлеоне цінує його, а суспільство – ні. Він зрозумів, що йому поведеться краще у світі, створеному «родиною»

1 ... 138 139 140 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хрещений батько», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хрещений батько"