Читати книгу - "Хрещений батько"

Корлеоне, ніж у великому світі. І зрозумів також, що у своїх вузьких межах «родина» Корлеоне мала більше влади.

Він знову прийшов до Майкла і виклав карти на стіл.

Він сказав, що не хоче працювати у Вегасі, а воліє служити «родині» у Нью-Йорку. Він переконливо запевнив у своїй відданості. Майкл був зворушений. Нері це добре бачив. Але Майкл наполіг, щоб Нері спочатку відпочив місяць у Майамі, у готелі, який належав «родині»; йому оплатили дорогу й видали місячну платню наперед, отже, він мав потрібні кошти, щоб насолоджуватися відпочинком.

Ця відпустка вперше дала Нері змогу зазнати розкошів. Обслуга в готелі аж упадала за ним, зазначаючи: «То ж приятель Майкла Корлеоне!»

Про це вже знали тут усі. Йому дали шикарний номер, не якусь там кімнатчину, як для бідного родича. Чоловік, що тримав нічний клуб при готелі, звів його із вродливими дівчатами. Повернувшись до Нью-Йорка через місяць, Нері вже трохи не так дивився на життя.

Його приділили до загону Клеменци. У цього знавця кадрів він пройшов пильну перевірку. Доводилося вживати певних запобіжних заходів. Адже як-не-як він колись працював полісменом. Але природна злість Нері поборола всі докори сумління, якщо вони у нього ще залишалися.

Менше як за рік він «пройшов гарт», і всі дороги назад йому було відрізано.

Клеменца співав йому дифірамби. Нері, мовляв, справжнє диво, другий Лука Бразі. Клеменца хвалився, що він стане ще кращий за Луку Бразі. Адже Нері був його знахідкою. Фізичні дані його були досконалі. Він мав таку реакцію й координацію, що міг би стати другим Джо ді Маджо. Клеменца також знав, що Нері не залишать під його командою. Нері підпорядкували самому Майклові Корлеоне – звісно, з неодмінним посередництвом Тома Хейгена як необхідного застережника. Він отримував чималу платню, але у нього не було власного джерела прибутку, такого, як, скажімо, букмекерська контора чи данина з профспілкової організації. Зрозуміло, що його пошана до Майкла Корлеоне була безмежна, і одного дня Хейген жартома сказав Майклові: «Ну, тепер ти маєш свого Луку».

Майкл кивнув головою. Він справді добився свого. Нері став вірним йому до самої смерті. А навчив Майкла зробити це, звичайно, сам дон. Якось, під час своєї довгої науки у батька, Майкл запитав:

– Скажи, як ти зумів приручити такого типа, як Бразі? Таку звірюку?

І дон прочитав йому лекцію.

– Є на світі люди, – сказав він, – котрі самі нариваються, щоб їх уколошкали. Ти, певне, помічав таких. Граючи в карти, заводять сварки; коли хто на дорозі ледь-ледь черкне їхню машину крилом, вискакують із машини, як скажені, або лають і дратують людей, про чию силу нічого не знають. Я якось бачив одного дурня, що умисне дражнив цілий гурт горлорізів, сам-самісінький і без зброї. Такі люди ніби ходять світом і кричать: «Убийте мене! Убийте мене!». І завжди знаходиться хтось готовий здійснити це. Про таке ми читаємо в газетах щодня. Звісно, подібні люди й іншим завдають чимало лиха.

Ось Лука Бразі був такою людиною. Але він був чоловік настільки надзвичайний, що дуже довго не міг знайти на свою голову сильніших за себе. Для нас подібні люди здебільшого ні до чого, але такий, як Бразі, в умілих руках стає могутньою зброєю, яку слід використовувати. Весь фокус ось у чому: коли вже він не боїться смерті й справді шукає її, зроби, щоб ти був єдиний на світі, від чиєї руки він не хоче вмерти. Нехай він боїться тільки цього – не самої смерті, а тільки того, що порішиш його саме ти. І тоді він твій.

Це був один із найцінніших уроків, даних доном за життя, і Майкл скористався ним, щоб зробити Нері своїм Лукою Бразі.

І ось тепер нарешті Альберт Нері у своїй квартирі в Бронксі збирався знову вдягти форму полісмена. Він старанно чистив її. Потім начистить кобуру. І на кашкеті також треба надраїти козирок, налощити міцні чорні черевики. Нері працював із бажанням. Він знайшов своє місце у світі, Майкл Корлеоне довіряє йому цілковито, і сьогодні він виправдає цю довіру.

Розділ XXXI

Того ж таки дня два великі лімузини стояли у поселенні в Лонг-Біч. Одна з машин чекала на Конні Корлеоне, її матір, чоловіка та двох синів, щоб відвезти їх до аеропорту. Родина Карло Ріцці збиралася провести відпочинок у Лас-Вегасі й підготуватися до остаточного переїзду в це місто. Такий наказ отримав Карло від Майкла, незважаючи на протести Конні. Майкл не став пояснювати, що він бажає вивезти всіх із маєтку до початку переговорів між «родинами» Корлеоне й Барціні. Бо й саму зустріч тримали у великій таємниці. Про неї в «родині» знали лише капореджіме.

Другий лімузин чекав на Кей із дітьми: вони їхали навідати її батьків у Нью-Гемпшир. Майкл мусив залишатися в маєтку, у нього були невідкладні справи, і він мав їх вирішити.

Напередодні ввечері Майкл переказав Карло Ріцці, що Карло зможе приєднатися до жінки й дітей через кілька днів, але поки що він потрібен тут. Конні лютувала. Намагалася додзвонитися до Майкла, але той поїхав у місто. І тепер нишпорила по всьому маєтку, але Майкл зачинився з Томом Хейгеном і наказав, щоб його не турбували. Конні поцілувала на прощання Карло, і він допоміг їй сісти в машину.

– Якщо ти не прилетиш через два дні, то я сама приїду сюди, за тобою, – погрожувала йому вона.

– Я приїду, – пообіцяв він, нагороджуючи її наостанку змовницькою посмішкою хтивого чоловіка.

Вона висунулася у віконце.

– Як ти думаєш, навіщо ти потрібен Майклові? – запитала вона. Через нервування її обличчя здавалося старим і непривабливим. Карло стенув плечима.

– Він обіцяв мені щось значне. Може, саме про це й хоче переговорити. У всякому разі він натякнув саме на таку можливість.

Карло не знав, що на сьогоднішній вечір призначено зустріч із Барціні.

Конні перепитала зацікавлено:

– Це правда, Карло?

Карло заспокійливо кивнув.

Лише коли від’їхала перша машина, вийшов Майкл, щоб попрощатися з Кей і зі своїми двома синами. Карло також підійшов і побажав Кей щасливої подорожі й доброго відпочинку. Нарешті й другий лімузин від’їхав через ворота.

– Вибач, що затримав тебе тут, Карло. Але це забере не більше двох днів, – сказав Майкл.

– Будь ласка, скільки завгодно, – поспішно відповів Карло.

– От і добре, – сказав Майкл. – Будь коло телефона, я тебе покличу, коли ти будеш мені потрібний. У мене є ще деякі справи, гаразд?

– Гаразд, гаразд, Майку, – відповів Карло. А тоді пішов до себе додому, подзвонив коханці, яку таємно тримав